USD25.4904

Доброволець про події на Сході: Ми б давно виграли цю війну, якби було нормальне командування (ФОТО)

В Ірпінському лісі пахне хвоєю й свіжою травою. У таких місцях хочеться збирати гриби й ходити в довгі туристичні походи. Але літній охоронець на КПП військового госпіталю різко повертає відсторонені думки до суворої реальності:

– Вам куди, дамочко, до АТОшників?

– Так. Як пройти в неврологію?

– Повертаєте направо й там буде будівля на дев’ять поверхів. Вам на другий.

П’ять хвилин по сосновій алеї – і ти вже в потрібному місці.

Доброволець 12-го Київського батальйону територіальної оборони Артур Автюхович погодився розказати про життя й смерть у самому епіцентрі війни – у Луганську та його околицях.

Його 12 БТО звільняв Жовтневий район окупованого обласного центру та надавав першу допомогу його мешканцям, які тижнями живуть без світла, ліків і продовольства. Під постійними артобстрілами.

Проте в людей, які добровільно взяли зброю в руки й поїхали визволяти далекий Донбас від російських агресорів, на фронті теж виникла купа проблем. Багато в чому – через командирів батальйону.

*   *   *

Стукаю у двері потрібної палати, і отримавши дозвіл, заходжу.

Палата, мабуть, не мінялася ще із часів брежнєвського періоду застою. Старі шпалери, роздовбані ліжка, старі плюшеві покривала. У палаті лежать двоє. Хлопець у самих шортах – теж боєць із контузією й забинтованою ногою. Інший – старий дід – із цивільних. Дивляться якийсь російський серіал про будні міліціонерів.

– А де Артур? – питаю сусідів.

– На балконі. Там до нього гість із прокуратури київської прийшов. Пишуть заяву про те, що батальйон був голий і босий три місяці, – каже чоловік із бинтом на нозі. Стукає у вікно до мого співрозмовника.

Відчиняються двері, Артур висовує голову й запрошує:

– Та заходьте до нас, заодно все послухаєте детально.

Незасклений балкон служить одночасно і коморою для їжі, і курилкою. У кутку біля дверей висить довга мотузка з випраною білизною. Там, під гірляндою чоловічих “сімейок” сидить молодий опецькуватий чоловік у дорогому костюмі й лакованих черевиках. На колінах у нього лежить папка з паперами. Старанним почерком він виписує вже п’ятий аркуш про непорядність командирів батальйону в зоні АТО.

– Ви хоч скажіть, як вас звуть? – каже Артур до слідчого генпрокуратури.

– Костя Александрович, этого достаточно. Я человек непубличный, –відрекомендовується чоловік у лакованих черевиках, побачивши диктофон на кошику серед батонів і фруктів.

Старший солдат Автюхович запалює цигарку й починає повільно розказувати свою життєву історію. На вигляд йому всі тридцять п’ять, хоча насправді двадцять сім. Пережите на війні далося взнаки. У бійця контузія й вогнепальне поранення плеча, тому йому тяжко говорити.

Артур Автюхович провів у зоні АТО більше трьох місяців. Каску, яка врятувала бійцю життя, він украв у терориста

– До війни я був звичайним авіаційним майстром в “Жулянах”. У березні пішов у військкомат, щоб записатись в добровольці, коли оголосили першу хвилю мобілізації. Лишили там же в роті охорони, де я й пробув два місяці.

Після цього прийшло розпорядження головного військового комісара Києва Володимира Киданя про формування 12-го територіального батальйону Києва із числа службовців військкомату. Тобто, таких хлопців, як я. За день-два ми поїхали у навчальний центр “Десна”.

Десь через тиждень приїхав тодішній виконуючий обов’язки голови КМДА Володимир Бондаренко, який виголосив патріотичну промову: що ми під його патронатом, що все в нас буде прекрасно. І що всі ми в якості добровольців будемо охороняти мости й вокзали в Києві…

Так почалася наша підготовка. Ми постійно шикувалися, як стадо баранів. Народ обурювався, мовляв, нащо це нам, якщо ми їдемо на війну. Мовляв, давайте більше стріляти.

Натомість нам видали якісь дрібниці з допотопних радянських складів. А наш командир батальйону Андрій Микита постійно підкреслював, що він у нас вклав свої власні кошти, тому в нас усе буде найкраще.

