USD26.9766

Сторіччя Франца Йосифа: під знаком бакенбардів

Сьогодні, 21 листопада, виповнюється рівно сто років зі дня смерті Франца Йосифа Першого (1830-1916). Річниця, погодьтеся, перфектно кругла і принаймні цим притягальна. До того ж історична віддаль у рівно сто років спонукає до чергового переосмислення і спокушає новими ракурсами.

Сторіччя Франца Йосифа: під знаком бакенбардів

Тож, залишаючи поза увагою збаналізовані дощенту міфи про любовно прикрашені вишиваними рушниками цісареві портрети “ледь не в кожній порядній русинській хаті”, від яких уже тільки крок до ще міфічнішої особливої українофілії “віденського Татуся”, я вдамся натомість до кількох об’єктивніших і в той же час парадоксальніших моментів.

За тривалістю правління – цілих 68 років – Франц Йосиф належить до монархів-рекордсменів. У цьому часовому проміжку встигло почати й завершитися страшенно багато людських життів, іноді цілком унікальних. Люди народжувалися і вмирали, супроводжувані цісарем, наче Богом. Досить уявити собі, що Іван Франко прийшов на цей світ, коли 26-річний Франц Йосиф перебував уже на восьмому році свого правління. Помер же Франко за півроку перед цісарем, коли тому йшов 86-й. Воістину, як любив говорити знайомий пиячина іншому завсідникові: “Я приходжу, а ти вже тут. Я йду геть, а ти ще лишаєшся”.

Така тривалість у владі не може не свідчити про її тривкість, а остання – про її успішність. Однак саме за Франца Йосифа його держава лише програвала війни (щоправда, нечисленні) і переважно втрачала території. Він же, зрештою, розв’язав і найфатальнішу з воєн, наслідком якої його держава взагалі перестала існувати. Втім не тільки вона, за що йому окрема подяка.

Іншим парадоксом є той, що, усвідомлюючи багатонаціональний склад своєї імперії та пов’язану з цим конфліктогенність, Франц Йосиф шалено опирався будь-яким спробам хоч якось попустити напругу. Так, він полюбляв казати не “мій народ”, а “мої народи”. Так, під час візиту в Коломиї у вересні 1880 року його зустрічали й супроводжували триста кінних гуцулів у всій красі екзотичних кольорів на святковому одязі. Так, в його офіційній титулатурі Ґаліцію й Лодомерію згадано через кому десь поміж Далмацією, Славонією та Іллірією. Але далі етнографічно-реґіональних сантиментів його лібералізм не просувався, а сміливий автономізаційний проект “Сполучених Штатів Великої Австрії” він узагалі відкидав з порога. Звідси й відверта нелюбов до автора згаданого проекту, а заодно і рідного племінника та леґітимного спадкоємця престолу ерцгерцога Франца Фердинанда. І коли 28 червня 1914 року спадкоємця таки застрелили в Сараєві, цісар майже зрадів, мимохідь нібито кинувши фразу про те, що “відтепер одним клопотом менше”. Найбільшу загрозу для імперії було, на його думку, усунено.

Читайте также:

Тимошенко резко раскритиковала работу Гонтаревой

Читайте также:

Трампа не впечатлила ложь Путина

Свою формулу врядування Франц Йосиф доволі цікаво виклав дещо раніше (1910 року), під час зустрічі з американським президентом Рузвельтом: “Сенс моєї діяльності в тому, щоб захищати мої народи від їхніх політиків”. Сьогодні такий вислів назвали б, можливо, популістським і прочитали б у ньому відвертий патерналізм. Цісар мислив себе фіґурою понадполітичною, другою після Бога, своєрідним Батьком велетенської родини, найвищим її авторитетом і арбітром, покликаним уособлювати ясність і простоту у світі, збаламученому дрібними пройдохами-політиками. Але на початок ХХ сторіччя – час перегляду, розхитування, бунту, поверження всілякого штибу Батьків і смерті Бога – ця феодальна за суттю модель уже ніяк не діяла. До Франца Йосифа, на жаль, не можна застосувати часто вживаної епітафії “Разом із ним пішла ціла епоха”. В його випадку епоха пішла значно раніше. А він усе жив і жив.

