Львів – перше українське місто, де міський голова анонсував карантинні заходи. Це були кілька речень, які миттєво змусили недільній вечір стати яскравішим: “Закриваємо всі заклади торгівлі, крім продуктових, аптек і заправок. Офіційне рішення буде прийняте зранку, але готуватися можна вже”, пише для “Тижня” Маріанна Братищук-Хома
Готуватися вже. Повідомлення в 21:36. Всю ніч готуватися? Як? Навколо переповнені безтурботними людьми ресторани, вулиці, площі. Вони цього ще не чули, бо не надто переймаються новинами. Або не вірять їм. У кожному разі ще самі працівники та власники закладів не думали, що їх хтось щось може змусити. Хоча ми всі знали, що відбувається в Європі, але цей сценарій карантину здавався далеким і неможливим у місті, де ще не було на той час зафіксовано жодного випадку.
Мабуть, це була безсонна ніч для представників малого й середнього бізнесу. Бо зранку, коли новини поширилися інтернетом, ТБ, газетами та “сарафанним радіо” скрізь відчувалася напруга й розгубленість люди, які питали одне одного “ну що ми робимо?”, “чекаємо рішення”, “а коли?”. Після обіду рішення ухвалили, і в деяких іще відчинених пабах був зайнятий один чи два столики. Власники намагалися якомога більше продати бодай в останній день. Людей на площі Ринок і суміжних вулицях було катастрофічно мало, і здавалося – от вона…поведінка громадян з інстинктом самозбереження.
17 березня я очікувала побачити Львів таким же безлюдним, якими є нині й інші міста Європи. У деяких закладах скляні вітрини заліпили зсередини чорним целофаном. І кур’єрів доставки їжі стало втричі чи вчетверо більше. Але людей на вулицях було неймовірно багато. І транспорт переповнений, і магазини. Щось не складалося…
Карантинні будні ставали все цікавішими, бо деякі заклади… повідкривались і відклеїли чорний целофан. У них дозволяють заходити по одному, а персонал (геть не завжди!) у масках, із антисептиком і в латексних рукавицях. Продають каву або їжу із собою. Касирка, що продає випічку на моїй вулиці, жалілася колегам що “дважди із Нацгвардії пріходілі”, “но оні же нічого тєбє не могут зделать”, “не могут, но постоянно приходят”.
Карантинну діяльність у моєму місті добре характеризують слова одного народного депутата, які потім разом із його обличчям можна було побачити на білбордах: “Є два Львова!” ( контекст: один – для туристів, інший – для тих, хто під цю категорію не підпадає.)
Тож центр Львова справді порожній. Після того, як там закрили практично всі заклади, люди припинили збиратися в середмісті й перші дні ходили туди тільки пофотографуватися. А квартири, які зазвичай орендували щодобово, пустують, то ж значно зменшується кількість населення. Львів туристичний дотримується карантину найкраще, але інший Львів… Той, що для львів’ян. Він створює зовсім інакше враження.
Всі зупинки (у години пік) і крамниці переповнені (лише частина продуктових лімітує кількість людей, що заходять). У парках люди ходять на пікніки та збираються тими ж групами по п’ять-десять людей, аби випити пива й обговорити новини. Бабусі-колежанки обсідають лавиці. Батьки гуляють із дітьми. Волелюбні галичани, доки їх не штрафують, вільні у своїх діях і думках. Але не всі. Така кількість кур’єрів їжі на вулицях свідчить про те, що чимало свідомих львів’ян залишаються вдома.
21 березня був зафіксований перший випадок захворювання коронавірусу у Львові. Андрій Садовий написав це в соцмережі ще до підтвердження МОЗ чи ЦГЗ і за хвилину після допису постав у прямому ефірі телеканалів, коментуючи інфопривід. Випадок захворювання у Львові теж виявився дуже інтеліґентним. За словами міського голови, лікар-стоматолог, який прилетів із Німеччини, сам здав аналізи, бо знав, що він у групі ризику. Мало того, він навіть самоізолювався. “Це приклад відповідального суспільства”, – пишаючись, говорить у прямих ефірах Садовий.
У кожному разі, якщо вам розповідають про порожнє місто Львів і поодиноких перехожих у масках, знайте, що це просто гарна картинка для ілюстрування “відповідального суспільства” чи “активної діяльності влади”. Просто є два Львова…
