Анна Ярославна і кремлівський шизофренік, — блогер

Весь час кремлівський наступ на Україну супроводжувався історичною шизофренією, яка слугувала певним виправданням намірів знищити українську державність. Виправданням для самого Кремля і люмпен-пролетаріату, який є основною електоральною базою самого Путіна.

Заява останнього в Парижі, що, мовляв, дочка Київського князя Ярослава (Мудрого) Володимировича Анна прокладала шлях для російсько-французьких стосунків звучить як марення божевільного. Втім, як й інші “історичні” памфлети кремлівського карлика. Тут для нас нічого нового.

Втім, лишати без уваги цього не можна. Путін, очевидно, переслідував цілком прагматичну і чітку мету — завдати потужного ідеологічного удару по Україні. Росія — це країна з украденою історією, вкраденою назвою, фальшивим державним міфом. Саме існування України — це непоправна шкода для цього міфу, автоматичне його спростування. Саме тому це не закінчиться ніколи. Хіба що аж до часу нашої перемоги над Кремлем. Іншого варіанту просто не існує.

Читайте также:

Россию оставят за бортом нормандского формата: известны детали

Не зважаючи на те, що цього удару Україні було завдано, медаль має свій зворотній бік. Путін сам собі завдає удару. Подібними заявами він розписується у вторинності та фальшивості російської державності. Коли Київ був одним з основних політичних центрів Європи, коли Ярослав був тестем найвпливовіших людей світу та й сам був одним з них, коли Київ був центром однієї з найбільших держав світу, на місці Москви було болото. І цього ніщо не змінить. Ніяка брехня. Вся “велич” Кремля стоїть на хиткому київському фундаменті, який з-під неї потрібно висмикнути, що потягне за собою руйнування цілої конструкції, яка була побудована на суцільній брехні.

Читайте также:

Отмена крепостного авторского права

Неповносправний державний міф. Неповноцінні мотиваційні настанови. Комплекс меншовартості, котрий породжує необхідність принижувати й вбивати інших заради сумнівного самоствердження. Це сьогоднішня Московія.

Все це потрібно доносити до європейців. Адже заява кремлівського шизофреніка орієнтована не тільки на внутрішніх російських люмпенів, але й на світову спільноту, яку він вперто хоче переконати у своїй “величі”. Україна має кинути всі сили для висміювання цих заяв, для знищення кремлівського міфу, формування для Росії іміджу вторинності. Нам потрібно наполягати на своїй первинності та злодійкуватості Кремля в світовому масштабі.

Тоді вдасться обернути цю зброю проти Путіна, проти Кремля. Але поки серйозних рухів від офіційного Києва в цьому напрямку не видно. В нинішнього правлячого класу в Україні, на жаль, інші цінності й пріоритети. Вона забула, що військові поразки від Кремля починаються там, де ми програємо ідеологічну війну.

Олександр Солонько