USD26.3835

Вінничанина Романа Башняка поховали на Закарпатті під чужим ім’ям, а в АТО обізвали дезертиром

Свого сина Романа Валентина Башняк із села Новофастова Погребищенського району шукала довгих півроку… Байдужість командирів та правоохоронців, дзвінки із «ЛНР», ексгумація тіла із Закарпаття — усе це пекло пройшла згорьована матір.

– Мій тато родом із Воронежа, а матір — із Донецької області, — починає розмову жінка. — Батько був прикордонником на Закарпатті, саме там я народилась, але юність моя пройшла на Донбасі. Ніколи б подумати не могла, що так складеться доля й мій син загине на Донеччині й півроку лежатиме у карпатській землі…

Роману було 42… Після закінчення школи у Новофастові він навчався у Казанському танковому училищі. Служив у Бердичеві.

Після того Роман був заступником начальника штабу 72-ї білоцерківської бригади. Він чудово розбирався у техніці, відповідав за матеріальну частину. Але у ті часи були скорочення, й син написав рапорт на звільнення. 31 липня Романа мобілізували, й відтоді ми його вже не бачили… Сина призначили на посаду командира взводу танкового батальйону 30-ї механізованої бригади. Після «учебки» військові до грудня знаходились на кордоні із Кримом. Погода там волога, й бліндажі доводилось копати ледь не щомісяця. Син завжди був господарем, сад посадив й дуже мріяв колись переїхати у село… А ще дуже любив пісню часів Вітчизняної війни «По полю танки грохотали»…

Після служби на кордоні із Кримом Романа із побратимами відправили до Мелітополя, де військові отримували техніку.

Але яка то техніка, одна «рухлядь». В одного танка башта відірвана, інший – горів, третій – не заводився… Тоді через волонтерів замовляли із Харкова запчастини та самотужки ремонтували техніку. А згодом – АТО. Роман був у складі танкового батальйону швидкого реагування. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Пригадую, як одного разу Роман на своєму шляху зустрів бійців «Правого сектору», й ті розповіли, що попереду – мінне поле. Але один із відомих генералів на це не зважав й сказав хлопцям їхати саме тією дорогою. Весь екіпаж двох танків загинув. Наприкінці січня Романа із військовими перекинули до Дебальцевого. Одного разу Рома дзвонить й каже: «Мамо, щоб ти бачила, наскільки люди на війні звіріють. Один із воїнів залишився сам. Здоровий дядько, як ведмідь. Й у нього вже не було чим стріляти. То він зубами рвав цих «сєпарів». Стоїть такий із розірваною щокою, зуби тирчать, кров тече…» Та найбільше Роман переживав через втрати. Часто дзвонив до мене й плакав за хлопцями. Казав, що треба тіла батькам передати, бо будуть шукати безвісти зниклих. Й військові збирали ті останки, складали у коробки…

Читайте также:

«Пироговка» отримала отримала гуманітарну допомогу з-за кордону ліжками та ходунками

26 січня Роман Башняк із побратимами виходили із Дебальцевого у бік Артемівська, але був наказ повернутись на підмогу.

– Мав їхати молодий чоловік, у якого двійко малих дітей. Роману шкода стало чоловіка, який ще в цьому житті нічого не бачив. Дорогою танкову групу весь час обстрілювали, прорвались лише три одиниці техніки, в тому числі й Т-64, командиром якого був мій син. Він отримав контузію.

Читайте также:

В ініціативних школярів – оновлена кухня та подвір’я

Востаннє ми спілкувались 31 січня, після того телефон був вимкнений. Ми зв’язались із замполітом 30-ї бригади, але той запевнив, що все добре. Начебто Романа контузило, й він лікується. Тоді казав, що Роман підірвав свій танк й перейшов на бік «ЛНР», звинувачували його у дезертирстві. Та час йшов, й від нашого Роми жодної звісточки… 4 лютого з номера сина подзвонив невідомий до дружини. Розповів, що серед мертвих тіл знайшов телефон. Але коли дружина описала Романа, той сказав, що такого не бачить. Після чого зв’язок із невідомим обірвався. Та найстрашнішим днем було 20 лютого, коли всі бійці вийшли із Дебальцевського котла. Бо серед них сина мого не було. Я забила на сполох, звернулась до міліції, здала ДНК. Ми Романа скрізь шукали. Не раз його 19-річній доньці дзвонили шахраї, вночі шепотіли страшні слова й вимагали гроші… А дівчинка чекала на батька й майже щодня писала йому листи…А теща вишивала вишиванку, бо син про неї мріяв…

