USD26.4843

Пост-правда. Летальна зброя української пост-влади

Пост-правда. Летальна зброя української пост-влади

Вибухи на військових складах в Калинівці оголили залаштункові “тонкощі” тем, що були основними інформаційними трендами останнього часу – летальної зброї та “блакитних шоломів”. Можливо, якби не сталась пожежа на одному з військових арсеналів, не довелось би розбирати підтексти цих владних ініціатив.

Попри те, що загальна інформаційна атмосфера щодо останнього закордонного вояжу президента несла впевненість у непересічному успіхові візита (насамперед до США), конкретний зміст домовленостей залишився все ж незрозумілим. Попри створення суспільної уяви про те, що “дали зброї на півмільярда” та “ООН у принципі погодився” на миротворчу місію, спроба знайти конкретику, загорнуту в обгортку красивих слів, призводить до доволі сумних висновків.

Насамперед, що стосується зброї. Адже перспектива надання сучасного військового обладнання і техніки країні, яка демонструє неспроможність ефективно захищати стратегічні військові об'єкти, виглядає туманною.

Хоча “туману” вистачало і до цього випадку.

Зброя. Скільки, яка і коли?

Напередодні візиту до США президент Петро Порошенко повідомив на своїй сторінці в Фейсбук: “Сенат США схвалив проект “Закону про бюджет США на потреби національної безпеки 2018″, що передбачає виділення $500 млн. для підтримки України у сфері безпеки та оборонній сферах”. Серед іншого глава держави повідомив, що “Проект закону санкціонує надання нашій державі летальних озброєнь оборонного характеру”.

Продемонструвавши українцям піднесену упевненість, президент вирушив до Вашингтону. Де його риторика щодо летальної зброї раптом зазнала неочікуваних змін.

Спочатку треба згадати слово, яке стало ледве не сакральним при розмовах про американську військову допомогу – Javelin. Назва американського протитанкового ракетного комплексу була останніми роками постійною мантрою влади. У 2015 році в інтерв'ю The Wall Street Journal президент сказав: “Нам потрібні лише 1240 ракетних комплексів Javelin”. Обґрунтування цифри було дивним: Петро Порошенко зауважив, що у свій час Україна відмовилась саме від 1240 ядерних боєголовок, тому ідентична кількість Javelin є “справедливою”. Можливо, оцінка “вартості” втрати статусу ядерної держави у певну кількість протитанкових ракет, має якусь логіку з бізнесового боку, але з державницької точки зору, вибачте – це порівняння є, м'яко кажучи, некоректним.

Постійні нагадування про Javelin вивели тему американської летальної зброї у інформаційні топи. Тож яким було здивування, коли під час останньої поїздки до США президент зробив шокуючу заяву американському телеканалу Fox Business. Петро Порошенко розвернувся, як кажуть, “на 180”, повідомивши, що Україна сама виробляє “дуже ефективні протитанкові ракети”, а тому про Javelin Америку не просить.

Чому три роки поспіль глава держави демонстрував народові свій рішучий намір домогтись отримання американської летальної зброї, але раптом дав заднього? Тяжіння до пролонгованого піару є типовим для сучасної влади, Javelin – назва звучна, але якось важко сприйняти думку, що усе це було нічим іншим, як черговою популістською маніпуляцією.

Тихесенько поховавши цю тему, Порошенко узявся за наступну. Яка виблискує пів мільярдом доларів військової допомоги США. Всередині України старанно втовкмачується ця красива цифра. Але якщо вивчити документи на офіційному сайті Конгресу США, картина вимальовується не така вже й переможна. Поки що мова іде про виділення 150 мільйонів, причому половина з них має виділятись окремими рішеннями Сенату. Законом США про асигнування на оборону на 2018 рік передбачено, що обмеження на виділення Україні половини із запланованих 150 мільйонів діють, доки міністр оборони США не підтвердить, що Київ вжив належних заходів з реалізації інституціональних реформ у галузі оборони української держави. Після чергового підриву одного з військових арсеналів, міністру оборони США, на жаль, буде важко аргументувати наявність оборонних “інституціональних реформ” в Україні.

