USD26.4255

Одною ногою ми вже в НАТО. Чиєю?

Одною ногою ми вже в НАТО. Чиєю?

Президент підписав проголосований парламентом 08.06.2017 р. закон 6470 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зовнішньополітичного курсу України) “.

Цими змінами до законів “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” та “Про основи національної безпеки України” набуття членства в Організації Північноатлантичного договору визначено як стратегічну мету держави.

Отже, нині, після трьох років вагань, маємо чіткий сигнал про подальші наміри влади. Безперечно, сигнал позитивний. Не дивлячись на те, що насправді перед цим кроком уперед, влада по-ленінські зробила два кроки назад. Маю на увазі колізію 2015 року, коли були внесені зміни до Воєнної доктрини, прийнятої за часів президентства Віктора Ющенка. Де мета у вигляді вступу до НАТО вже була чітко прописаною ще з 2008 року. Але її раптом змінили на половинчасту неконкретну формулу “досягнення критеріїв”. І сьогодні, очевидно, парламент і президент просто скасовують своє рішення 2015 року, повертаючись до формули, яка вже існувала.

Але нині, після цього “повернення до витоків”, з урахуванням таких от вагань, само собою виникає питання у щирості намірів: у тому, яким шляхом піде Україна до членства у Альянсі. Бо насправді векторів розвитку цієї теми може бути кілька. Серед яких головні – реальний (тобто конструктивний, продуманий з точки зору правового алгоритму і фактичного плану дій) і віртуальний (піарно-переможна імітація, кроки гучні та зручні для створення іміджу, але сумнівні з правової точки зору). За великим рахунком питання полягає у тому, що ми сьогодні маємо: дійсний рух до НАТО чи відкладений на час президентських виборів потужний електоральний аргумент. Пора визначатися. Тому хочеться сподіватись, що за проголошенням наміру суспільство все ж дізнається про план реальних дій і побачить фактичні відповідні кроки.

Ці план і кроки, як на мене, разом повинні робити і президент, і парламент. І саме у царині їхньої можливої співпраці бачу деякі проблемні моменти. Бо скидається на те, що цю піарно перспективну тему вже не можуть поділити. Для такого висновку є кілька цікавих спостережень.

Останній тиждень взагалі пройшов в Україні під гаслами про прагнення терміново вступити до Альянсу. В Києві відбувся 95-й Семінар Парламентської Асамблеї НАТО Роуза-Рота та урочисте засідання Верховної Ради з приводу 20-ї річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО. Цікаво, що під час цих заходів виблискувала лише політична зірка спікера парламенту Парубія, який ще до їх початку у притаманній йому піднесеній манері наговорив дещо зайвого. Наприклад, про готовність України розміщувати на своїй території “військові резерви США” (що прямо протирічить чинній Конституції); що Україна повинна стати однією з наступних країн після Чорногорії, яка набуде членства в Північноатлантичному Альянсі (що взагалі-то малоймовірно з огляду на відсутність в України навіть стартової умови – ПДЧ). Ну, і апофеоз – на думку спікера “Наші партнери вже готові до вступу України до НАТО”. Цікаво, що самі партнери такого наївно-оптимістичного настою не підтримали. Виступи переважної частини українських високопосадовців рясніли стійкою конструкцією “Вступ України до НАТО”. У той же час у виступах помічника генерального секретаря НАТО Сорін Думітру Дукару, голови Парламентської Асамблеї НАТО Паоло Аллі, колишнього посла США при НАТО Роберта Хантера ця тема ретельно обходилась. Так, гості говорили багато доброго по Україну, про її роль у боротьбі Світу із гібридними загрозами Росії, про ефективність та змістовність співпраці України із структурами Альянсу… Але питання перспективи вступу, було дипломатично, але жорстко показово ігнороване.

Читайте также:

Верховный главнокомандующий Панамскими офшорами

Враження від цих днів вельми цікаве – президент фактично усунувся від цього спікерського бенефісу. Лише учора, у останній день Семінару Парламентської Асамблеї НАТО Роуза-Рота, підписав закон 6470. Тихо, без звичних пафосу і помпи. Цей документ взагалі дивним чином залежався у Парубія і був переданий на підпис главі держави лише 22 червня, через два тижні після голосування. Президент, у свою чергу, також не поспішав, підписавши Закон буквально у останній граничний термін для підписання законів згідно зі статтею 93 Конституції України, на 15-й день. Так буває нечасто, принаймні стосовно законів, у яких зацікавлений глава держави, – коли підписання, як правило, є миттєвим і з потужним інформаційним супроводженням.

Читайте также:

Без понимания чего глобальная угроза мировой безопасности никуда не исчезнет

З моменту появи і прийняття парламентом закону 6470 звична логіка була порушена. Тема НАТО, як і узагалі весь зовнішньополітичний вектор, повторимось – прерогатива президента. Але нагадаю, що нині цей стратегічний законопроект був внесений групою народних депутатів, навіть не з президентської ініціативи! Тобто наявною є незацікавленість Порошенка у педалюванні цього питання, і, вірогідно, тут ми маємо справу із виключною активністю спікера.

Що ж сталось?

На жаль, ця дивна картина призводить до сумного висновку – у формалізації зміни зовнішньополітичного вектору переважає не державна, історична чи світоглядна складова. Тема розглядається переважно під кутом зору вигідної піарної стратегії, яка згодилась би президентові ближче до наступних виборів. Тоді дійсно – рейвах стався зарано. Але команді, до якої належить Парубій, також так хочеться осідлати якщо не коня, то хоча б коника, який може понести їх усіх до наступних політичних перспектив…

У принципі, такого кшталту внутрішньовидова політична боротьба не є чимось оригінальним. Хай би собі чубились. Але ж не з таких глобальних питань. Використовувати визначення цивілізаційного вибору в якості такого інструменту – справа не просто нешляхетна, вона небезпечна.

