USD28.2033

Чи була, чи є і чи буде революція в Україні?

Чи була, чи є і чи буде революція в Україні?

Вже минуло три роки з моменту перемоги Революції Гідності на Майдані. Але чи була то революція, чи продовжується вона зараз і чи здійсниться революція як така?

Чи відбувається зараз революція в Україні?

А може ну її, цю революцію? Ми спробували, не вийшло. Може давайте зосередимося на еволюції, тобто на повільних реформах. Може плюнемо на цю боротьбу з корупцією, купа народів живе з корупцією, і краще за нас живе?

От тільки фронтирний статус України не дасть нам існувати навіть з десяток років. Фронтирна країна може існувати лише за рахунок Перманентної Революції, яка постійно відновлює рівновагу між зовнішніми геполітичними впливами всередині країни.

Якщо тільки фронтирна країна припиняє революційні зміни, потужні сусіди одразу ж руйнують рівновагу – створюють корупціогенну олігархію, здійснюють інформаційну та культурну експансію і з часом розривають країну на шматки.

Подивіться на історію України – ми постійно долучалися до чужих цивілізаційних чи геополітичних проектів і через деякий час були змушені вичавлювати з країни залишки чужих цивілізацій.

Єдиний спосіб існувати для України без революцій це перевезти всіх українців куди-небудь до Австралії, а цю територію віддати росіянам та полякам. От тоді можна буде там, серед кенгуру, творити український дзен.

Тому революція для України це карма Фронтиру. Це дуже подібне до того, як імператор це прокляття великої Росії, яка без єдиного авторитарного центру розпадеться. Щоб не розпастися, авторитарний центр має синхронізувати зміни по всій території Росії. Україна так само має інше прокляття – урівноважувати (не синхронізувати, бо це неможливо) зовнішні впливи всередині своєї країни. Для урівноважування постійно потрібні соціальні інновації, а це вимагає неперервної соціально-філософської роботи.

Сьогодні українська революція бродить в науковому, філософському та мистецькому середовищах, бореться за своє існування в повсякденному наративі ЗМІ, нуртує в соціальних мережах та колобродить в партизанських антиолігархічних та антивладних громадських рухах.

Концептуальна революція. Академічне наукове та філософське середовище відмовилось від революції в своїх керівних установках, і лише молодь намагається стимулювати революційний дискурс. Водночас антиреволюційні контрдискурсії поглинають цей революційний дискурс і не дозволяють йому існувати академічним чином. Відтак наукова та академічно-філософська революція поки що можлива лише за умов кадрової люстрації в науці та в академічній філософії.

Натомість клубні середовища концептуальної роботи повністю вичавили свій пасіонарний потенціал на активну фазу революції та на війну. Середовище гуманітарного революційного дискурсу стало дуже обмеженим, маргіналізованим і опинилося в ситуації декількох потужних викликів: 1) відмова бізнесу навіть від позірного фінансування (всі гроші пішли на війну та на виживання бізнесу); 2) ігнорування академічною спільнотою перетворилося на пряму протидію, яка зрозуміла небезпеку його існування для своєї перспективи; 3) ігнорування ЗМІ, які підтримуючи наратив повсякденності, цілеспрямовано відмовилися від інтелектуалізації чи навіть концептуалізації. Середовище гуманітарного революційного дискурсу зараз всерйоз обговорює різні способи внутрішньої еміграції аж до створення інтелектуальних монастирів.

Читайте также:

Они нас услышали: Венгрия приняла важное решение по “внедрению” на Закарпатье

В сфері мистецтва революція не відбулася і її необхідність не заявлена концептуально. Інакше кажучи, революційного мистецтва, на яке всі ми сподівалися, в Україні не сталося. Тут можна назвати багато причини – війна, організаційна слабкість мистецьких середовищ, руйнування бізнесу, загальна соціальна депресія та апатія, пов’язаний з цим еміграційний відтік і т.д. Але нічого такого, що хоча б претендувало на світовий шедевр українці поки що так і не створили. Якщо подивитися на досвід Великої Французької чи Більшовицької революцій, то це все ще може попереду. Але в академічних та мистецьких середовищах відбувається саме бродіння, а не спроби революціонізувати мистецький наратив.