Артур викидає недопалок і запалює другу цигарку. Руки бійця тремтять. Паперовий стаканчик із Макдональдса, що служить попільничкою падає, і його вміст розсипається на підлозі: “От, біда, це знову санітарка сваритиме”.

Помічник гранатометника Автюхович розказує про другий приїзд до батальйону в.о. голови КМДА Бондаренка й військового комісара Киданя в супроводі численних телекамер.

– Ми намагалися запитати про забезпечення, але товариш Кидань постійно затикав нам рота й переконував, що все буде в порядку. Я набрався сміливості й запитав, чи буде в нас другий комплект форми, оскільки той, що був на нас, уже був брудний і потертий. На що нам сказали, що навіть у полковників по одному комплекту, тому нам, рядовим, не можна й заїкатись про таке.

Після цього нам привезли взуття. Тільки люди їх вдягли, то зразу половина бійців злягла із проколами від цвяхів і з мозолями. Коли люди почали обурюватися, наше командування почало розповідати, як правильно треба було надягати це взуття. Води радили його спочатку оббити палицями, тоді вимочити у воді, а вже потім взувати.

При цьому на вигляд ці черевики були не дорожче за 40 гривень.

Але ми продовжували обурюватись, і нам за кілька днів привезли нарешті нормальне взуття, три десятка бронежилетів, відра, мітли й пару акумуляторів для машин. А через тиждень нам сказали збиратися на марш, щоб їхати в зону АТО.

Багато хто із хлопців був шокований. Не від того, що треба було їхати на війну, а скоріше тому, що їх тижнями годували казками про охорону мостів у Києві, а тут такий поворот.

Доброволець 12 БТО каже, що ретельної медкомісії ніхто не проходив. Тому вже на блокпостах траплялися випадки приступів епілепсії, нервові зриви та відкривалися шлункові виразки.

Читайте также:

Донецк: этот День Победы порохом пропах

– А виразка й “язва” це одне й те саме? – перепитує слідчий, який документує всю розповідь.

– Да, просто язва – это по-русски, – відповідає Артур.

 
Заява в Генпрокуратуру про злочини серед командування батальйону

Запитую, чи була якась важка техніка в хлопців, яких відправили із тренувального табору “Десна” на Луганщину.

– Із військової техніки в нас був один БРДМ, який через раз заводився. В основному ми їздили на маршрутках чи шкільних автобусах “Богдан”. Було ще пару КрАЗів і “КАМАЗів”.

– І куди Ви поїхали?

– Перший наш пункт був село Орєхово. До того часу в нас зникли тридцять бронежилетів, які нам видали в Києві. На нас були ті, які нам купували родичі й небайдужі волонтери. Раптом наші командири наказали зняти й ці бронежилети – оскільки один наш взвод заступав на пост поблизу кордону з Російською Федерацією й хлопцям був потрібен захист.

Чимало наших мовчки зняло амуніцію, бо треба – значить треба.

Командири завантажили добро в багажник і поїхали до цього блокпосту.

Там уже стояла артилерія в повній готовності – чимало танків, БТРи. Командир цієї бригади зустрів нас, оглянув із голови до ніг. А тоді обматюкав нашого замкомбата Жиронкіна. Бо просив підмогу технікою, а не беззбройними людьми.

Облаштували наші хлопці блокпост, і на світанку в них уже був перший бій. На щастя, тоді ніхто не загинув, але наш командир вирішив утекти. Узяв прямо звідси шістьох людей для охорони й сів в авто. Коли його спитали, що він робить, він лиш сказав, що теж жити хоче.

Після цього на блокпості почалась паніка. На одному з популярних телеканалів був навіть репортаж про те, як родичі 12 БТО штурмують Генштаб. Був телефонний дзвінок в ефірі новин, де бійці по телефону розказали, що нема ні броніків, ні касок. І їм тут же чиновники з Генштабу обіцяли, що вже все везуть на передову.

Обстріляні хлопці повернулися на базу й написали рапорти на звільнення. Вирішили: раз ми добровольцями тут вважаємося, то ми добровільно вирішуємо піти звідси.

Мало пройти службове розслідування. Його мав проводити на той момент капітан, а нині підполковник – пан Шаповал, зам із виховної роботи. Але якимсь чином вони з Жиронкіним умовили хлопців відкликати рапорти й продовжити службу.