Читайте также:

Зворотна сторона громадянства, або як Порошенко розв’язав руки Саакашвілі

У цьому ми переконуємось вже зараз. Бо, поспішаючи закріпити ініціативу за собою, Парубій наробив помилок, які рушать правову основу процесу. Про це я вже писала у “Дзеркалі тижня”, але треба нагадати ще раз.

Перше. Закон 6470, прийнятий під переможні реляції спікера і так неквапливо підписаний президентом, конфліктує з деякими положеннями Конституції України (наприклад щодо можливості розташування військових баз: це прямо забороняється положенням статті 17 Основного Закону, але є ймовірним у разі вступу України до Альянсу). Тобто цю правову колізію треба б було усунути, але такі тонкощі авторів закону явно не турбують.

Друге. Цей закон аж ніяк не змінює зовнішньополітичних пріоритетів України. Бо Декларація про державний суверенітет України в своєму розділі ХІ чітко вказує, що держава “проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках…” І отут включаються вже зовсім інші механізми: положення Декларації про державний суверенітет парламент змінити не може. Як і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., що схвалений всеукраїнським референдумом. Як відомо, у преамбулі чинної Конституції України, що також має обов’язковий до виконання, тобто нормативний характер, є посилання на Акт проголошення незалежності України, який, своєю чергою, ухвалювався на основі Декларації про державний суверенітет, про що прямо зазначено в тексті Акту.

Таким чином парламентарі, які внесли цей закон і Рада, яка його проголосувала та президент, який підписав, створили певні конституційно-правові колізії. Бо змінити принцип позаблоковості, схвалений всенародним референдумом, можна тільки за допомогою аналогічної процедури. Яка у наших реаліях поки що виглядає туманною через відсутність нормального закону про всеукраїнський референдум та обов’язкової для такого випадку народної ініціативи.

Отже, вже на старті маємо черговий відвертий прояв правового хаосу. Причини якого не можуть не розуміти усі учасники цього дійства. Принаймні повинні розуміти.

Треба сказати, що і партнери нашої держави, про готовність яких до вступу України в НАТО так переконано віщає нинішній “криголам” цього процесу, такі тонкощі розуміють дуже добре. І, як бачимо, воліють нічого не казати про перспективи вступу до НАТО, залишаючи Україні шанс вибудувати цей шлях у прозорий, правовий спосіб. Для такого доленосного процесу це, зрозуміло, річ принципова.

Але тема вже пішла “на розрив” всередині владної команди. Так, НАТО і надалі буде демонструвати свою прихильність. Нині очікується візит генсека альянсу Єнса Столтенберга, знов відбудеться урочисте засідання в парламенті, цього разу, зважаючи на “високий рівень” гостя заплановане також урочисте засідання Комісії Україна-НАТО у Києві за участі президента України Петра Порошенка. Буде багато красивих слів, епітетів, обіцянок та взаємних компліментів. Українські високопосадовці позмагаються за першість. Думаю, що “не перший, і не другий” (йдеться про класичну фразу щодо статусу спікера) посунеться і впевнено займе точно не перше місце у цих внутрішніх перепиттях… Але чи наблизить це Україну до НАТО? Останні 20 років показали, що слова та святкові заходи вартують небагато. Україна так вагалась увесь цей час, що всередині Альянсу впевненості у щирості її намірів не було і немає їх сьогодні. У 2015 році, змінивши мету вступу на “досягнення критеріїв”, процес не був запущений. Де гарантія того, що чергова зміна формули означає конкретні кроки і дії?

Нині залишається сподіватись, що внутрішньовидова боротьба за “перспективну тему” не відіб’ється на перспективі України. Бо аналіз міжнародно-правового статусу України із подальшими реальними відповідними кроками – дійсно назріла та суперактуальна тема. І вона не просто складна. Шлях до того ж НАТО – важкий і тривалий. Такого кшталту політичних перетворень держава ще не здійснювала.

Це все, що треба розуміти, слухаючи переможні волання деяких представників сучасної політичної генерації про те, що ми вже одною ногою в Альянсі.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Все политики делятся на два класса: те кто прикрываясь добром творят зло, и тех кто творит зло не прикрываясь ничем."

Церковные праздники ноября 2017: календарь событий

Завтра в Раді розглянуть два законопроекти про скасування депутатської недоторканності

На лабутенах: Луценко красовалась в Раде в туфлях на 13 пенсий

Андрій Садовий: «Самопоміч» братиме участь в президентській кампанії»

Рада ухвалила медичну реформу

Осторожно, не для слабонервных! Появилось подробное видео ДТП в Харькове

Дещо про політичний популізм та державне лідерство

Популярный интернет-провайдер взвинтит цены

Дію “донбаського” законопроекту хочуть поширити й на Крим. ДОКУМЕНТ

Рада приняла скандальный закон о медреформе: что изменится

День инженерных войск Украины 2017: история и традиции праздника

Черная метка для Додона: президенту Молдовы угрожает отставка

Бунт под Радой: на что согласилась Банковая

Держитесь крепче: водителям пообещали новый штраф

Навіщо нам потрібна акція протесту під парламентом

Виривайте з натовпу: під Радою панує напруга, повідомили про крадіжку

Сын узника Кремля бесследно исчез

Нардепы написали закон о криптовалютах: что изменится

РФ и оккупанты ОРДЛО уклоняются от выполнения взятых на себя обязательств

Украину заполонили фальшивые доллары: что должен знать каждый