Читайте также:

Депутат Порошенко пообещал защищать “Юру Енакиевского” в европейских судах

Але завдяки тому, що він жив, жила й імперія. Німецькою тоді так і казали – solange Er lebt, поки Він житиме. Solange Er lebt, із самого тільки респекту, із самої лише лояльності до такої старої шанованої людини в імперії (і з імперією) нічого не відбуватиметься. Та щойно він помре, “слід буде очікувати всього”. Під “усього” мався на увазі й цілком передбачуваний розпад. Це була тотальна гра всього суспільства задля однієї людини. Гра на затягування часу задля Святого Діда. Ясна річ, вона не могла тривати вічно. І передусім тому, що сам Дід відчував дедалі більшу втому.

Оголошуючи війну Сербії рівно через місяць після загибелі зненавидженого небожа і спадкоємця й використовуючи цю загибель як привід, Франц Йосиф, можливо, вирішив просто прискорити натуральну розв’язку. Він навіть десь і висловився у той фаталістичний спосіб, що “коли вже йти на дно, то хоча б із гідністю”. Те, що, крім нього самого, на дно “з гідністю” підуть мільйони інших, переважно за нього значно молодших, сповнених життєвими силами “людських одиниць”, він, безумовно, враховував. Але це його не зупинило. Не цісарське діло – зупинятись у виконанні Божого задуму.

Серед моїх улюблених письменників є принаймні два, які присвятили йому свої нещадно-блискучі рядки.

Йозеф Рот написав про нього, що “він був найстарішим цісарем на землі. Навколо нього походжала смерть і косила, косила“. І трохи далі: “Його череп був голий, як безлісий пагорб. Його бакенбарди білі, мов крила зі снігу“.

Бруно Шульц назвав його “потужним і сумним деміургом“. А відтак: “Його вузькі й тупі, мов ґудзички, очі, посаджені у трикутні дельти зморщок, не були очима людини. Його лице, обросле молочно-білими й зачесаними назад, ніби в японських демонів, бакенбардами, було лицем старого осовілого лиса“.

Погодьтеся, що такі рядки постають коли не з любові, то все-таки з великої особистої прив’язаності.

Цього понеділка, ближче до вечора, ураженому запаленням легень старезному чоловікові стане відчутно гірше і він змушений буде злягти, послухавшись лікарів і врешті відійшовши від виконання державних обов’язків.

Тоді й запаліть бодай малесеньку свічку – просто на спомин.

Юрій АНДРУХОВИЧ, “Збруч”

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Для политиков реформы – это во-вторых, а может даже в-третьих. Любой ценой удержать себя во власти – вот что для них во-первых."

© Олег Попцов

Украинским железнодорожникам поднимут зарплаты за счет пассажиров

Сериал с похищением Гончаренко — технология для отвлечения внимания , — Олещук

Президент затвердив терміни призовів і звільнення строковиків у 2017 році

Тучи над Трампом сгущаются: подготовлен план по импичменту, — блогер

Распад СССР еще не закончился, — Рабинович

Коррупция и неизвестные могилы: цена за “ополчение”, — журналист

Эффект бабочки. Часть 2, — блогер

Росіяни зробили свій вибір, — журналіст

Уже на свободе: полиция отпустила администраторов “групп смерти”, — СМИ

Появились подробности нового призыва в армию

Боевики снова обстреляли дорожный коридор

Скандал: волонтеры массово покинули выборы в общественный совет при Минобороны

F-35 Lightning II будет обитать в Европе, — блогер

Хто врятується у Третій світовій, — Портников

“Дружба с путинскими” равнозначна рукопожатию с “без пяти минут Бен Ладеном”, — Сотник

Новости Крымнаша. Ментальный ад! — блогер

Цинизм и ложь, — журналист

Украинские легкоатлетки с рекордом выиграли престижный турнир в Мадриде

Полиция задержала двух администраторов “групп смерти”

Легенда Хрещатика