До речі, бронежилети так і не знайшлись. Я особисто довгий час охороняв Сватівську міськадміністрацію й супроводжував конвої без каски.

Читайте также:

После ЧП в Париже много туристов, будто ничего и не было – спецкор

– Ви ж, мабуть, неодноразово співпрацювали з іншими добровольцями й кадровими вояками. Як у них було із забезпеченням?

– Ми спілкувались із хлопцями з “Айдару”, 30-ї механізованої бригади. У “Айдару” із забезпеченням було задовільно. Цей батальйон усі знають. Кажуть, у них є спонсори, тому на нашому фоні й 30-ї бригади вони виглядали пристойно. Що стосується танкістів із Новоград-Волинського, то це був просто жах.

У хлопців крім форми не було нічого – що вони самі діставали, то в них і було. Ми ділились з ними харчами, які нам привозили волонтери, бо хлопці часом днями не мали крихти в роті. Частину їжі також віддавали місцевому населенню, тоді люди краще йшли на контакт і навіть активно нам помагали.

У нас скінчилася вода. Ми просимо командування привезти нам попити, а нам у трубку на тому кінці кажуть: “А ми не поїдемо, бо там артобстріли”. Уявіть, що ми там відчували! Дівчата-волонтерки на власних авто до нас їхали, а командирам було на нас наплювати. Зате ці тиловики вже із капітанів поставали підполковниками.

Артур встає із плетеного крісла, робить коло по балкону. Струшує попіл у пластиковий стаканчик.

– Я чого цю заяву пишу? Та тому, що наболіло… У мене каска була, бо я її украв у сепаратистів. Її прямо на мені розірвало. А уявіть, що б було, якби я був без неї, – звертається Артур до мовчазного прокурора ГПУ.

Прокурора Костю Олександровича аж затіпало на кріслі. Він поправляв блокнота, крутив ручку. Явно нервував і не знав, що відповісти.

Незручну й задовгу паузу обірвав гучний чоловічий бас із сусіднього балкону.

– Та розірвало би голову на***!

Це в палаті 223 інший боєць із контузією вийшов на вечірній перекур.

Міцна волохата рука незнайомця потягнулась для потиску через щільну перегородку.

– Що, братан, і ти заяву пишеш?

– А що робити?.. Розумію, що вона там зникне в стосі паперів, але треба щось робить.

Над сусіднім балконом піднімаються клубки густого тютюнового диму й зникають у вечірніх сутінках. На якусь мить між нашою трійцею зависла довга пауза. Порушую мовчанку.

– А розкажіть, будь ласка, про свій батальйон. Хто записувавсь в добровольці?

– Водії, таксисти, був навіть диктор телебачення. Не було людей з особливо довгим військовим досвідом.

До речі, було багато розмов, що строковики не будуть брати участь у війні. При мені вивозили труп строковика, якого вбили під Металістом. Після цього я тут же наступного дня зустрів хлопчину у формі років вісімнадцяти з автоматом за плечима. Питаю: “Що ти тут робиш, дитино?”

А він відповідає, лупаючи дитячими очима: “Служу. Було п’ятдесят чотири наших, а вже двох убили”.

Це були діти з 30-ї механізованої бригади.

Я запитав юнака, а що ж вони нікуди не дзвонять-не пишуть, щоб їх забрали звідси. А строковик-танкіст мені у відповідь: “Та ми телефонували в Генштаб, але нам сказали, що ми тут незаконно знаходимось”.

Читайте также:

Окропим мэрию красненьким? Очередной скандал с мэром Днепра Филатовым

Солдат Автюхович на мить задумується, а тоді повернувся до гостя із прокуратури. Той уже складав папки в шкіряний портфель.

– Ні прокуратура, ні Генштаб нас не провідують. Усім на нас наплювати, крім волонтерів. Якби не волонтери, звичайні люди, готові віддати останню копійку армії – ми б програли цю війну.

Слідчий Костя намагається видавити із себе щось схоже на посмішку.

– Чого смієшся? Люди гинуть, а нашим командирам шкода каски. І ти стоїш над гробом товариша й думаєш, що можливо, він загинув не стільки від кулі ворога, як від того, що якась скотина продала цю каску, щоб покласти гроші в кишеню, – майже кричить Артур.

