USD26.0801

Гамбіт Юлії Тимошенко

Гамбіт Юлії Тимошенко

Щойно вщухли американські перегони, як естафету підхопили українські: на тій же території і в тому ж гендерному складі.

Білий дім інакше оцінює правління П. Порошенка, ніж кишенькова Національна рада реформ (Голова –  П. Порошенко, секретар –  Д. Шимків). За звітом якої “Україна зробила більший прогрес у реалізації реформ за останні два роки, ніж за попередні 23”.

Є ж умільці, які з серйозною міною так дотепно жартують. Реформи –  не голка, не заховаєш, і не біном Ньютона –  розкладати не треба: були б реформи –  знав би кожний. А таку ялову владу ще пошукати. І не знайти.

Нехай самохвальний рапорт Нацкомісії залишиться на її совісті, точніше –  на її сайті.

Нова американська адміністрація на липу “реформаторів” не повелась, і спершу запросила до зустрічі не президента, а лідера опозиції: 2 лютого Дональд Трамп зустрівся з Юлією Тимошенко. Це не дзвіночок –  набат.

Так його і сприйняли: інформацію про зустріч інспірували для України по хамському. Що є таким же точним діагнозом психозу, як сама зустріч –  чітким означенням пріоритетів.

Американський раунд за Ю. Тимошенко.

Мінський меморандум підписано аж 19 вересня, через чотири дні після відмови ЦВК у реєстрації ініціативної групи. В рамках Нормандського формату на тоді провели лише установчу зустріч 06.06.2014.

Під час виборів-2014 тема НАТО вже грала, “Батьківщина” лише створила додану вартість. Консолідуючу і мобілізаційну. 

Тоді це була б демонстрація світові українських прагнень, засіб впливу на уряди і народи. Подальший розвиток подій показав, що не зайвий. ЦВК цей шанс зірвала. Власною волею чи волею Банкової?

Читайте также:

Украина и США: что подразумевает статус союзника вне НАТО

Тоді референдум був би дипломатичним козирем у Мінську: предметом розміну на реальні гарантії миру і деокупацію. Може і не самодостатнім, проте вагомим.

Ці позитивні фактори наразі мінімізовані, сторони зв’язані нереалістичними Мінськими угодами, глобальне врегулювання у тупику. “Мінськ” виродився в майданчик вирішення питань гуманних (обмін полонених, кількагодинне припинення вогню), але локальних.

Чіткий план видно лише у діях Російської Федерації –  анексія ОРДЛО услід Криму. У цьому контексті, освіжити НАТОвський жупел для росіян –  подарунок долі. 

І якщо назовні це протухла пропагандистська качка, то для внутрішнього вжитку –  бальзам: 99% росіян ладні не допустити Україну в НАТО у будь-який спосіб.

Пригадаємо, що агресії СРСР у 1956-му проти Угорщини і у 1968-му проти Чехословаччини обґрунтовувались намірами НАТО захопити ці країни. Без жодних підстав. А тут –  заява самого Порошенка! Джекпот.

Читайте также:

“Градус напруги та обмін образами”. Яким обіцяє бути пленарний тиждень у ВР. ВІДЕО

Кандидати у парламент це круто, народна ініціатива –  також. Але формулює і відповідає за зовнішню політику усе ж президент. І говорить від імені держави.

Виникли дипломатичні ножиці: заява України на президентському рівні ставить питання на поточний порядок денний. І якщо Росія готова реагувати негайно, то НАТО –  ні.

Питання щодо приєднання України у їхньому порядку денному не стоїть. І референдум його туди не внесе. Російський меч нависне – НАТОвський щит зависне.

В НАТО нам вступити необхідно. Безальтернативно. Якнайшвидше.

Але шлях до цього –  офіційна заявка Української держави про бажання вступу, адресована керівним органам Альянсу. Це, як мінімум, поставить українське питання у НАТОвський порядок денний. І створить міжнародно-правові передумови для поширення захисту України силами НАТО, принаймні, на час розгляду заявки.

У рамках цієї логіки, референдум –  втрата часу, діяти негайно повинен особисто президент. 

Якщо з обставин, відсутніх у відкритому доступі, але відомих президентові, така заявка є небажаною, то логічно активізувати сучасний курс: поглиблення співпраці з НАТО і введення його стандартів, аж до фактичного злиття. Не словом –  а ділом.

Але навіщо тоді афішувати референдум, який у цю логіку не вписується? 

Найкраще він вписується у логіку народної ратифікації. Подібно до того, як на референдумі 1 грудня 1991 року народ затвердив рішення Верховної Ради про незалежність України.

У кожному разі, президентська копія менш якісна за оригінал від “Батьківщини” понад дворічної давнини. Як і в інших, розглянутих вище випадках.

То може варто копію замінити оригіналом?

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (1)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Для политиков реформы – это во-вторых, а может даже в-третьих. Любой ценой удержать себя во власти – вот что для них во-первых."

© Олег Попцов

За что крупнейшему олигарху Украины светит тюрьма

Україна здобула дуже впливового союзника в Європі – Піонтковський

Депутатская неприкосновенность: нардеп поймал Порошенко на лицемерии (видео)

Теракт в Киеве: чем заняты украинские спецслужбы?

Гужва рассказал, боится ли он убийства

Що вдалося ухвалити в парламенті минулого тижня

Украина присоединилась к энергетической системе Европы – Ковальчук

Як справжні цінності беруть гору над ілюзіями

Инна Богословская пойдет в президенты, чтобы наполовину урезать полномочия главы государства (видео)

Масонский заговор, или Представитель Хунты во главе ПАСЕ, — блогер

Червона риска: як українці втрачають відчуття цінності власної держави

“Слив” переписок пользователей Telegram: Дуров сделал важное заявление

“У тебя нет детей”: скандал Егоровой и Мухарского получил громкое продолжение

Официально: на Донбассе из-за подрыва авто погиб полковник СБУ (фото)

“Потоком идет анонимный “груз-200”: в России рассказали, когда закончится война на Донбассе

В визите Порошенко к Трампу найден след «регионалов»

На пляжі «Хімік» знайшли труп. Допоможіть встановити особу (ФОТО не для дітей)

The New York Times : Увертки и отговорки Трампа по поводу России раздражают даже его союзников

Россия спонсирует не только террористов, — публицист

Надзвичайні події в Києві: Ляшко хоче терміново зустрітись з Порошенко