USD26.3166

Заздрість – риса українського національного менталітету

Заздрість - риса українського національного менталітету

Коли я захворіла, в мене з’явилося більше часу на читання Фейсбуку. І просто очі на лоба полізли, коли побачила, який височезний відсоток бруду походить не від ворогів (місцевої чи російської вати), а від конкурентів – своїх чи умовно своїх.

Йдеться не про обливання брудом відомих політиків (політики на це підписалися, доля у них така), а буквально так, один про одного. Люди, це ж капець.

Коли на нас нападає вата – це прекрасно. Коли при згадці нашого імені у вати починає розривати певні частини тіла – це найкраще свідчення того, що ми все робимо правильно, і найліпша рекомендація – люди, які ніколи не чули про наше існування, одразу думають: “Ого, як сатаніє вата! Певно, ці хлопці-дівчата молодці”.

Але вата зараз пішла ледача. Не так просто її роздраконити і примусити працювати на себе. Зате варто якійсь людині чимось привернути до себе увагу – і одразу ж з усіх шпарин вистрибують “свої”. Не встигнеш отямитись – і ти вже ворог України, агент ФСБ, аферист, перевертень, консерва і мутна істота.

Причому “свої” ці, на відміну від вати і безіменних проплачених тролів, майже завжди мають ім’я, прізвище, власні фото у соцмережах і іноді навіть гарну репутацію у певних колах. Це можуть бути громадські активісти або волонтери, які реально комусь допомогли, можливо, проявили свого часу справжній героїзм, і хтось їх за це заслужено поважає… Але варто комусь іншому “висунутись” – і ці поважні люди втрачають людську подобу. Можливо, вони самі цього не бачать, але зі сторони видно, як на долоні, що причина їхнього бурхливого невдоволення – банальна заздрість. Почуття, притаманне практично всім нам, але розумні люди його приховують, бо це ж велика слабкість, якої треба соромитись.

Читайте также:

Что произошло спустя три дня после рукопожатия Трампа с Путиным

Іноді буває навіть таке, що той, хто пише, об’єктивно має не менше досягнень, ніж той, кого він обливає брудом. Здавалося б, чому тоді заздрити? Але ж він пережити не може, що висунувся хтось іще, хто не він.

Спитаєш у такої людини: “А на чому базується Ваша впевненість, що такий-то – такий-сякий?”. На це питання він відповідає або абсолютно не зрозумілими натяками, відмовляючись від чіткіших пояснень, або, найчастіше, починає бурхливо звинувачувати тебе: “Раз ти підтримуєш такого-то – значить, ти теж такий-сякий!” (навіть якщо йшлося не про підтримку, а про звичайне бажання розібратися, правдиві звинувачення чи ні). Справжні такі-сякі при цьому тихо милуються ідіотами, які дають їм можливість отримувати гроші, не працюючи.

Читайте также:

По стопам Насирова: экс-налоговик устроил шоу в суде

Через таких людей страшно рухатись вперед і вгору, страшно мати якісь досягнення. Бо одразу ж розпочнуть проти тебе інформкампанію. Потім, як завжди буває, першоджерело звинувачень загубиться, а самі звинувачення час від часу виринатимуть і псуватимуть твою репутацію. Ось у мене на сьогодні немає грошей, посад, статусів чи нагород, через що я безстрашно пишу оцей текст (наче ніхто не повинен мені заздрити). Припустимо, завтра я зроблю щось таке, за що мене – ні, не нагородять, але хтось подумає, що можуть нагородити. Відразу ж і я стану такою-сякою – тут і до ворожки не ходи.

Щоб бути об’єктивною – ця клята риса нашого характеру є водночас тією рисою українського національного менталітету, яка не дозволяє нам перетворитись у наших північних сусідів з їхнім плазуванням перед царями-батюшками та іншими “положеними” (тими, кому положено). Нам ніхто не цар-батюшка, ніхто не авторитет (принаймні, надовго), а гетьманів у нас замість одного завжди як яєць у кошику – десяток або два. Ну, такі ми.

Себе не переробиш, але нам усім треба менше перейматися справами інших – це найкращі ліки від заздрощів і “обурення праведного”. Якщо хтось з наших реальних чи віртуальних знайомих робить щось не те – це його проблеми, його гріхи, за які він сам відповідатиме. А нас має турбувати, чи ми все робимо правильно. І якщо відчуваємо, що так – це підстава спокійно жити у мирі з самим собою і давати жити іншим.

І не писати отакі пости, від яких в абсолютно сторонніх людей червоніють вуха.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (голосов: 2, в среднем: 1,50 из 5)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"В управлении государством главное – соблюдать все формальности, а на мораль можно и не обращать внимания. "

© Марк Твен

Успех Меркель не повторить: какой результат показала партия Макрона на выборах

Forbes: “Нафтогаз Украины” хочет получить миллиарды от России за активы, захваченные в Крыму

Игры непокоренных: стало известно о медальных успехах украинцев

Победа Путина на выборах в Германии

Судилище Умерова: пленник произнес заключительное слово

Премії в Мін’юсті: міфи і реальність

Сломался. Того Порошенко, которого выбирали президентом, уже не существует

Эксперт рассказала, что произошло с волонтерскими организациями АТО

Донбасс заброшен политиками

Климкин надеется на предоставление оружия Украине

Кровь, смерть, трагедии. Как власть кладет под нож козлов отпущения

Генпрокурор намекнул на арест одного из лидеров сепаратистов

Корчилава: В ближайшие годы Германия и дальше будет безоговорочным лидером ЕС

Стало известно о продолжении «чеченской истории» Яценюка

Усі до єврозони: чи перейде Чехія на євро

Эксперт назвала страны, на которые стоит равняться Украине

Нищета и зашитые рты. Почему в Украине органично смотрится “свадьба сына Луценко”

Ответный визит: в Киев едет друг Украины

Сакварелідзе заявив, що Порошенко планує позбавити його українського громадянства

У Авакова объяснили в чем миротворцы не смогут помочь Киеву