USD28.2033

Більше, ніж декомунізація: чим небезпечний нафарбований Ленін у центрі українського міста

Більше, ніж декомунізація: чим небезпечний нафарбований Ленін у центрі українського міста

У межах декомунізації в Україні було демонтовано 2389 пам'ятників комуністичним діячам, 1320 з яких – пам’ятники Владіміру Леніну. Такі події дали можливість позбавитися маркерів тоталітарного комуністичного режиму.

Ленін впав і не підніметься

Після Революції гідності Україною прокотився так званий “Ленінопад”. Люди в обласних центрах та невеличких містечках почали валити пам’ятники Володимиру Леніну та іншим комуністичним діячам. Подекуди їх демонтувала місцева влада, подекуди – місцеві активісти. Однак перший Ленін впав трошечки раніше. Це сталося в Києві ще 8 грудня 2013 року, в розпал Революції Гідності. Ця подія згодом викликала ланцюгову реакцію – пам’ятники Леніну почали зникати й у інших містах. Найактивніша фаза “Ленінопаду” прийшлася на перші дні після протистоянь 18–21 лютого 2014 року та втечі “легітимного” Віктора Януковича. Згодом пам’ятники комуністичним керманичам вже зносили в межах декомунізації. У 2017 році Український інститут національної пам'яті повідомив, що так було демонтовано 2389 пам'ятників комуністичним діячам, 1320 з яких – “вождю пролетаріату”.

Подібні події стали чудовим привидом не тільки говорити про доречність увічнення пам’яті представників тоталітарного комуністичного режиму, а й замислитися над тим, як цей “спадок” продовжує впливати на сучасні покоління. І це не випадково. Як розповіла професорка Київського національного університету “Києво-Могилянська академія” Лариса Довга, встановлення пам’ятника певній особі передбачає, що вона зробила щось хороше для людства, свого народу чи хоча б для міста, де він і був встановлений.

Більше, ніж декомунізація: чим небезпечний нафарбований Ленін у центрі українського міста

“Але якщо ми залишаємо в себе в місті пам’ятник людині, яка, скажімо, сприяла організації Голодомору, знищенню мільйонів людей, це означає, що ми позитивно ставимося до її діяльності, – зазначила Довга. – І далі ми повинні обрати. Або ми засуджуємо такі речі і вважаємо, що це злочин проти людства. І ми відповідним чином ставимося до тих персонажів, які це організували. І точно не показуємо їх на площах як певний приклад для своїх дітей, онуків, правнуків. Або ми їх залишаємо. І тоді ми їх не засуджуємо. Якщо ми одночасно засуджуємо та залишаємо пам’ятник, то це означає, що ми непослідовні та дуже дволикі. У цій ситуації ми самі починаємо бути антигероями. Бо ми брешемо. Власне, якщо ми не хочемо брехати своїм молодим поколінням, тоді ми зобов’язані дати оцінку тому, що робили представники цього комуністичного режиму. Якщо ми це оцінюємо негативно, то ми знімаємо їх пам’ятники та говоримо, що вони цього не заслужили. Якщо ми залишаємо, тоді кажемо, що вони на це заслужили. Тоді ми не засуджуємо того, що вони зробили”.

Часткова декомунізація проти інтересів колишніх комуністів

“Ленінопад” – це, власне, та стихійна фаза, яка розпочалася до того, як держава унормувала цей процес, – розповів начальник відділу правового забезпечення Українського інституту національної пам’яті Сергій Рябенко. – Це не був якийсь український винахід. Можна сказати, що аналогічні процеси переживала тією чи іншою мірою частина колишніх республік Радянського Союзу. Йдеться насамперед про теперішні країни Балтії, про Росію, як це не парадоксально звучить, про Молдову, про Грузію, про Вірменію. Там, як і в Україні, ці процеси почалися з розпадом Радянського Союзу. У мережі інтернет є чимало фотографій з Литви, з Латвії, де також стихійно демонтували пам’ятники Леніну, що були в центрах балтійських столиць. Так само можна згадати достатньо відому історію 1991 року, коли після провалу так званого “Путчу ГКЧП” в Москві було стихійно демонтовано пам’ятник Дзержинському навпроти колишньої будівлі КДБ”.

