USD25.8897

“Росія вбиває”, – Валентин Торба

"Росія вбиває", - Валентин Торба

Я залишив Луганськ 2 вересня 2014-го року. Досі пам’ятаю, як пройшовши «сєпарські» блокпости, махав рукою українським військовим, що радували мене синьо-жовтими прапорцями і номером на БТРах «ПТН-ПНХ», а потім стояв разом з незнайомою мені сім’єю – матір’ю і маленькою донькою – в містечку Щастя і дивився в бік свого міста, до якого мені вже не потрапити.

«Наші ж таки нас звільнять. Таки ж дотиснуть тих… «ополченців», – говорив українською мовою влітку 2014-го сусід моєї подруги в приватному секторі Луганська. Юнак приїхав в Луганськ з села Шульгінка Старобільського району на заробітки. Коли приїхав ще не було війни. Та і хто б тоді міг подумати, що той карнавал «орків», як багато хто називав пияків під ОДА з триколорами, зрештою стануть ознакою чорної хмари біди, що насувалась зі сходу, з російської сторони. Працював будівельником, знімав з братом невеличку хату – не квартиру, бо не міг звикнути до «вуликів», як він називав багатоповерхівки. Тут і городик, і сонечко зранку б’є у віконце, як і вдома – на такій близькій Слобожанщині. Коли розпочалась війна, його рідний дім опинився на вільній території, а він сам в окупації, де вже було не до заробітків. Була в ньому абсолютна впевненість, що цей дурний сон, коли було захоплене СБУ в квітні 2014-го, скоро мине. Так гадали всі притомні, адже можливо таким чином влаштована людина, що вірить в краще, в здорове. Закінчаться гроші у «спонсорів» і розбіжиться той натовп в рибацькому (тоді ще рибацькому!) камуфляжі, залишать завезені сюди танки і гради, втечуть за край, або згинуть… «Наші дотиснуть…». Не дотиснули. Цей молодий хлопець неочікувано помре через півтора роки взимку від запалення легень. В аптеках не було потрібних ліків та й притомних лікарів в Луганську майже не залишилось. Його непоодинока смерть в окупованому місті наче ще раз натякнула – Росія вбиває.

Грудень 2015-го. Василь Іванкін, давній знайомий нашої сім’ї. Інженер, що в 90-х роках з друзями намагався побудувати торговельний бізнес, але не вийшло. Друга спроба – невеличке будівельне підприємство. Монтаж металевих конструкцій, популярний пластик, тощо. З друзями, які стали незручними компаньйонами (не завжди бажання заробити, співпадають з бажанням побудувати), розійшлись залишившись приятелями. В 1999-му маленька кімнатка, яку він ділив з бухгалтером, стала точкою відліку своєї справи. Вдома маленька донька, грудний син, а за невеличким стільцем купа документів, креслень та регулярні відвідувачі – то клієнти, то «Кулібіни», яких вже колишній інженер Іванкін уважно вислуховував, вивчаючи кожну пропозицію, кожну деталь. В середині 2000-х у Василя Івановича вже був великий офіс в центрі міста і власні виробничі потужності. Так, це був успіх за яким пережита остання пульсація «90-х», криза серпня 1998-го, а потім поступовий, але впевнений зліт, який давався 6-ма годинами сну і надлюдською напругою, знову криза 2008-го, і знову робота, розвиток. Здавалось, що витримати такий темп йому допомагає лише сім’я і природня здатність до ретельного планування. Він не поспішав, він просто не втрачав часу.

Читайте также:

Фіскальна служба не знає, скільки адвокатів обліковуються як платники податків

«Валентине, ти так любиш знімати, – сказав мені одного разу Василь Іванович на ювілеї свого підприємства незадовго до війни, – поїдемо на Волгу! Я буду рибалити, а ти знімати!».

Читайте также:

Геращенко озвучил процедуру введения визового режима без решения ВР

В свідомості своїй я тоді намалював захід на великій річці, прохолода, човен, непокірну рибу в сачку, що б’є до останній своїх сил хвостом…

Війна Іванкіна зустріла у східній частині Луганська, де той побудував свій великий будинок. До нього «долітало» від наших з тоді вже майже звільненої Станиці, а потім від «їхніх», з іншого боку. Будинок майже вцілів. Але бізнес… Схоже Іванкін бився як та риба в сачку. Справа в тім, що в той час, як луганчанам було явно не до замовлень «варити металеві конструкції», його робітники подались в «ополченці». 300-500$ за штурм об’єкту (а такими об’єктами були військкомати, МВС, ОДА, тощо) відбивали бажання працювати. Та й взагалі, навіщо працювати коли можна взяти? Тоді я згадав слова одного із штурмовиків МВС (29 квітня 2014 р.), який прийнявши мене за свого прямо сказав: «чим більше розіб’ємо, тим більше потім замовлень буде відновлювати!». Ці слова відлунювали страшним… «Мы наш, мы новый мир построим!». Новий «мир», «русский мир»… Він віддавав хаосом і руйнацією, кривавою авантюрою і якоюсь приреченістю, незворотністю…

