USD25.8437

Хто понесе Путіна? або Як Росія спростувала Черчіля

Хто понесе Путіна? або Як Росія спростувала Черчіля

“Пролетарі усі країн, єднайтеся” – усі газети СРСР від “Правди” у Москві до районки у Диканьці виходили під цим девізом. Демократи, у свою чергу, впродовж уже другого століття єднаються під заповітом Уїнстона Черчіля, який гласить, що демократія – несусвітня дурня, але нічого кращого люди не придумали.

У Росії, якій демократія, як п’яте колесо до лафета, на якому везуть мерця до кремлівської стіни, згідні із великим британцем лише на половину. На першу половину.

А з другою половиною, принаймні, впродовж 100 років від останньої революції, Росія не згідна, бо ввела у світову скарбницю процедуру зміни влади прогресивнішу, результативнішу, ефективнішу, ніж така кульгава качка, як демократія із її електоратом, бюлетенями, урнами, мандатом.

Із усього цього набору виділимо ключове слово “урна”, яка у нашій оповіді виконає роль гвинтівки, що висить у першій дії на гвіздку у гардеробі, щоб вистрілити в останньому акті спектаклю.

Першопрохідцем торування нового пост-демократичного шляху рівно 100 років тому назвемо маловідомого, але враз могутнього царедворця на псевдо Яків Свердлов, брата якого усиновив Максим Горький. Саме він дав команду розстріляти царську сім’ю. Та після взяття Зимового першим був Ленін, а Свердлов – другим, але захотів бути першим.

Так, як Ющенко при своєму “батьку” Кучмі. Так захотів, що йому третій тур придумали, чого нема не тільки у Конституції України, а й у жодній конституції ЄС, США, усієї світової системи розвинутої демократії.

Але все ж через вибори занесли пасічника на Банкову – демократія.

Товариш Свердлов любив цитувати Леніна, що, мовляв, треба йти іншим шляхом, що й було зроблено. На виході із Путиловського заводу, на якому вождь єднав тих самих пролетарів, Леніна чекали два кілери, які мали виконати функцію демократії, тобто змінити владу.

Кілери смертельно поранили вождя і втекли, а під суд підставили есерку Каплан, яка була практично сліпа і стріляти не вміла. Її, правда, під суд не віддали, бо товариш Свердлов звелів розстріляти “вбивцю” вождя світового пролетаріату того ж дня у дворі Кремля без суду і слідства.

Але дєдушка Ленін – то був ще той дєдушка. Розкусив план замаху. І виконавців, і, головне, замовника. “Нове обличчя” революції, яким був товариш Свердлов, ледь справивши 30-річчя, раптово відправилося робити революції у кращі світи після успішної процедури отруєння.

Поранений Ленін так і не оклигав, але й не вмирав, що надто дратували Кобу – того, хто був другим, а хотів стати першим. Одного ранку хворий вождь на дачі у Горках втратив апетит, відмовився снідати і написав записку персональному кухарю. А через годину спустив дух. У записці була зафіксована процедура зміна влади: “Игнатушка, меня отравили”.

Читайте также:

Настала пора покончить с ним, — блогер

Сталін впродовж десятиліть чекав дня, коли йому доведеться писати записку Ігнатушці. Чекав розплати, кривавий генералісимус. І дочекався. Мав необережність впустити у приймальну дачі у Кунцево не Ігнатія, а Лаврентія.

Той приїхав зі своєю Каплан. Бризнула вождю між очі спецрідиною із спецлабораторії, і Коба в мить втратив свідомість. Хоча ще кілька днів хропів у симптоматиці інсульту.

Правда, тут демократія по-кремлівському дала осічку. Другий, тобто Берія, не став першим, бо його розстріляли за командою третього, тобто Хрущова.

Коли думали, що робити із тим третім, що став першим, через кілька років, такий весь із себе добряк Брежнєв раптом запропонував на засіданні президії ЦК не церемонитись – “шльопнути Нікітку, і дело с концом”. М’якосердий Мікоян ледь відмовив.

Можливо, за проявлений гуманізм при усуненні Хрущова фатум пощадив Брежнєва, коли в одну історичну мить молодший лейтенант Віктор Ільїн прийняв тверде рішення іменем радянського народу відправити на той світ картавого старого “застойщика”.

Читайте также:

Тому — гавк, — публицист

Таки стріляв бравий лейтенант у тому ж таки дворі Кремля, але промахнувся і попав, цілячись у віп-машину, не у Брежнєва, а у подібного на нього космонавта Берегового (фізичного батька Януковича, якого злегка поранив, а якби поцілив точніше, не було би вбивці Януковича).

Лейтенант 20 років просидів у “дурці”, а потім такий же бравий адвокат зумів витягнути із держбюджету РФ лікарняні гроші для кремлівського стрілка за усі роки так званої психхвороби.

Але то було уже пізніше, за Горбачова. А після Брежнєва хоча й велися серйозні кремлівські “тьорки”, та місце дорого і любимого Леоніда Ілліча зайняв могутній й страшний шеф КГБ Андропов.

Здавалося, то серйозно і надовго, коли під тобою, як і нині, – Луб’янка і Кремль. Розгорнулася нечувана боротьба із поперєдніками, яку розпочали із дочки і зятя Брежнєва.

Хоча обидві сім’ї –  Брежнєвих і Андропових – жили в одному будинку за адресою: Кутузовський проспект, 26, під’їзд третій.

Але треба ж такому статися: у цьому ж третьому під’їзді жила ще й третя сім’я – міністра внутрішніх справ Щолокова.

Шеф КГБ, який став керівником партії і держави, довів міністра МВС до самогубства. Відтак вкінці одного із робочих днів, коли генсек Андропов повертався з роботи додому 19 лютого 1983 року, у ліфт до нього вскочила сусідка. Привіталася. А відтак вийняла браунінг і розрядила повну обойму у керівника Радянського Союзу, поки ліфт піднімався.