Читайте также:

Харківщина попрощалася з воїном 54-ї ОМБр Богданом Коваленком, убитим ворожим снайпером у зоні ООС. ФОТО

Подібні процеси відбувалися не тільки на теренах колишнього СРСР, але й у країнах, які на певний час попали під його вплив. Щоправда, там були свої нюанси. Наприклад, в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині чи Румунії таких масових демонтажів не було. Справа в тому, що там не встановили стільки пам’ятників комуністичним діячам, як це було в СРСР. Крім того, сам комуністичний режим проіснував в цих країнах не надто довго.

Більше, ніж декомунізація: чим небезпечний нафарбований Ленін у центрі українського міста

Якщо повернутися в Україну, то перша хвиля декомунізації розпочався наприкінці 1980-х років. За словами Рябенка, першими падали пам’ятники на території Західної України. Там в 1990-му році більшість у місцевих радах отримали представники демократичної опозиції. Саме від них пішла ініціатива позбавитися від такого от радянського спадку. Згодом цей процес поширився вже і на центральну Україну. Так, у 1991 році Київська міськрада ухвалила рішення про демонтаж пам’ятника Леніну, що височів над сьогоднішнім Майданом Незалежності. Це напрочуд символічний жест – 18-метровий гранітний Ульянов був уособленням непорушності радянської влади. Проте далі, на Схід, цей процес не пішов. І на це були свої причини.

“Напевне, станом на 1991 рік Україна була однією з найбільш “ленінізованих” республік колишнього Радянського Союзу, – розповів Рябенко. – Тут існувало більше 5,5 тисячі пам’ятників лише Леніну. Це не рахуючи інших діячів комуністичного режиму, таких як Дзержинський, Петровський, Фрунзе, Артем і далі по списку. Крім того, на території східних областей у 1991 році більшість у місцевих радах все одно мала комуністична партія. Після 1991-го року ці депутати здебільш формально повиходили з КПУ. Але, тим не менш, ідеологічно вони були достатньо близькі до тих поглядів, до тієї платформи, яку на той момент обіймала КПУ. Це з одного боку. А з іншого, громади на сході країни були більш пасивними в цьому плані, ніж мешканці західних областей. У тих був суспільних запит знизу на те, щоб прибрати всі ці маркери комуністичного режиму. А подекуди вони навіть асоціювалися з періодом радянської окупації як такої. Був суспільний запит знизу, щоб їх демонтувати. Була демократична більшість в місцевих радах. І всі могли, і, головне, хотіли ухвалювати подібні рішення”.

Читайте также:

Чому не можна відкривати КПВВ на Луганщині та Донеччині

Крім того, в Україні не було якоїсь державної політики в цьому питанні. Самі громадяни не надто тиснули на своїх обранців із тією декомунізацією. Та й самі депутати не були ідеологічно готовими до подібних кроків. Вони розповідали, що такі рішення не на часі, що спочатку треба вирішити більш нагальні питання, а вже потім говорити про ідентичність, мову та культуру. Як зазначає Рябенко, більшість депутатів підтримала незалежність України не тому, що раптом стала патріотами чи демократами. Вчорашні комуністи, з одного боку, були налякані московським путчем. Вони хотіли, щоб ті рішення, які ухвалювалися в Москві, жодним чином не вплинули на їхнє життя. А ще вони боялися кримінальних переслідувань та перспективи відповідати за все, що робили до 1991 року. Крім того, навіть формально підтримавши незалежність, тогочасна компартійна більшість бачила перед собою не скільки Україну, скільки модифіковану версію УРСР. Тому не дивно, що для них було ідеологічно неприйнятним навіть говорити про ту ж декомунізацію та люстрацію, як це було в інших країнах. Як і про будь-яке  засудження радянської тоталітарної системи.