– Ми часто стояли на блокпостах із хлопцями з різних бригад і батальйонів, і часто діалог був таким: “А ви з 12-го батальйону? Продайте нам каску й бронік”. Ми кліпаємо очима, мовляв, нічого не знаємо. А нам кажуть: “Та всі в курсі, що ви продаєте амуніцію”. А ми ж неодноразово просили прокуратуру розібратися із цим питанням”, – наголошує боєць батальйону.

“Да вы не нервничайте. У нас сейчас много заявлений, подобно вашему. Многие жалуются на командиров и Генштаб. У нас почему и восстановили военную прокуратуру? Потому что обычная не справляется с таким потоком обвинений в военных преступлениях и обвинениях. Подпишите ваше заявление, пожалуйста”, –виправдовується візитер з Києва.

Доброволець АТО каже, що бійці неодноразово просили прокурорів приїхати під Луганськ, щоб побачити злочини командирів 12 БТО

Артур підписує заяву. Костя Олександрович швидко прощається й буквально за хвилину-другу ми бачимо, як його силует пробігає через алею до виходу. Вмощуюсь в плетене крісло під гірляндою чоловічої білизни й продовжуємо бесіду.

– Ви згадали, що інші бійці часто просили ваш батальйон продати бронежилет. Тобто, десь усі ці речі таки лежали?

– Десь на другий місяць нашого перебування, коли вже люди почали обурюватися, що вони не можуть білизну поміняти, ми поїхали на наш склад у селі Дмитрівка.

Там була будівля схожа на свинарник, обладнана під склад. Ми зайшли, там була гора всього – каски, білизна. Багато речей із бирками “не для продажу”, тобто допомога від волонтерів.

Кругом складу ходили хлопці в повній екіпіровці – нова англійська форма, зброя, такий собі сучасний спецназ. А ми були вонючі й брудні. Ми зайшли, набрали цих трусів. А завідувач складом, товстий такий мужик сказав нам услід, що все це він купував за свої гроші.

Як ми потім дізналися, махінації відбувалися не лише з волонтерською допомогою, а й із бронежилетами, які нам передавало Міноборони. По документам приходила одна кількість, а насправді була зовсім інша. Тобто, різницю перепродували наліво.

– Звертались кудись іще, крім прокуратури?

– Кілька тижнів тому була велика зустріч за участю президента, голови СБУ, Парубія, Кличка з волонтерами. То ми через них передали листи прямо в руки всім їм. Але відповідь так і не прийшла. Тільки з моєї роти днями ховали трьох, і більше десятка поранених. Мій добрий товариш загинув лише через те, що він був без каски.

Це вже було в Луганську, де мої товариші звільняли Жовтневий район. Це окрема розмова, що на його похорон ніхто з командування не приїхав.

Зрозумійте, ми ж ніколи не просили забрати нас із війни, дати більшу зарплату чи щось для своєї власної вигоди. Ми просимо поставити нормальне командування й забезпечити людей! Що це за ситуація, коли нам привозять ящик гранат, а придатних там лише чотири штуки?

А то ще була показова ситуація. Облаштовували ми блокпост у районі Червоного Яру під Луганськом. Чисте поле, шматок лісу, де можна прикритися. Наш замкомзводу попросив у командира батальйону допомоги в спорудженні інженерних конструкцій. На що його й нас усіх просто обізвали сцикунами, а тоді привезли й скинули за півкілометра машину колод. Так люди й сидять – без їжі, води й захисту.

– Думаєте, вас просто підставляли?

– Ну, а як ще? А взагалі поранення отримав через дурну ситуацію. Ми сиділи в прикритті під Старобільськом. Наш сховок був у зеленій зоні, нас прикривали танк і артилерія. Але стрельнули з “Града” точно по нас.

До речі, часто було так, поки наше командування сидить у штабі, у нас усе в порядку. А приїздить і від’їжджає – у нас обстріли й втрати.

Можливо, вони так розправлялися з незгодними людьми.

Часто тяжко було зрозуміти їх логіку.

Одного разу в районі Веселої Гори (Луганщина – авт.) ворог обстріляв село “Градами”. Там було дуже багато поранених. Населений пункт був заблокований, і тому їх усіх привозили до нас по першу медичну допомогу. Наш медик, щоб полегшити страждання постраждалих, колов їм наш буторфаном – це таке дуже сильне знеболювальне. От ми й використали його майже увесь.