Революція наративу повсякденності. Перший новий за форматом телеканал (5 канал) з’явився ще в часи першої Помаранчевої Революції та став ініціатором цілої плеяди так званих гібридних телеканалів (“Еспресо”, “News One”, “112 Україна”, “Громадське ТБ”). Ці гібридні телеканали досить довго були спрямовані саме на продукування революційного наративу. Водночас їх олігархічне здебільшого походження, відсутність аналітичної рефлексії та прямий тиск антинародної влади призвів до блокування революційного наративу. Час від часу події війни та події громадського протесту змушують ці телеканали відновлювати революційний наратив, але лише за рахунок запрошених гостей. Формати телетрансляції дозволяють перебити будь-яку значимий аналіз політичними оцінками, заявами, скандалами і т.д. Деінтелектуалізація гібридних форматів дозволяє упосліджувати аналітику та стратегічний підхід.

Читайте также:

Майдан на воде: у Украины появился шанс вернуть контроль над Азовским морем

Партизанська революція. Періодичні протести та блокади громадськості не є системними і не можуть претендувати на продовження революції. Вони призначені більше для утримання революційного наративу в суспільстві та для блокування аж зовсім нахабних та цинічних дій влади та олігархату. Партизани зберігають революцію та підтримують революційний потенціал, але вони самі по собі нездатні відновити революцію.

Для справжньої революції потрібні чотири речі – революційний концепт, мережева революційна організація, революційна дія на тлі її підтримки революційним наративом та інтелектуальний центр рефлексії революційного процесу. Такий інтелектуальний центр має бути неполітизованим, не йти у владу, і займатися смисловим управлінням революції, корегуванням революційного концепту, критикою революційних дій, пропозиціями по революційній реорганізації.

Читайте также:

Российские попы угрожают Варфоломею “ответными действиями”

Отже в ситуації Контрреволюційної Реставрації існують сфери, де тліє революція, але вони неспроможні самі по собі без соціальної енергії громади відновити революцію.

Чи буде новий виток революції в Україні?

Поки що ситуація виглядає так, що всі жертви були даремні, і революція зазнала поразки.

Ні успіху в революції, ні перемоги у війні. Ні в Європу, ні в Росію. Ні в майбутнє, ні в минуле.

Українці черговий в історії раз не бачать можливостей для одночасної війни з власним олігархізованим правлячим класом та з Росією для виборювання свободи.

Якщо це так, то треба зробити висновок. Може ми, українці, дійсно не заслуговуємо на власну державу?

Нічого ганебного в цьому немає. Ми так жили віками, досі ще живемо і якось далі будемо жити. Ну будемо потроху переставати бути українцями, вчити англійську та російську.

Може бути українцем це якесь прокляття?

Коли гречкосії ігнорують козаків та тримаються панів, які стравлюють козаків один з одним, то держави не буде, при всій повазі до гречкосіїв та козаків.

Найголовніше в оцінці перспективи нового витку революції – масштаб.

І цей масштаб дрібнішає саме тоді, коли не виконуються елементарні кроки революції. І французька 1789 року, і російська 1917 року революції швидко виконували протягом перших трьох років необхідні кроки люстрації, інституційних змін та військового захисту. І вже навіть під час цих років дискусії на масштабні теми не стихали, і потім після трьох років ці дискусії розгорталися в широкі процеси змін.

Українська революція 2013-2014-их років втратила масштаб дуже швидко, вже восени 2015-го року. До третьої річниці (в лютому 2017-го року) – Контрреволюційна Реставрація не тільки відбулася, але вже і встигла розчарувати українську громаду.

