Проєвропейський мітинг у Грузії (фото: Getty Images) Автор: Роман Кот
Завтра, 26 жовтня, у Грузії відбудуться парламентські вибори, на яких має вирішитися, куди рухається країна: на Захід чи до Росії. Як проходить кампанія, які рейтинги основних партій та чи будуть успішними масові протести після виборів – читайте у матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
ЗМІСТ
-
Більше, ніж просто вибори
-
Влада робить ставку на страх
-
Що пропонує опозиція
-
Чи буде революція після виборів
Ці парламентські вибори у Грузії – це ще одна знакова віха в історії країни, важлива не лише для неї самої, а й для України. Ще перед повномасштабним вторгненням Росії у 2022-ому Україна, Молдова та Грузія заснували «Євроінтеграційне тріо».
Це формат співпраці, у якому три країни мали б спільно рухатися до Європейського союзу. З Україною процес йде досить швидко за мірками європейської бюрократії. В Молдові є свої складнощі, коли на референдумі ледве вдалося закріпити проєвропейський курс.
А Грузія взагалі відкотилася назад. Починаючи з 2012 року, правляча партія «Грузинська мрія» закручує гайки та робить більше кроків у бік Росії, ніж до Європи – при цьому формально не відмовляючись від європейського курсу. Це означає торгівлю з країною-агресором, відмову від санкцій проти Росії, та інші неприємні для України речі, зокрема відверто антиукраїнську риторику від офіційного Тбілісі.
Не всім у країні подобається такий стан справ. Грузію регулярно накривають проєвропейські протести, багато грузинів взагалі особисто поїхали захищати Україну зі зброєю проти російської агресії. Попри це, «Грузинська мрія» досі знаходила способи залишитися при владі. А на цих виборах планує зробити її абсолютною.
Більше, ніж просто вибори
І для влади, і для опозиції ставки на виборах дуже високі. У середині вересня фактичний лідер «Грузинської мрії», олігарх зі зв’язками в Росії Бідзіна Іванішвілі заявив, що ціль його партії на виборах – здобути конституційну більшість. Вона потрібна для того, аби оголосити поза законом низку опозиційних партій. Зокрема мова йде про «Єдиний національний рух», заснований екс-президентом Міхеїлом Саакашвілі.
Після цього у планах «Грузинської мрії», за словами Іванішвілі, вибачення перед Кремлем за війну 2008 року, як би дико це не звучало. Нагадаємо, тоді Росія напала на Грузію, та окупувала два її регіони: Абхазію та Південну Осетію.
Бідзіна Іванішвілі на мітингу (фото: Getty Images)
Також конституційна більшість, переконує влада, необхідна їй для «відновлення територіальної цілісності мирним шляхом». В опозиційних грузинських медіа зустрічаються припущення, що йдеться про конфедеративну модель – союз кількох незалежних держав, за якої Грузії необхідно буде визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. Зараз у конституції Грузії ці регіони прописані як автономії.
По-суті, це та модель, яку Кремль невдало намагався нав’язати Україні через Мінські домовленості. Головне в ній те, що руками маріонеток з Південної Осетії та Абхазії Росія зможе блокувати курс Грузії до ЄС та НАТО.
Завдання опозиції на цих виборах – зірвати такий сценарій та повернути Грузію на європейський курс.
Влада робить ставку на страх
За дослідженням британської компанії SAVANTA, «Грузинська мрія» має підтримку 35% населення. Але чотири основні проєвропейські опозиційні блоки разом можуть розраховувати на 52%. Серед них, «Коаліція за зміни» – 19%, «Єдність» (на базі Національного руху) – 16%, «Сильна Грузія» – 9%, «Гахарія – За Грузію» – 8%.
Водночас опитування GORBI, проведене на замовлення провладної телекомпанії «Імеді» віддає «Грузинській мрії» 60,2%, якраз необхідні для конституційної більшості. В опозиції такі опитування сприймають як підготовку грунту для масових фальсифікацій.
Але не лише за рахунок підтасовок «Грузинська мрія» планує вигравати вибори. Адміністративний ресурс та вплив на бюджетників з боку влади нікуди теж не дівся.
Водночас «Грузинська мрія» та Іванішвілі за старою звичкою авторитарних режимів намагаються згуртувати свій електорат проти зовнішніх та внутрішніх «ворогів». У випадку Грузії для цього придумали міфічну «партію глобальної війни». За версією грузинської влади, це ті сили у країнах Заходу, які хочуть «втягнути Грузію у війну» та «відкрити другий фронт» проти Росії.
За словами, грузинського політичного аналітика Гели Васадзе, цей меседж передбачає, що поки що при владі «Грузинська мрія’, Грузія не воюватиме. Та якщо вона програє вибори, тоді страшна «партія глобальної війни» захопить владу та обов’язково буде така ж війна, як в Україні.
«Це дуже примітивний, але водночас досить ефективний хід. Тому що, звичайно ж, ніхто з виборців не вірить у те, що Грузія нападе на Росію і що буде якась «глобальна партія війни». Але всі вірять в інше – що Росія може напасти на Грузію, і травма 2008 року нікуди не поділася», – зазначив Васадзе.
За його словами, Кремль не має сил для нападу на Грузію, адже всі ресурси спрямовує проти України. Але «страх перед війною на людей з ранимою психікою та базовою освітою діє».
Показовими у цьому плані стали агітаційні плакати, розміщені на замовлення «Грузинської мрії», на яких порівнювали зображення знищених війною українських міст та мирне життя в Грузії. Підписи до банерів закликають «сказати ні війні» і «обирати мир».