Завод Іванкіна пограбували, при цьому примусили вставляти вікна в школах, в держустановах. В грудні 2015-го Василь Іванович розповідав: «В серпні 2014-го наші вже підійшли майже до Луганська. І ось зранку ми бачимо колони. Їх безліч. Наші! Нарешті! А потім придивились і в мене серце охололо… Росіяни». Тоді росіяни навели мости в селищі Піонерське на Сіверському Дінці і напряму зайшли в Луганськ. Найдивовижніше те, що тоді на дорозі, яка вщент була заповнена російською технікою, сталася «пробка»! Іванкін з тяжким подихом згадував: «Вони майже не ворушились! Ніякої маневреності! Можна було бити! Артилерією! Авіацією!».

Читайте также:

“Азовцы” заблокировали ряд пророссийских политиков в квартирах (фото)

Дійсно. Українські війська тоді знаходились зовсім поруч з цією колоною російських військ в один із найвирішальніших моментів боїв за Луганськ. Але чомусь ніхто цю «майже нерухому» колону під містом не чіпав. Тоді стався злам і обласний центр остаточно перейшов під владу російських окупантів. Говорити про «ополченців» в самому місті почали по інерції. Всі знали – то росіяни, які до того фрагментарно, наче намацуючи перспективи закріплення, потрапляли до міста. Акцент Москва тоді робила на спецслужбах і їхніх бойових частинах спецпризначенців. Для активних дій Кремль використовував найманців, наприклад, з таких ось «робітників» Іванкіна. Одного разу вони повернулись до нього в офіс. За зарплатнею… З автоматами. «Але ви у мене не працювали весь цей час?», – задав питання своїм колишнім робітникам Василь Іванович. «А ви що проти ЛНР?», – лаконічно пояснили йому автоматники. Бізнес людини, яка стала одним із взірців успішного луганчанина був зруйнований. Після бесіди про це з моїм батьком, через тиждень 52-річний Василь Іванкін, етнічний росіянин, який зненавидів росіян, помер від інсульту на своєму робочому місці. Його смерть для мене особисто стала ознакою загибелі залишків надії в тому луганському, отруєному російською присутністю, болоті.

Не повернути життя Василя Іванкіна, як і тисяч українців, і навряд можна повернути свідомість Галини Петрівни до тями. Не висушити ріки крові, потік яких не вщухає, не вгамувати набуті рани внутрішніх суперечок, які ворог хоче подати як «внутрішній конфлікт». Але я пам’ятаю матір і її маленьку доньку в місті Щастя, що тільки-но виїхали з Луганська в вересні 2014-го. Дівчинка дивилась на українського солдата підозріло і ховалась за спідницю матері – вкрай болючим в неї був спогад про камуфляж. Черга «переселенців» стояла на реєстрації, якась дівчина-волонтер з синьо-жовтою стрічечкою на рукаві, бігала навколо в метушні, в крамницях під сонцем продавали морозиво, а малятко все трималось за довгу квітасту спідницю не зводячи очей з «айдарівця». Вже через кілька хвилин вона смакувала морозиво, подароване бійцем, що помітив її прискіпливий і тривожний погляд.

«Не відступайте, хлопці!», – сказав хтось розчуленому солдату з тактичними окулярами на лобі.

«Ну так то ми й робимо…», – відповів він, наче відрапортував.

За кілька днів (5 вересня 2014-го року) під Щастям відбувся бій внаслідок якого загинуло кілька десятків українських бійців. Російські бандити знімали катування обпечених українських військових на відео і виклали в інтернет. Через дві години після бою було оголошене так зване «перемир’я».

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (1)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Правительство давно усвоило, что легче всего взять деньги у бедных. Конечно, их у бедных немного – но зато бедных до xpeна..."

Чего и следовало ожидать: боевики вцепились друг другу в глотки

Это не реформы, а ямочный ремонт постсоветского приказного государства и права

Вакцина від політичного сказу

В БПП рассказали, как будут голосовать за «неприкосновенных»

Дело Януковича: в России пояснили, в чем подозревают прокуроров

ФСБ Vs ГРУ: Не боевая ничья

Митинг в подземелье: горняки пригрозили штурмом

Почему в Украины все будет хорошо?

Турбинный скандал: Климкин назвал главную проблему Siemens

Вторая партия антрацита из ЮАР прибыла в Украину

Боевики на Донбассе используют тактику ВСУ: что с этим делать

Кому действительно стоит бояться российско-белорусских учений “Запад-2017”

Блогера выгнали со студии за отказ от языка: соцсети в восторге

Эксперт объяснил, почему Путин боится украинского языка

Массовое отравление в Бердянске: «полетели» первые головы (фото)

Простое объяснение “малороссийской феерии” Кремля

Известна дата переговоров лидеров «нормандской четверки»

Дружба України з Білоруссю – замок на піску

ИГ собирается залить Европу кровью

В РФ придумали, как наказать прокурора Януковича