Ці вимоги підтвердив в інтерв'ю “Голосу Америки” і сенатор-республіканець Р.Портман: “Допомога США буде надана за умови прогресу в ключових реформах оборонного сектору України, включно із введенням цивільного контролю за військовими, співробітництво і координацію з парламентським контролем за військовими, поліпшення системи забезпечення та управління запасами та безпеки закордонних технологій”.

Читайте также:

Президентский троллинг: Трамп поздравил россиян с праздником

Звідки ж узялися ці красиві 500 мільйонів? Все просто – 350 млн. Україні виділили у поточному році (освоєння цієї суми наразі знаходиться “на марші). І “півмільярда” – це сукупна цифра 2017 та 2018 років. Ця маленька маніпуляція дозволила відзвітувати про “безпрецедентний” обсяг військової допомоги.

Миротворці. Які, коли і де?

У цій темі також існують “білі плями”. Хоча для суспільства створюється картина начебто повної підтримки і розуміння Світом владної ініціативи стосовно “блакитних шоломів”.

Але звітуючи про свою тверду послідовну позицію, влада, як водиться, видає бажане за дійсне. Бо розвиток подій багато у чому нагадує історію з летальною зброєю.

Про миротворчі контингенти президент Порошенко згадав відразу після підписання перших мінських угод восени 2014 року. Але глава держави тоді заявляв не про намір ініціювати це питання, а навпаки – стверджував, що у миротворчих контингентах не має потреби, посилаючись на сумний досвід Придністров'я.

Цю позицію Петро Порошенко підтвердив і взимку 2015 року, буквально за кілька днів по початку перемовин, які завершилися підписанням “Мінська-2”. Виступаючи на Мюнхенській конференції з безпеки, президент заявив: “Не йдеться про якусь миротворчу місію (…) У даній ситуації нам не потрібен ніякий миротворчий контингент”.

Але буквально вже через кілька тижнів позиція України різко змінюється. РНБОУ 18 лютого 2015 р. ухвалила рішення “Про звернення до Організації Об'єднаних Націй та Європейського Союзу стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру та безпеки”. 2 березня того ж року це рішення було введено в дію відповідним указом президента.

З того часу тема постійно підтримувалась медійно, але її зовнішня реалізація була, знову, м'яко кажучи, непереконливою. Упродовж 2015 року МЗС України повідомляло про офіційні листи на адресу Пан Гі Муна та голови Радбезу ООН від Петра Порошенка, який пропонував розглянути можливість розгортання на території України миротворчої операції під егідою ООН; про його телефонні та особисті розмови з Генсеком ООН на цю тему; про виступ на 70-й ювілейній Генасамблеї в Нью-Йорку, де український президент закликав ввести до України миротворчу місію під егідою ООН… Однак одна дуже дивна обставина, пов'язана з виступом 12 грудня 2015 р. міністра закордонних справ Павла Клімкіна з трибуни ООН у Нью-Йорку, коли він закликав Радбез ООН взяти на себе ініціативу з розгортання миротворчої місії на Донбасі, не дає підстав позитивно оцінити результати цих зусиль.

Читайте также:

Хто розширює географію війни на Донбасі

Однак далі впродовж майже двох років були все ті ж виступи і розмови. При цьому бачення українською владою формату миротворчої місії не мало чітких правових обрисів. Позиція коливалось: від миротворців під егідою ЄС, поліцейського контингенту ОБСЄ аж до миротворчої місії чи операції під егідою ООН. Нажаль, українська влада так і не продемонструвала чіткого формулювання власних ініціатив щодо змісту мандату, терміну, комплексу заходів, необхідних щодо супроводження ймовірної місії.