Сьогодні доводиться визнавати антиолігархічний партизанський рух громади революційним. Ганебне визнання дрібного масштабу. Але що поробиш.

Революційний дискурс універсального масштабу український правлячий клас на дух не сприймає.

Моя “Декларація громад людства” пропонувала саме універсальний масштаб. І саме цей масштаб був проігнорований фундаментально – ні аналізу, ні критики, нічого. Зеро.

Була ж можливість. Можна було не торгувати конституційним суверенітетом за кордоном під військовим тиском Росії, не намагатися маніпулятивно сформулювати нову модель олігархічного рабства під нового президента руками академічних правників. Можна було б справді створити конституцію майбутнього, де би самодостатні громади контролювали би державу та корпорації.

Не захотіли. Зробили те, що і завжди, – дрібне і мерзотне болото корупції, зради, кривавої контрабанди, торгівлі з ворогом і жебрацтва у Європи.

З цього дрібного масштабу не може постати універсальна революція. Більшість політиків, вчених, митців – контрреволюціонери.

При такому підході, навіть якщо ми знищимо всіх олігархів та корумпованих ними політиків, це нічого не змінить.

Революція це питання масштабу. Чим дрібніший масштаб, тим менше шансів у революції. Масштаб суспільної свідомості зараз зменшено до повсякденності дрібних конфліктів, скандалів, локальних зрад та дурнуватих ініціатив влади.

В повсякденний наратив зараз в принципі не можуть проникати революційні метанаративи універсального змісту та футурологічного спрямування.

Фундаментальний когнітивний бар’єр, створений постмодернізмом, – це зокрема заборона для проникнення метанаративів у наратив повсякденності.

Без антипостмодерністської революції повсякденного наративу нова революція неможлива.

Щоб в теперішньому змінювати майбутнє, потрібно змінити повсякденність.

Тому окрім роботи зі страхами в суспільній свідомості, проблема яких була викладена в попередній статті, нам потрібно відстояти головне революційне право – право на метанаратив у повсякденності.

Що ж торкається принципової можливості революції в Україні, то тут я маю сказати неприємну і мабуть сумну річ.

Україні для повільних еволюційних змін знадобиться декілька десятків років.

Але в України немає стільки часу – її розірвуть на шматки набагато раніше.

Єдина можливість Україні зберегтися на майбутнє це радикальна революція.

Тому вірити в Україну – це значить вірити в революцію.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (1)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Власть чаще переходит из рук в руки, чем от головы к голове."

Аtlantic Сouncil: Как разоблачается иностранное вмешательство в украинские выборы

Гибнут люди, а Совбез ООН бессильный: Украина призывает к реформе

10 фактів про російського генерала Прокопчука, який може очолити Інтерпол

“Мистецтво” красти, або Плюси і мінуси ProZorro

Стало известно о новой проблеме Керченского моста

Письменник: Таке враження, що Україна все робить у свинячий голос

Британия обратилась к РФ из-за дестабилизации на Азовском море

Сенаторы США выступили против разведчика РФ во главе Интерпола

Кроки до повноцінного запуску ДБР

Украинцы Канады призвали не допустить РФ к управлению Интерполом

Добра звістка з Опоблоку: нам щастить із реваншистами

Карта Украины изменится навсегда: Рада приняла революционное решение

Дом вместо общежития на Печерске: кто скупает квартиры – СМИ

Ким Кремль може замінити Гундяєва й чому. ФОТОФАКТ

115-этажную высотку Тигипко постигла участь застройки Сенного рынка: детали наглой схемы

Следующая сессия ПА НАТО впервые пройдет в Киеве – Геращенко

Блогер: Россия засветила запрещенные ракеты. ФОТО

Героиней нового фильма Пираты Карибского моря станет женщина

Мэр украинского города признался, что «скучает» по временам Сталина: Я бы вас расстрелял

Туреччина – Україна: Шевченко розповів, чого забракло його команді для перемоги