USD27.1246

Штурм підмосковного Рейхстагу, або Як “дідивоювали чіста па-русскі”

В черговому підмосковному парку “культури імені відпочинку”, в Кубінці, для так званих “юнармійців” їх кремлівські наставники збудували мініатюрну споруду берлінського Рейхстагу – мовляв, аби вірні гаслу “дідивоювали” воєнізовані дітлахи мали змогу знову й знову із задоволенням штурмувати ненависних фашистів.

Представники російської влади щиро (або, принаймні, вдаючи щирість) дивуються тепер, чого це подібним демаршем так обурилися німці? Зрештою, як зазначив міністр оборони РФ Сергій Шойгу – це ж, мовляв, наша історія, чого тут обурюватись? Той факт, що саме ця будівля й досі є місцем засідань парламенту ФРН, вочевидь, не має для Сергія Кужугетовича жодного значення. Подібний інфантилізм межує з ідіотизмом – якщо він, звичайно, не є вдаваним. Ну, звик російський міністр, який ніколи сам не воював, з дитинства грати в “наших” та “німців”, тож цілком щиро може не розуміти, чого це ті німці раптом образилися – врешті-решт, вони ж німці, вони погані, їх слід бити та перемагати. Спитайте будь-якого російського дітлаха – він в курсі. Як кажуть – нічого особистого…

Втім, з нав’язливим гаслом “це наша історія” – теж не все гаразд. Тому що історія взяття Червоною армією Рейхстагу, як і багато чого іншого в історії Другої Світової війни, є вельми мітологізованою, в ній були ретельно розставлені “правильні” акценти, підчищені незручні факти й навіть славетне фото, як героїчні сержанти Єгоров та Кантарія встановлюють червоне знамено на куполі захопленої будівлі німецького парламенту, є постановочним. Якщо досить довго триматися за сталий міт – його так чи інакше починаєш вважати правдивим, це може підтвердити будь-який психолог.

Штурм Берліна заріс цими мітами аж донесхочу – і далеко не всі з них правдиві. Ті ж імена героїв-сержантів, Єгорова та Кантарії, з року в рік вимовлялись єдиним подихом, ніби одне ім’я: Єгоров-Кантарія, Мінін-Пожарський, Маркс-Енгельс… При цьому, про командира цієї групи, лейтенанта Олексія Береста, знали навіть далеко не всі історики, а нині в Росії це ім’я й поготів ніхто не схоче згадувати: адже ж Олексій Берест був українцем, родом із Сумщини – а українці нині вороги й “фашисти”…

Так само, як ніхто не згадує про долю Мелітона Кантарії – Героя Радянського Союзу, який помер жалюгідним біженцем в 1993 році в Москві… Але іменем Кантарії було названо відроджену 150-ту мотострілецьку бригаду, яка базується на українському кордоні і солдати якої, за необхідністю, “звільняються з армії” та доправляються у якості “відпускників” воювати на Донбас проти українців. Отаке ось “дідивоювали” – чіста па-русскі…

Читайте также:

Сеть “всколыхнули” фото пророссийского боевика до и после Донбасса

“Дві великі різниці”

Та й з самою битвою за Берлін, як відомо, все не так чисто, як це вдавалося та вдається в офіційній радянській та пострадянській історії. Вже хоч би тому, що велетенська споруда Рейхстагу, яка була зведена архітектором Паулем Валлотом за десять років (з 1884 по 1894 рр.), виявилась цілком непотрібною для завоювання німецької столиці, й життя радянських солдатів, які було покладено заради її захоплення, за суттю, були втрачені даремно, заради орденів для великого армійського начальства, що відзвітувало про взяття цього “символу Третього Рейху” до свята Першого травня. Насправді ж, ніяким символом ця будова не була: парламент не грав в гітлерівській системі жодної ролі, а парламенти минулих днів були, скоріш, символами молодої німецької демократії, яка була розтрощена нацистами.

Тож навряд чи хтось зможе доречно пояснити, якими думками керувалось радянське командування, кидаючи на Райхстаг одразу кілька гвардійських полків замість того, аби штурмувати розташований неподалік та щільно оточений урядовий квартал, де знаходилась, зокрема, райхсканцелярій (й справді – символ Третього Рейху!), а до того ж – особистий бункер Гітлера. Можливо, тому, що радянські штабні офіцери взагалі не мали жодного уявлення про те, що Райхстаг, творіння архитектора Валлота, та Райхстаг, назва нацистського парламента (зібрання депутатів), який з 1933 року служив лише розкішною кулісою для промов Гітлера – це не одне й те саме. Власне, ця помилка, завдяки створенному мітові, зберігається й досьогодні – от і доведеться нині сучасному путінюгендові штурмувати фальшований та безглуздий “символ Третього Рейху”.

Читайте также:

Пєсков зробив ще одну дивну заяву щодо переговорів по Криму

Втім, можливо, що міт про “символ” з’явився ще задовго до війни, коли радянська пропаганда постійно демонструвала громадянам СРСР будівлю підпаленого нацистами Райхстагу, розповідаючи про суд над болгарським комуністом Георгієм Димитровим, якого звинуватили в цьому злочині. Таким чином, саме Райхстаг став найбільш відомою в Берліні офіційною будівлею для радянських солдат та офіцерів – дарма, що його пленарна зала згоріла 27 лютого 1933 року і з тієї пори там не проводилось жодних засідань. Так чи інак, а радянське командування проголосило цю будівлю “символом” – з тим, як кажуть, і з’їж.

“Не дожити до Перемоги!”