Результат сумний – після чергової гучної української заяви Росія перехопила ініціативу. Бо, як відомо, 22 серпня 2017 р. під час поїздки на Луганщину, Петро Порошенко повідомив, що Україна презентує ініціативу із введення миротворців ООН на окуповані території Донбасу, на сесії Генасамблеї ООН. Але далі слів справа як завжди не пішла. Росія ж почала працювати реально – 5 вересня представник РФ при ООН запропонував до розгляду проект резолюції Радбезу про започаткування Місії ООН щодо (дослівно) “содействию охране Специальной мониторинговой миссии Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе (СММ ОБСЕ) на Юго-Востоке Украины”. Зміст документу, запропонований Росією, звичайно, не відповідав українським інтересам. Але це був саме проект резолюції, а не лист, заява чи “презентація ініціативи”. І після того Україна вже рухалась у фарватері чергової гібридної ініціативи Росії. На цьому фоні просто вже знущанням виглядав лист від 8 вересня 2017 р., яким Постійний представник України при ООН направив Генсеку ООН коментар МЗС України щодо можливості розгортання миротворчої операції ООН на Донбасі, в якому зазначається: “У той же час Україна продовжує незмінно підтримувати ініціативу по розгортанню миротворчої операції Організації Об'єднаних Націй в Донбасі і готова до подальшої роботи над цим питанням. У зв'язку з цим Постійному представництву України при Організації Об'єднаних Націй було доручено провести консультації з членами Ради Безпеки. Ми також дотримуємося думки про те, що послідовне дотримання російською стороною режиму довгострокового і повного припинення вогню, узгодженого в кінці серпня в зв'язку з початком навчального року, має створити сприятливе підґрунтя для початку діалогу про розгортання миротворчої операції на Донбасі”.

Читайте также:

Нынешняя власть таки учится на ошибках своих предшественников – эксперт

Головне питання – чому Україна першою не надала свій проект резолюції? Що було б абсолютно логічним процедурним кроком. Коли держави дійсно намагаються провести через Радбез ООН важливі для себе рішення, вони не вагаючись роблять саме так – без років незрозумілої тяганини.

Що заважає Україні?

Відповідь – на поверхні. Резонансні для українського суспільства питання – летальної зброї та миротворчої місії – перетворені в чергові піар-кампанії, призначені для внутрішнього інформаційного ужитку. Увагу людей зосереджували на начебто сміливих стратегічних кроках влади, при цьому їхня зовнішньополітична реалізація, реально – навмисно або через нефаховість – була “спущена на гальмах”.

Навіть ці теми, болючі для країни, в якій щодня гинуть її захисники, використовуються в якості інструмента пост-правди. Це явище для України стає актуальнішим за Javelin чи “блакитні шоломи”. Бо набуло системного і постійного характеру.

Ми маємо справу з феноменом маніпулювання масовою свідомістю, який разом із популізмом нині вважається справжнім викликом сучасного інформаційного світу. Термін “постправда” (post-truth) вперше з'явився у матеріалах Мюнхенської безпекової конференції 2017 року в якості поняття, яке узагальнює вектор розвитку масових комунікацій, коли істина стає не принципово важливою. Цьому була присвячена засаднича доповідь цієї конференції під назвою “Пост-правда, пост-Захід, пост-порядок”. За визначенням глави конференції, – німецького дипломата Вольфганга Ішингера, – “пост-правда” є емоційною реакцією на події без урахування сухих фактів і призводить до сплеску популізму та замкненості суспільств на власних проблемах.

І саме такі принципи покладені у процес виготовлення владного симулякру – образу, що парить над реальністю в німбі успішності та переможності. Принципи виготовлення таких політичних одиниць описані французьким філософом Жаном Бодрійяром у його роботі “Симулякри і симуляція”. Одна з глав має назву, дуже влучну для характеристики процесів, які ми спостерігаємо: “Політичне чародійство”.

Філософ, якого, я впевнена, уважно вивчають владні піар-технологи, описав саме ті принципи “пост-правди”, завдяки яким вибудовується сучасна стратегія владного популізму: “Мова завжди про те, щоб доводити реальне через уявне, істину через скандал, закон через порушення…”. Мета: “Все перетворюється у свою протилежність, щоб увіковічити себе у відкоригованому вигляді”.