«Прибув десант російських політтехнологів. У тому числі й грузинського походження, які консультують «Грузинську мрію», і вони вигадали таку ось рекламу. Але це має зворотний ефект. Ніхто на це не клює», – сказав у коментарі YouTube-каналу РБК-Україна доктор політичних наук, експерт центру зовнішньополітичних досліджень OPAD Вахтанг Маісая.
Що пропонує опозиція
Стратегія опозиції полягає у залученні до виборів максимальної кількості проєвропейськи налаштованих громадян Грузії. Протягом всієї виборчої кампанії по країні проходять масштабні мітинги з десятками тисяч учасників.
«Я думаю, що велика мобілізація проєвропейських сил відбудеться 26 жовтня, як це сталося у Молдові, де в останній момент змінилася ситуація. Масово вийдуть ті люди, які підтримують євроінтеграцію та проєвропейський курс», – переконаний Маісая.
Разом з тим, опозиції так і не вдалося сформувати єдиний блок. На думку Гели Васадзе, у майбутньому, за одним зі сценаріїв, це створює ризик, що влада перетягне одну з партій на свій бік.
Приклад агітаційного банера. Підпис зліва – «Ні війні!» . Праворуч — «Вибирай світ». Внизу — «41 Грузинська мрія».
Важливо, що на стороні опозиції активно виступає президентка Грузії Саломе Зурабішвілі. На початку цього року за її посередництва опозиційні партії підписали «Грузинську хартію».
Це спільний план дій після перемоги на виборах. Він передбачає, що проєвропейські партії погодяться сформувати тимчасовий уряд, провести реформи та повернути країну на європейський шлях. А через рік підписанти хартії мають скласти мандати, аби провести ще одні парламентські вибори, вже конкуруючи між собою. У Зурабішвілі вже є кандидат у прем’єр-міністри, який не представляє жодну з опозиційних партій. Однак його ім’я буде оголошено після виборів.
Так само у опозиції є ідеї, як боротися з фальсифікаціями. Головна ставка – на спостерігачів. На щастя, у сучасному світі, коли у кожного є смартфон, це простіше, ніж було раніше.
«У нас підготовлено 4 тисячі волонтерів, які допомагатимуть міжнародним і національним спостерігачам проводити моніторинг, щоб вибори не були сфальсифіковані», – зазначив Маісая.
Чи буде революція після виборів
Влада Грузії вже протягом кількох років методично «закручує гайки». Чи не найбільший резонанс викликав ухвалений на початку року закон «Про прозорість іноземного впливу», який нагадує російський закон про іноземних агентів. Тоді по всій Грузії прокотилися протести, які, втім, зійшли нанівець. За оцінкою Маїсая, закон створює правові підстави для початку репресій, якщо виникне така необхідність.
Привід для репресій може зявитися одразу після виборів, адже малоймовірно, що цього разу вони закінчаться спокійно.
«Мені здається, що після виборів у Грузії буде дуже велика політична криза, бо будуть два результати голосування. В одному переможе «Грузинська мрія». А в результатах екзит-полів від опозиційних ЗМІ будуть інші дані. Розпочнуться демонстрації. А далі все залежить від того, скільки людей вийде на вулиці та як реагуватиме держава», – сказав РБК-Україна аналітик з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцех Войтасевич.
І саме цей момент буде для опозиції тестом на стійкість. За словами Войтасевича, влада Грузії навчилася давати раду протестам.
«Грузинська мрія» знає, як реагувати на ці ситуації. Вони не використовують такого насильства як «Національний рух», але завжди намагаються, щоб люди самі вирішили, що демонстрації не мають шансів привести до цілей опозиції, – каже Войтасевич, – Завжди важко брати участь у протестах дуже довго. Як було видно навесні, коли грузини протестували проти закону про іноземних агентів, тиждень-два дуже багато людей на вулицях. А потім у них починається фрустрація і нарешті люди повертаються додому. А «Грузинська мрія» далі робить все, що хоче».
Як не допустити чергового затухання протесту – окремий виклик для опозиційних сил. У подібних ситуаціях в інших країнах не останню роль відігравала підтримка ззовні. Приміром, як показали обидві революції в Україні, Помаранчева та Революція гідності, солідарність іноземних лідерів з одного боку додавала наснаги людям на майданах, з іншого – створювала тиск на владу.
У випадку з Грузією такі сигнали з-за кордону вже надходять. У Євросоюзі спостерігають за ситуацією із «занепокоєнням». 27 червня Рада Європейського союзу призупинила процес вступу Грузії до ЄС. А 21 жовтня тринадцять країн-членів ЄС заявили, що Грузія не зможе стати членом Євросоюзу, якщо влада країни не змінить політичний курс. У Європарламенті також звучать заклики запровадити жорсткі заходи щодо Грузії у випадку фальсифікацій.
З іншого боку, дії «Грузинської мрії» та Іванішвілі свідчать, що вони явно зробили ставку на перемогу Дональда Трампа під час виборів у США. Якщо це станеться, імовірно, на політичний ландшафт всього світу чекатимуть колосальні зміни, і західним лідерам буде не до Грузії. Зрештою, і про неформальну підтримку грузинської влади з боку Росії теж не слід забувати.
При написанні матеріалу використовувались дані соціологічних опитувань, заяви грузинських та європейських політиків, коментарі грузинських політичних аналітиків Гели Васадзе та Вахтанга Маісая, аналітика з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцеха Войтасевича.