Читайте также:

Какіє союзнікі?! Ви нємцам памагалі! — історик

То була дружина міністра Світлана Щолокова. Відімстила за чоловіка. А відтак й сама застрелилась. Що тут скажеш: треба капелюха зняти перед такою дружиною. Всілякі там ромео із джульєтами відпочивають в порівнянні із кремлівськими любовними пристрастями.

Андропов так і не очуняв. Після смертельного поранення протримався кілька місяців.

Прийшла черга на особистого друга Брежнєва, заворга ЦК (як колись був Турчинов у Дніпропетровську обкомі комсомолу, коли там першим секретарем був Тигіпко) Черненка.

Товариш Черненко був у відмінному фізичному стані, на відпочинку у Криму запливав за буйки. Удвічі молодший охоронець не встигав за ним, засапувався.

Друг Брежнєв був уже у кремлівський стіні, зате Костянтина Устиновича відвідав інший друг, на той час міністр внутрішніх справ (головний каратель України часів УРСР) Федорчук.

Посиділи на пляжі, випили, погомоніли, “побаловались пивком”. Друг генерал почастував без п’яти хвилин керівника СРСР в’яленою рибою. Уже вночі намісника червоного царя схопили дикі корчі. Живіт болів не до витримання. За головним лікарем Кремльовки Чазовим послали літак у Німеччину, де він тинявся. Потім лікар у мемуарах, хто як вмирав, напише: отруєння було страшним, дивом витягли.

Але не надовго. Черненко правив ще меншу кількість місяців, ніж підстрелений Андропов. Був, як майже неживий труп. Не ходив, читав тільки два абзаци. А відтак відправився туди, куди спровадив його товариш Федорчук.

Тепер путінські гебельси час від часу показують по Останкіно громадянина Шмонова. Висушений такий дідусь, зі сліпаками серійного кілера. Кожен раз дідок кається, що промахнувся. 7 листопада 1990 року він за завданням КГБ на жовтневій демонстрації стріляв у Горбачова. Якийсь міліціонер, товариш Мильніков смикнув вбивцю за руку і той не вцілив. Ходить тепер по каналах і шкодує.

А Михайло Сергійович, дай Боже йому здоров’я за знищення СРСР, відсвяткував уже 85-річчя і співав нещодавно на уродинах залюбки свою улюблену, якої навчила його мати у дитинстві: “Стоїть гора високая”.

Отака от утвердилася демократична традиція у Кремлі, яка перекреслила вчення Черчіля про найдосконалішу недосконалість демократії. Чайок із діоксином чи просто куля в лоб, як казав ще один буковинський архітектор залізних завіс. Куди краще працює. “Без шуму и пыли”.

Кремлезнавці і радянологи усіх мастей морщать високі академічні лоби – коли ж то у Росії революція буде? Коли Болотна підніметься із болота? Доки будуть терпіти Путіна, через якого у всієї кремлівської раті багатомільярдне бабло пилюкою припадає на Уолд стріті?

Яка там революція, сери і джентельмени. Тут зовсім інша історична тяглість, національна традиція великоросів, зовсім інший такий “скрепь” демократії по-кремлівському – коли сусідка із браунінгом сяде у ліфт?

Коли Аннушка проллє масло на асфальт?

Мало не забув про урну. То за Черчілем у цю штуку кидають бюлетені. А у демократії по-московському урну із прахом підстрелених і спалених вождів замуровують у кремлівську стіну.

Коли їх мало не щороку несли на лафетах, ходив такий анекдот, який виражав не в’янучий оптимізм великого російського народу. Завжди на першотравневих демонстраціях партком доручав нести портрет “руководителя” партії і держави пролетарю, товаришу Іванову.

– А почему все я, и я? Разве нет других достойных товарищей?

– Бери, не робщи, – плескав роботягу по плечу секретар парткому. –  У тебя рука легкая!

Цікаво, котрий пролетар із легкою рукою буде нести портрет “горячо любимого Владимира Владимировича» на найближчій жовтневій демонстрації, приуроченій 100-річчю Великої жовтневої революції?

Василь БАЗІВ

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (голосов: 1, в среднем: 5,00 из 5)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"В управлении государством главное – соблюдать все формальности, а на мораль можно и не обращать внимания. "

© Марк Твен

Украинский суд внезапно простил “Газпром”

Політолог: “Дамоклів меч” війни прирік Україну на дедемократизацію

Дипломат назвал главный итог нормандских переговоров

Катастрофа МН17: журналисты повторили действия убийц

Что будет с Россией после Путина

Винница присоединилась к системе онлайн-аукционов “Prozorro.продажи”

Президент удовлетворил рапорт об отставке главы ГПСУ В.Назаренко

Обвинения Трампа: Саакашвили пояснил, как Порошенко подставил Украину

В Украине шокированы результатами “вскрытия” российского беспилотника

Полсотни пенсионерок Донбасса атаковали ОБСЕ

К большой войне готовы: российским оккупантам сделали серьезное предупреждение

Переговоры “Нормандской четверки”: на что стоит обратить внимание

Навіщо Росія стягує війська до кордону з Україною

Что известно о новом главе Погранслужбы Украины (фото)

Годовщина смерти Винсента Ван Гога: интересные факты о художнике

Сказ о дерьме или чем пахнуло из Кремля? ВИДЕО

Нормандский формат: эксперт раскрыл ожидания России

Переговори лідерів “нормандської четвірки”. Прогрес відсутній

Телефонный разговор лидеров “нормандской четверки” стал первым шагом по возобновлению выполнения Минских соглашений

Как грузин заставляют быть абхазами