А приїхав до нас наш Шаповал доносити якусь інформацію зверху. Побачив це і накинувся з криками: “Нащо ви витрачали препарат для цивільних?”

І що тут скажеш, ми робили те, що вважали за потрібне.

– Ви чимало розказуєте про нелюдське ставлення вашого командування до рядового складу. Як із наданням статусу учасника бойових дій? Вам платили якісь гроші?

– Там, де нормальні командири, ця печатка стоїть уже давно з випискою, що з такого-то числа особа знаходиться в зоні АТО. Але в нас усе інакше. У нас чисті військові квитки. Проте наші тилові писарі вже отримали по дві медалі, сидячи в штабі.

Щодо коштів. Простим хлопцям, як я, платили трохи більше п’яти тисяч, офіцерам – шість, а для нашого командування зарплатня була, як чайові. Оскільки основні кошти вони заробляли на перепродажі майна.

Артур довго дивиться на зливу за вікнами.

На балконі стає темно. У палаті блимає телевізор. Там іде новий російський серіал про шпигунів і війну. Головні герої сміються, п’ють, розважаються. Абсолютно альтернативна реальність.

 

Артур викурює чергову сигарету, довго дивиться в дощову майже ніч.

– Ви знаєте, не так страшний ворог зовнішній, як внутрішній. Насправді ми б давно перемогли агресорів, якби була чітка злагоджена робота та нормальне командування. Якби в командуванні не було тих, хто заробляє на машини й квартири під час війни.

Від імені 12-го батальйону хочу передати низький уклін усім волонтерам і ноги їм поцілувати. Без них ми б давно програли цю війну. Мабуть, за ці слова офіцери нас з’їдять, але це правда.

Інколи складається, що цією війною наші керівники хочуть позбавитись від патріотів, які виборювали Євромайдан. А Путін прагне позбавитись від кримінальних елементів у Росії, відправляючи їх на Донбас.

Зараз прийде осінь. Якщо влітку не могли належно забезпечити людей, то уявіть, що буде з бушлатами, чоботами.

Усе частіше в мене складається враження, що хтось сильно хоче, щоб армія розвернулась й після Донбасу поїхала на Київ. Щоб були бунти всередині наших сил.

У нас багато хлопців із батальйону лишилось там із контузіями. Мене на Харків відправили лише тоді, коли я втратив свідомість. Думали навіть, що я п’яний, а в мене сил не було триматись на ногах від виснаження.

…Старший солдат Автюхович каже, що після лікування обов’язково повернеться на фронт. Бо чоловік мусить захищати свою Батьківщину.

Джерело: Українська правда.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Для политиков реформы – это во-вторых, а может даже в-третьих. Любой ценой удержать себя во власти – вот что для них во-первых."

© Олег Попцов

Успехи украинской оборонки на мировых рынках: инфографика

Идите в поля. Простой совет политикам и экспертам, которые хотят знать, как выглядит реальная Украина

До Дня Незалежності США можуть оголосити про надання Україні оборонної зброї – Мирослава Гонгадзе

Что для Украины значит визит «бешеного пса» Трампа

Доба в АТО: Російсько-окупаційні угруповання майже удвічі збільшили кількість обстрілів, поранено 5 військових ЗСУ

Порошенко и Качиньский жестко поссорились

Войска РФ у границ Украины: эксперт рассказал о мифе Генштаба

Глава Пентагона раскрыл цель своего приезда в Украину

Стало известно о еще одном важном госте из США накануне Дня Независимости

Умер депутат от «Батькивщины» (фото)

Приїзд “Скаженого пса”: чого очікувати Україні

Украину ожидает эпохальное изменение: почему как прежде уже не будет

Зачем Украине военный парад: в Раде дали громкий ответ

Завдяки “зусиллям” Путіна

The Economist: Почему со стороны России глупо не приглашать наблюдателей НАТО на свои военные учения

Скандальный мэр Харькова заявил, что ему обещали отдать Киев

Сакральная жертва Кремля

Мы сделали действительно правильный шаг к независимости

Как угонщики поплатились за машину полицейского начальника (фото)

Польша запретила въезд всем участникам АТО?