29 квітня 1945 року почався масивний обстріл будівлі Рейхстагу. За свідченнями багатьох очевидців, молодші офіцери полків, яких було націлено на її захоплення, мало не билися за право штурмувати “символ нацизму” із своїми підрозділами. Вони йшли з бійцями навпростець, з автоматами та гранатами, часто не чекаючи ні на артилерийську, ані на повітряну підтримку, не шкодуючи власних життів. Німецькі солдати, які захищали будівлю, билися відчайдушно і на їх боці була неабияка перевага: масивні стіни Райхстагу й цілий підземний лабіринт підвальних приміщень.

Читайте также:

ФК “Динамо” может перейти в государственную собственность

Для мене існував лише один наказ: прапор повинен майоріти над Рейхстагом, – писав полковник Шинченко, командир одного з полків, які штурмовали споруду, в своїх мемуарах. За півгодини я пішов з командним підрозділом до Рейхстагу. Навколо мене свистіли кулі. Нарешті, ми опинились біля нашої мети. Але, я так і не знав, чим скінчився бій. Чи перемогли вже наші хлопці? Ні! Бій був таким же гарячим, як і опівдні. Рвалися гранати, автоматні черги прошивали приміщення.

Трохи інакше згадує про битву за Рейхстаг солдат Михайло Мінін, чиї спогади було видано незабаром до його смерті, на початку 2008 року. За його словами, перша спроба штурму, яка була зроблена 29 квітня 1945 року, захлинулась у відчайдушному вогні захисників. Наступні спроби також не були успішними:

Коли вранці 30 квітня ми побачили, що Рейхстаг з нальоту не взяти, командування корпусу ухвалило правильне рішення: почати штурм вночі.

Проте, за його словами, раптом виявилось, що добровольців на цю справу майже нема. “Всі думали: війні край, нема охоти помирати перед самісінькою перемогою”. Офіцери пообіцяли тому, хто першим встановить прапор над Рейхстагом, звання Героя Радянського Союзу. Мінін та бійці його взводу вирішили спробувати: “Ми пішли на це не заради нагороди. Вона була просто своєрідним підбадьорюванням” – писав він. Десь о десятій вечора люди Мініна та кілька інших груп обережно наблизились до західного входу. Вогонь захисників послабшав, більшість з них перейшли до підвалів. 22-річний Мінін знайшов шлях до даху та закріпив там штурмового прапора. Сталося це о 22-й 30 квітня 1945 року.

Таким чином, наказ маршала Жукова було виконано – підняти прапор до ранку 1 травня, до свята. Але Героя Мінін так і не отримав, бо подвиг його виявився недостатньо символічним: прапор майорів не над самим куполом. Протягом всього 1 травня навколо Рейхстагу і всередині точилися бої, гинули солдати – адже нижні поверхи все ще залишалися в руках німців.

Лише наступної ночі, коли більшість німецьких солдатів пішли геть по підземним лабіринтам, а вранці 2 травня Берлін формально капітулював, фотограф Євген Халдей, який став потім знаменитим, піднявся на купол Рейхстагу з трьома бійцями – сержантами Єгоровим та Кантарією, а також їх командиром, лейтенантом Берестом, і зробив свою легендарну світлину – за суттю, чисто постановчу.

Штурм берлінського Рейхстагу – будівлі, яку помилково було названо “символом нацистської Німеччини”, відбувався впродовж трьох днів. Він коштував життя більш, ніж десяти тисячам солдатів та офіцерів Радянської армії, які не дожили до перемоги за забаганкою їх командуючого, який бажав будь за що доповісти Сталіну про взяття того “символа” до свята Першотравня. Того ж часу довготривалий артилерийський обстріл цієї ж будівлі, за думкою більшості як радянських, так і німецьких військових експертів, примусив би захисників здати її без бою – щоправда, тоді б, певно, й до свята не встигли, й прапора перемоги не було б, куди вішати.

Тож сучасним російським юнармійцям, певно, й справді корисно штурмувати в підмосковній Кубінці саме цей макет. Зрештою, нинішнє кремлівське керівництво так само мало поціновує життя російських солдатів, як це робили Сталін із Жуковим. Славетний суворівський принцип “баби ще понародять!” пережив у Росії віки. Тож най звикають до нього з дитинства.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Все политики делятся на два класса: те кто прикрываясь добром творят зло, и тех кто творит зло не прикрываясь ничем."

В Минске украинскую журналистку отпустили на свободу

Убийство Вороненкова и закон Магнитского

Закон истории, или Чемпионат проеб*в, — блогер

Стало известно, где и когда попрощаются с Вороненковым

Украине создают “токсичный” образ – политтехнолог

Хотите заниматься антикоррупционной деятельностью? Покажите свои доходы, — эксперт

Четыре миллиона за прогулку, или кое-что о двойной жизни нардепа Третьякова

Російські спецслужби можуть в Україні робити все, що завгодно – Доній

Клопы российской политики, — журналист

В Балаклее погасили пожар на военном складе, — МО

В Минске задержали украинскую журналистку

Дело на 27 млн: в Киеве задержали замглавы Шевченковской РГА

Reuters опубликовал видео переброски Россией новых танков на границу с Украиной

Власть Северодонецка нуждается в “перезагрузке”

Журналисты обнародовали видео момента убийства Вороненкова

Самый преданный фанат Путина хочет уехать в США

Новости Крымнаша. Больше всего утомляет жить шепотом! — блогер

“Прокол Кремля?”: на месте убийства Вороненкова засветился журналист российской “Звезды”

“Никакой боец и задрот”: экс-комбат “Донбасса” об убийце Вороненкова

“На х*й пошел!”: заммэра Кривого Рога мило пообщался с депутатами и журналистами (видео)