USD25.5064

Страх вибачення: чому державним діячам варто визнавати свої помилки

Страх вибачення: чому державним діячам варто визнавати свої помилки

Почати можна з ліберальних лівих. Якби можна було повернути час у, скажімо, 1950 рік, знаючи все, що нам відомо зараз, то чи змінили б ви щось в імміграційній політиці Європи? Із досвіду, можу сказати, що саме вже запитання спричиняє бурхливу реакцію: мовляв, етнічні меншини стигматизуються як джерело проблем, на расизм серед більшості населення закриваються очі, переваги мультикультурного суспільства не помічаються, є ознаки ностальгії за минулим, де переважали білі, тощо.

Та якось не віриться, що хтось щиро переконаний, ніби за останні 70 років кожнісінький наш політичний крок був абсолютно виправданим. Великій Британії, напевне, слід було поблажливіше ставитися до гонконзьких китайців, особливо з огляду на те, що діється в колишній колонії нині. А Франції, може, не зайве було обережніше й вибірковіше ставитися до іммігрантів із Північної Африки? Може, багато країн мали б запровадити суворіші правила стосовно фіктивних шлюбів і торгівлі людьми? Невже теперішні порядки настільки ідеальні чи непридатні до змін, що справді нема чого в них обговорювати? Якщо ми визнаємо, що колись можна було зробити дещо інакше, то, може, варто згадати про тих, хто застерігав нас за часів, коли ми приймали хибні рішення?

Проєвропейськи налаштовані люди люблять звинувачувати в голосуванні за Brexit брехливі таблоїди й солодкомовних політиків. І великою мірою це звинувачення правдиве. Однак прихильники Європейського Союзу мають також спитати себе, чи міг щось удіяти ЄС, щоб мешканці – не тільки британці – вважали його менш зарозумілим, бюрократичним, корумпованим, далеким від них і марнотратним утворенням.

Читайте также:

Побитий Шабуніним журналіст розповів, чому виїхав з України

Річ у тому, що вимагати самокритики від інших легше, ніж аналізувати власні хиби. До речі, коли я міркую над численними помилками, як не спиться, то шкодую, що надто легковажно ставився до проблем, які накопичувалися в Росії в 1990-их, – до відчуття безсилля й приниження, що вкорінилися серед людей тоді, а тепер підживлюють путінізм. Я не дуже звертав уваги на небезпеку кривавих релігійних міжусобиць в Іраку після міжнародної інтервенції. Ну і ще я менше часу присвячував би роботі, коли діти були малими. Але то вже інша історія.

Читайте также:

Показний лібералізм закінчився. В Кремлі ухвалено рішення – жорстко придушувати всі акції протесту

Є про що подумати й консерваторам, прихильникам вільного ринку. Ніхто з можновладців, які керували британською та американською економікою до 2008 року, не сказав, що міг би чи мав би зробити щось інакше, щоб убезпечити своїх платників податків від рахунку в $30 трлн, який виставила фінансова криза. Можливо, якось інакше варто було розподіляти здобутки й утрати від глобалізації: так, щоб розширити політичну підтримку відкритих ринків і вільної торгівлі?

Сумніви в цій політиці – це вияв не необільшовизму, а здорового глузду. Те саме стосується запитань до імміграційної політики, що призвела до утворення у великих європейських містах гето, де мешкають озлоблені прихильники певних релігійних течій. Визнання помилок не може (та й не мусить) повертати час назад. Однак воно збільшує ймовірність того, що ми засвоїмо уроки.

Крім того, блокуючи дискусії, ми поглиблюємо розрив між звичайними громадянами, які багато говорять на певні теми, і боязкими лідерами, які зациклені на табу і вважають, що за чесне визнання прорахунків їх покарають. Якщо почати визнавати свої помилки, то де межа, питають вони. І з якого дива твоїм рішенням тоді довірятимуть у майбутньому? Ліпше відмахуватися від запитань про минуле як від безглуздих і підступних.

Деякі інституції хоча б трохи вчаться самокритиці. Наприклад, церква визнала випадки сексуального насильства. Навіть у бізнесі поліпшили практику вибачень. Ніколи не думав, що колись напишу таке, але нашим державним діячам слід брати приклад із Дональда Трампа-молодшого.

Едвард ЛУКАС, “Тиждень”

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"В политики идут не те, кто знает, что нужно делать, а те, кто знает, что нужно говорить."

© Стас Янковский

Супермережу борделей на Киевщине прикрыли

Поляков рассказал об отношениях с «боссом» Мартыненко

Снєгирьов: В чому функціональне призначення проекту “Стіна” і як врятує рів від бронетанкової групи ворога?

Здорово дали прикурить: террористы скрывают значительные потери

Нардеп рассказал, как Украине избежать судьбы Югославии (видео)

“Порошенко тупо издевается над нами. Страна в полной ж*пе, но нужен парад”, – Богуцкая

Киевский суд принял неожиданное решение по бразильскому террористу

Антикоррупционеры проверили партию «Справедливость»

“Щодо Шабуніна. Це найвища оцінка за шкалою тупості”, – Бекешкіна про владу

Ядовитые грибы Украины: чего лучше избегать

Как Саакашвили своим возвращением загнал власть в тупик

“Ми тут всерйоз і надовго!”. Депутати БПП зізнались, що не збираються ділитись владою

Нардеп рассказал, зачем ушел из денежного бизнеса в Раду (видео)

“Главное, что действующий украинский президент – подлец”, – журналист

У Порошенко появился новый человек в Крыму (фото)

Немного о понимании россиянами, что такое Украина

Волкер может встретиться с ближайшим соратником Путина из-за Украины

Путина лишили сладкого

ФСБ готовят теракты в Украине — Грицак

Скоро увидим, кого выберет Кремль на главаря чекистского режима