USD26.5389

Нема смертей в Авдіївці – є мирний план у Мінську, – Базів

Нема смертей в Авдіївці - є мирний план у Мінську, - Базів

Я можу стояти на колінах тільки у двох випадках – перед батьками у любові до них і перед Богом у молитві до Нього. На Майдані я стояв втретє на колінах перед убієнними солдатами моєї нації у підлій війні проти моєї країни. І таких, як я, на колінах і у скорботі, яких голос совісті привів у зимний, як гріб, день на Майдан, було тисячі і тисячі.

Їх принесли на раменах фронтові побратими, а потім усі ми тут, покликані Богом, йшли невичерпним потоком, що клекотів велелюдним риданням, до їхніх домовин із квітами. 

Ну що ще ми могли би зробити для них, для цих дітей, щоб бодай на дещицю вернути їм борг. Нас сплавив воєдино отут, на межі між світами, обов»язок перед ними, цими хлоп»ятами із зціпленими смертю устами, бо кожен з нас чув у собі неспокутувану провину, що ми тут – живі лише тому, що вони там – воюють і гинуть…

Із часів Повстання не було на цьому Судному галактичному перехресті стільки народу, як у перший день чомусь кривавого у нашій мученицькій долі місяця лютого. У перших рядах ридали біля домовин матері і вдови, брати і сестри, плакали, схлипуючи, сироти – ридала скорботна мати Україна на кам»яній рукотворній голгофі, підносячи руки до похмурих небес.

На помості в ізголов»ї трун, у яких лежали, неначе живі, мертві молоді солдати, стояли солдати живі. Ще вчора вони були разом на фронті, з якого одні повернулися у домовинах, а інші прийшли сюди на власних ногах, аби провести в останню путь брата, котрий ще вчора був поруч. Тільки смерть знає, як вона вибирає.

Читайте также:

Не можемо просто так відмовитися від Мінських угод, це тактика, а не капітуляція – політолог

Поміж військових був один, доволі представницький учасник похоронної процесії у цивільному чорному пальто. Зовні навіть схожий на чинного гаранта. Тримав папку із чорною стрічкою і надавав слово. Був тут за старшого.

Народ не знав, хто це. Як виявилося, той чоловік – за посадою могильник із крематорію київського комунального цвинтаря.

Чиїх солдат вбили на війні і тут посеред міста хоронять? Якої держави? Під орудою якого полководця вони пішли у бій з окупантом і не повернулися з останнього їхнього бою? Де той головнокомандувач?

Як не сам головверх, то хто тут є від імені президента, від імені держави, на чоло якої цей народ поставив його?

Від президентської резиденції до місця похорону – п»ять хвилин пішки. 

Читайте также:

Закон – однаковий для всіх. Нардепа, якого спіймали п’яним за кермом, позбавили права керування

Може бодай із міської управи, що на цій же вулиці поруч, послали бодай найменшого клерка? Ну хоча б хто-небудь, нехай навіть прапорщик, із Міністерства оборони, мав би тут бути! Хоронять же солдат!

Колись були могили невідомих солдат. Тепер от могили відомих солдат, але невідомої держави.
Нікого – ні душі від влади.

Яка там душа у тої влади. Нема ж війни, нема окупанта, нема смертей в Авдіївці – є мирний план у Мінську.
Як йти на похорон солдат, коли нема війни?
Найвищою посадовою особою на похороні був могильник із міського крематорію.

Я напередодні був там, в Авдіївці. Робив в окопах презентацію свого роману-реквієму «Армагеддон на Майдані». Що я побачив? Наш український Сталінград. Там – війна, яку я перед тим бачив тільки у кіно. Нема жодної різниці між Україною 1942 року і Україною 2017 року.

Правда, різниця лише у тому, що тоді була німецько-фашистська навала, а тепер – московсько-фашистська навала.

Я випадково вийшов з-під обстрілів на лінії смерті між Авдіївкою і Опитним, коли навкруг тебе рвуться десятки снарядів, коли окупант стріляє по тобі із танків і «градів».

Я був в окопі разом із солдатами, яких вбивають два президенти: ворожий стріляє по них, а свій не дає боєприпасів, гармат і танків, щоб відстрілюватися. Я бачив очі цих солдат, які горіли однаковою ненавистю до обох могильників. 

«Герої не вмирають» – скандує знову кривавий лютневий Майдан, стоячи на колінах.

Герої не вмирають у серцях наших, не вмирають у пам»яті народній. 

Але вони вмирають від куль окупанта. Вони вмирають від пострілів у спину.

На Майдані їх вбивали вдруге. Своя влада. Вбивала зневагою, презирством, забуттям.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (1)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"К сожалению, понятия хороший человек и хороший политик далеко не одно и то же."

© Антон Савин

Мужчины никогда не признаются вам в этом

Финансирование терроризма: как украинский олигарх давал деньги «днровцам»

Автогонщик озвучил странную версию харьковской трагедии

Стрельба комбата ОУН: националист попал в полиции

Срочно бросайте трубку, если услышали это

Нападение на Коханивского: жена комбата рассказала о задержании националиста

Праздничный стол: как приготовить сельдь под шубой

Лодка Порошенко. Почему украинцы не видят внятной альтернативы нынешней власти

Саакашвілі оголосив про порятунок України за п’ять тижнів

Расплата для мажорки на Lexus: волонтер озвучил тревожный сценарий

В Харькове заново создают Оппозиционный блок

Волна похищений: стало известно об очередной пропаже в команде Саакашвили

Бабушкины рецепты: забытая украинское блюдо

Связи в прокуратуре никогда не бывают лишними

Выборы в Чехии: к власти могут прийти олигарх с пиратами

Десятки радиостанций прекратили работу: полный список

Границу с Донбассом Россия никогда не перекроет, потому что там будет резня, – Путин

Трагедия в Харькове положила начало череде жутких ДТП

Россия угрожает развязыванием войны, в которой не сможет победить

Стрілянина в Києві: затримано командира батальйону