Більше, ніж декомунізація: чим небезпечний нафарбований Ленін у центрі українського міста

Читайте также:

Дело Шеремета: активисты требуют от Зеленского гарантий прозрачности суда

“Ризик відновлення тоталітаризму завжди є, і не тільки в Україні, – зазначила Довга. – Поляки також сьогодні говорять про ризик відновлення тоталітарної системи у зв’язку з виборами – 48% проголосували проти чинного президента. Вони вважають, що Польща йде в сторону тоталітарного режиму… Інша справа, чи є можливість опиратися такій ситуації. Очевидно, що є. Але тільки у одному випадку: якщо молоді покоління почнуть формувати власний порядок денний. Коли вони перестануть дзеркалити комуністичну систему, впадаючи таким чином в крайнощі. А ви ж знаєте, що крайності між собою збігаються? Ультраправі та ультраліві, вони, в принципі, прагнуть одного й того же. Якщо молоде покоління зуміє збудувати власний порядок денний, зуміє зрозуміти, чого воно хоче, зуміє відсторонитися від постійної орієнтації на минуле чи якісь зовнішні виклики –  то, непевно, йому вдасться від цього тоталітаризму відійти”.

Радянський пам’ятник як маркер “русского міра”

Подекуди демонтаж пам’ятників стає приводом для брудних політичних ігор та розпалення ворожнечі. Тут варто згадати ситуацію, яка склалася навколо “Бронзового солдата” в Естонії. “Пам'ятник Воїну-визволителю” радянська влада встановила 22 вересня 1947 року в центрі Таллінна. Розташований він був прямо на колективному похованні радянських солдатів. У 2007 році уряд Естонії ухвалив рішення перенести меморіал із центра міста згідно із законом про військові поховання. В якості нової локації був обраний Військовий цвинтар. Окрім чинного законодавство, приводом для перенесення монументу стала позиція естонської держави – справа в тому, що він був для неї символом сталінської окупації. Естонці наголошували, що після вигнання нацистів Прибалтика не була звільнена, просто німецька окупація була змінена радянською.

Пам’ятник не демонтували, а просто перенесли. Але кого це хвилювало, особливо якщо з’явився такий напрочуд зручний привід для роздмухування ненависті? Згодом російськомовна молодь влаштувала масові заворушення в Таллінні та інших містах Естонії. Дійшло до того, що група молодиків з путінського руху “Наші” (який ще називають “Путін-югендом”) взяла на декілька днів в облогу посольство Естонії в Москві. Державні комп'ютерні мережі та сайти уряду Естонії зазнали координованих атак хакерів. Вони змогли на деякий час вивести з ладу сайти парламенту Естонії, міністерств, банківських установ, засобів масової інформації. Деякі експерти зазначали, що на той час це була найбільш масова та організована кібератака. Із російських міст лунали заклики бойкотувати естонську продукцію. У різних регіонах Росії низка торгових мереж відмовилася продавати естонські товари. Демонстрували свій патріотизм та повагу до дідів і рядові росіяни. У інтернет-мережі навіть гуляли світлини з вивісками “Вхід собакам та естонцям заборонений”. І так, не обійшлося без звинувачень естонців у фашизмі.

Ще один скандал наоколо іншого радянського пам’ятника стався не так давно. 3 квітня 2020 року у чеській Празі демонтували пам’ятник маршалу Івану Конєву. Відповідне рішення ще минулого року ухвалила рада міського району Прага-6, на території якого була встановлена статуя. Заплановано, що пам’ятник згодом стане частиною експозиції Музею пам’яті XX століття. Звісно, на реакцію Росії не треба було довго чекати. Російське посольство в Празі назвало знесення “вандальськими діями” і “недружнім кроком”, а також висловило “рішучий протест” Міністерству закордонних справ Чехії. Згодом слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу за статтею про реабілітацію нацизму. Там заявили, що муніципальна влада Праги порушила взяті на себе зобов’язання в рамках двосторонніх домовленостей Також чеській стороні закинули “нехтування спільною пам’яттю й історією боротьби радянського народу з фашизмом”. А вже 5 квітня на посольство Чехії в Москві напали представники організації “Інша Росія”. Вони закидали будівлю посольства димовими шашками і вивісили транспарант з написом “Стоп фашизм”.