Читайте также:

Як управляти будинком: у Вінниці вперше відбудеться форум ОСББ (Програма)

28 квітня до дружини Романа Тетяни зателефонував «афганець»-волонтер із «ЛНР». Спитав, чи ще шукають…

Дані про Романа він побачив на російському сайті. Як з’ясувалось, цей волонтер 20 лютого забирав тіло Романа із поля бою до моргу Луганська. У військового були офіцерська книжка, розбитий телефон й лист доньки при собі. Через кілька днів тіло передали організації «Чорний тюльпан» разом із документами бійця, все це відправили до Дніпропетровська. Також волонтер «ЛНР» скинув нам відеозапис, який підтверджував, що Роман із ще двома членами екіпажу загинули. В мене досі перед очима та картина… Поле, розбитий танк, валяється башта. За 15 метрів тіло військового лежить. Обпечене, боєць босий. Хтось із тієї сторони коментує: «Чого ти спиш? Треба було вдома спати. На одного хохла стало менше. Мабуть, у повітрі роззувся…» Це був наш Рома, але ми не могли у це повірити. Нечітко видно, можливо, помилка… Ми звернулись до Дніпропетровська, де нам підтвердили, що, дійсно, вони отримували таке тіло, але більше про це не хотіли говорити.

Лише у травні родина Башняків отримала підтвердження ДНК й з’ясувала, що їхнього Романа поховали із почестями ще 7 березня у Тячеві на Закарпатті замість 30-річного бійця Романа Козичка.

– Той загинув у лютому біля Артемівська. Виходить, що під час опізнання брат Козичка помилився й забрав нашого сина.

Після паперової тяганини 42-річного Романа Башняка поховали 23 липня у рідному Новофастові.

А напередодні провели в останню путь й Романа Козичка у Тячеві. Його тіло пролежало у морзі Дніпропетровська півроку. Його мама так і не дізнається цього, бо померла через кілька місяців після похорону у березні. Також знайшлись тіла двох військових, які загинули разом із нашим Романом. Вони були поховані як невідомі солдати. Я тепер думаю: а скільки матерів своїх синів чекає, й хіба можна ставитись так халатно до цього?

На поле танки грохотали,

Солдаты шли в последний бой,

А молодого командира

Несли с пробитой головой…

И полетят тут телеграммы

Родных и близких известить,

Что сын их больше не вернётся.

И не приедет погостить…

Слова улюбленої пісні стали страшною дійсністю…

Теги: , ,
Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"К сожалению, понятия хороший человек и хороший политик далеко не одно и то же."

© Антон Савин

Допомога на схід: бійцям та школярам

Від війни й окупації найбільше страждають жінки – Геращенко

Появились подробности кулачного боя депутатов

Ініціативи вінничан нанесли на мапу

Партія Меркель утратила понад мільйон голосів, а молодь не підтримала проросійських радикалів – цікаві цифри німецьких виборів

В ЕС дали совет Украине, что делать с законом об образовании

П’ятеро людей постраждали в ДТП на Брацлавській

День учителя 2017: что нельзя дарить

Країни Східної Європи звикли вважати Україну недодержавою – політолог

Драка в облсовете: депутат рассказал, что заставило его озвереть

Як у Вінниці квартири розподіляли

Lifecell обвиняют в произволе: пользователи свирепствуют

У Авакова сообщили об атаке троллей на нардепов

На заметку: как действовать, если ЖЭК не хочет работать

Сейчас у Путина появилась новая сумасшедшая забава – юрист

Не мат, а классика: одиозный мэр удивил комментарием о Европе

Переход на зимнее время: как легче пережить

Він незаконно збагачується в рамках закону – журналіст про Порошенка

В Киев прибыл большой гость из-за океана: появились фото

Европейский день языков 2017: история и традиции праздника