Тобто економічний занепад стає “невпинним зростанням”; розгул злочинності перетворюється у небувалу “довіру до нової поліції”; зовнішньополітичні поразки стають “фантастичними успіхами”; 150 мільйонів перетворюються у пів мільярда; “летальна зброя” – на фетиш; викачування бюджетних коштів у вигляді субсидій на рахунки енергетичного олігархату – це “капітальний ремонт країни”; підпорядкування та контроль над судовою системою видається за “справедливе правосуддя”; фактичне замороження збройного конфлікту оголошується “планом “президента миру””…

В результаті роботи фабрики з виготовлення інформаційної локшини, маємо нереально збочену картину у вигляді країни, яка, потопаючи у злиднях та щоденних жертвах війни, “невпинно рухається до світлого майбутнього під мудрим керівництвом…”

Влада таки має для України летальну зброю – у вигляді пост-правди. Брехні, маніпуляцій, популізму та піару на межі аморальності.

Новий акт нескінченного фарсу

Усі ці спостереження не є новими. Нині ми є свідками чергового акту. З'явилися нарешті новини про законопроект, щодо якого останніми місяцями вибудовувались усілякі конспірологічні версії – “Про особливості державної політики відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України”. Тексту знову не бачив ще ніхто, але вже відомо, що президент наполягатиме на найшвидшому ухваленні законопроекту – упродовж одного пленарного тижня.

У черговий раз парламенту дають команду “Ухвалити!”, але не можливість ретельно вивчити, проаналізувати, обговорити, внести зміни, доповнення. При тому, що, як кажуть, в тексті є закриті, таємні розділи, а сам закон має надважливе суспільне значення і навіть містить новацію – режим, який замінить АТО, що не передбачений жодним законодавством.

Документу ще ніхто не бачив, а в суспільній свідомості його вже “продавлюють” поспіхом! Поспіх в АП для широкого загалу обґрунтовують тим, що 18 жовтня завершується термін дії закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донбасу. Особливо обдарованим фахівцям Адміністрації Президента, які вкотре намагаються поставити парламент на шпагат, варто нагадати – Закон України від 16 вересня 2014 року N1680-VII “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей” реально і не діяв!

Більш того – 17 березня 2015 року Законом N256-VIII до статті 10, були внесені зміни. Які фактично припинили дію цього і без того недіючого на практиці закону. Оскільки було встановлено, що “статті 2-9 цього Закону діють з дня набуття повноважень органами місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, обраними на позачергових виборах, проведених відповідно до Конституції України, цього та інших законів України…” А також – “передбачений цим Законом особливий порядок діяльності органів місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей реалізується виключно органами місцевого самоврядування, що обрані на позачергових виборах, призначених і проведених відповідно до Конституції України, цього та інших законів України”.

Жодних виборів не було і не могло бути проведено за ситуації, яка сьогодні є в Україні. Єдине, що залишилось від того закону – це термін його дії, який і сам після змін став віртуальним. Але вони вважають, що це є фактор, яким можна тиснути на і без того загнаний парламент.

Тут логічно було б закликати владу відмовитись від брехні та подвійних стандартів, адже саме вони є нині найбільшою небезпекою для нашої держави.

Але щось підказує, що вони цього заклику знов не почують…

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Политик – это человек, который пожертвует вашей жизнью за свою родину."

Выгодно всем: за что на самом деле «воюют» политики под Радой

Подземелья супермаркетов: как обманывают доверчивых покупателей

Важная претензия к ЕС

НКРСИ объявит конкурс на 4G в начале ноября

Пытаются быть леди: в “ДНР” проводят конкурс красоты

Шкиряк назвал митингующих отморозками

Первая кровь: под Радой начались столкновения, есть пострадавшие

“Виходьте до людей!”: група нардепів зірвала засідання Погоджувальної ради. ВІДЕО

Митинги под Радой проявили настоящие страхи власти

Политолог: Два из трех требований нынешнего протеста Порошенко готов выполнить

Нардеп напал на судью во время заседания: детали инцидента

День освобождения Украины от фашистских захватчиков 2017: история и традиции праздника

Танцкласс на Банковой: новый танец Ылиты – грабляк

Тявкающая чихуахуа: появилось видео схватки Тимошенко и Ляшко

Эти детские инфекции смертельно опасны для взрослых

Одиннадцать субъективных причин, почему вы должны сегодня протестовать

Тимчук объяснил, что будет с Украиной в случае объявления войны России

Умерла самая известная Луганская коммунистка

Важкі наслідки ”медреформи”

Перепуганные нардепы спрятались от украинцев: фотодоказательство