Більше, ніж декомунізація: чим небезпечний нафарбований Ленін у центрі українського міста

Разом із тим, російське керівництво не надто переймається долею таких самих пам’ятників вже на території власної країни. За словами Рябенка, існує чимало історій, коли за вказівкою місцевої чи регіональної влади були демонтовані монументи, в тому числі і пов’язані з історією Другої світової війни. Однак жодна цих подій не викликала такого великого обурення в російському суспільстві. Також Рябенко згадував маленькі міста Калінінградської області. За його словами, там можна побачити чимало старих будівель, які залишились ще з часів німецької влади. Зараз вони руйнуються. Але разом із тим на площі стоїть добре пофарбований та доглянутий пам’ятник Леніну.

“Чому? Бо насправді цей пам’ятник – це маркер, – підкреслив Рябенко. – Маркер того, що Росія вважає територію своїх інтересів або зоною так званого “русского міра”. Якщо є пам’ятник Леніну, то це означає, що тут діди воювали, проливали кров, тут був “русскій мір”, тут є якісь російські інтереси. Тому ми можемо диктувати цій країні, що їй робити. Це саме стосується країн Балтії, це саме стосується України. Тобто всі ці пам’ятники для Росії – тільки маркер того, що це територія, на яку вони мають якісь претензії. Бо значно простіше навіть своєму власному населенню сказати, що воюємо в Україні не тому, що тут у нас є власні імперські інтереси, не тому, що ми хочемо ставити Україні палки в колеса. А тому, що тут є російськомовні співвітчизники, “русскій мір”, що тут “ісконно русская земля”, яка полита кров’ю російських дідів”.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Национализм – это жажда власти в сочетании с самообманом."

© Джордж Оруэлл

Регистрация

(Максимальный размер файла 0,5Mb)

Восстановление паролю

Пожалуйста, введите ваш логин или адрес электронной почты.

Большая распродажа: Малюська убежден, что тюрьмы интересны многим инвесторам

От 10 до 30 миллиардов: Microsoft ведет переговоры о покупке TikTok – СМИ

“Лікарі, виявляється, теж хворіють”. Донька лікаря-анестезіолога розповіла про батька, який захворів на COVID-19

Кравчука и Фокина привлекли к переговорам в качестве дымовой завесы, под прикрытием которой будут пробовать продвигать кремлевский сценарий

С главой штаба соперницы Лукашенко власти провели “разъяснительную беседу”

“Спроби влади ігнорувати Конституцію і мовний закон продовжуються” – Тарас Марусик

Украинские вузы получат более €9 миллионов в пределах 10 проектов Erasmus+

Возле черных дыр могут рождаться сверхкрупные планеты

Экс-милиционер Владимир Ткаченко теперь будет “крышевать” схемы в ГФС , – СМИ

Чим доїхати з Києва до аеропорту Бориспіль літом 2020: таксі, потяги, маршрутка 317

Маркетинг тюремних грат. Чому VIP-камери Малюськи оголюють глухий кут пенітенціарної системи

Дети из инклюзивной киношколы создадут документальный альманах

На Донбассе сократилось число обстрелов

В Британии представили спорткар с двигателем в 654 «лошадей»

У Мадриді з’явилася площа Лесі Українки

САП отправила в суд дело о декларировании недостоверной информации Трухановым

Инстаграм представил конкурента TikTok

Озвучены масштабы смертности на украинских дорогах за 2020 год

Советник Зеленского написал заявление об увольнении

YouTube Music заменит Google Play Music до конца года