USD28.2033

Де межа компромісу?

Де межа компромісу?

Правду кажучи, я не велика майстриня компромісів. Думаю, через те, що приймаю принципові рішення тільки після довгих роздумів і здогадуюся про більшість аргументів, якими мене переконуватимуть. Але якщо компроміс сприятиме важливим для мене цілям, усе може бути, пише для “Тижня” Єлизавета Гончарова

Ця умовна лінія є в кожного щодо дуже різних питань. Я вкрай нервуюся, коли слухаю, як сусідки-пенсіонерки топлять новонароджених кошенят, щоб не збільшувався дворовий прайд цих природних мишоловок. Але розумію, що інакше тих тварин щомісяця ставало б у рази більше, а кошенята гинули б у муках від інфекцій і під колесами авто, тож приймаю таке їхнє рішення й не зараховую в особисті вороги. А згодом намагаюся знайти гроші, щоб стерилізувати цих тварин, бо теж виступаю за зменшення їхньої кількості на вулицях. Але коли читаю про те, що в харківський домашній притулок уночі заліз якійсь борець із бездомними тваринами (хоча саме ці тварини були не на вулиці) й лопатою вбив десятки великих і малих котів, на такий “компроміс” я категорично не згодна. Бо такі методи регулювання чисельності не можуть наблизити до створення системи цивілізованого поводження з тваринами, чого я бажаю Україні як європейській державі. Тому з істотою, яка вбиває лопатою беззахисне кошеня, не хочу й не буду обговорювати можливості компромісу.

Жодного примирення: компроміс означатиме, що ми самі собі випросили прокляття

Я розумію, що в кожній родині свої традиції виховання дітей. Хтось усі шкільні роки робить із сином чи донькою домашні завдання та перевіряє оцінки, а хтось не знає, як звати класну керівничку. Одні опікають, інші стережуть, ті сварять, ці ведуть багатогодинні бесіди. Тому навіть у власній сім’ї, не кажучи вже про педагогічний досвід, намагаюся шукати компроміси, якщо це не обмежує розвитку дитини й дає їй шанс бути щасливою. Але як знайти в собі компроміс, наприклад, щодо методів “виховання”, які доводиться спостерігати на дитячому майданчику: “Ти ж не хочеш віддавати йому цю іграшку, тому одразу бий у пику!”. Це мама каже трирічному сину, який грається з малюками, котрі принесли кожен свою іграшку та, звичайно, думають, що в іншого вона краща. Може, подискутувати та запропонувати їй вчити бити не одразу в пику чи хоча б не мого?

Читайте также:

Трамп подписал бюджет США и увеличил помощь на оборону Украины

Народившись і перебуваючи в російськомовному, але, додам, патріотичному середовищі, я маю багато особистих компромісів щодо цього. Ніколи не спитаю в людини, чому вона розмовляє чи пише не українською, як, наприклад, не цікавлюся, до якої церкви ходить. Для мене це надто інтимне, і примус радше віддалятиме від цілі, ніж наблизить до неї. У кожного свій ритм змін, і по собі знаю, як важко наважитися на такі кардинальні рішення. Не дорікатиму чиновникові, який не вміє красномовно виступати державною мовою на заходах, бо радію, що хоча б відповіді на запити та дописи в соцмережах уже навчилися писати без помилок. Не перейматимуся, якщо в моїй медичній картці лікар напише не українською, бо, чесно кажучи, це навряд чи розбереш хоч якою мовою.

Читайте также:

Зимние морозы vs летнее тепло: стихия устроит украинцам американские горки

Але маю вже зовсім інше ставлення до засобів масової інформації, хоча до початку війни працювала в російськомовній газеті. Бо вважаю, що тут компромісів бути не може: питання мови в інформаційній політиці, особливо на Донбасі, давно вийшло за межі суто технічного. Це проблема принципового існування регіону в інформпросторі України, створення тла й середовища, які, до речі, впливатимуть на особисті рішення щодо користування мовою. Доводи про велику частку російськомовного населення серед читачів чи глядачів сприймаю як чистий популізм. Вони викликають зустрічну пропозицію: а порахуймо прихильників держави-агресорки (можна навіть за підсумками так званого “референдуму”) – й віддамо частину країни? І ще я впевнена, що цікавий контент і професійні матеріали читатимуть, слухатимуть чи дивитимуться державною навіть ті, хто не є активним користувачем української.

Але це не найпростіший і найшвидший спосіб, для якого, ймовірно, треба було б докладати більше зусиль. І ті редактори та журналісти, які обирають для ефіру чи шпальт звичнішу російську, роблять майже так, як вирішили ті, хто поставив на стару політичну еліту Донбасу: звично, не дуже патріотично, але стабільно й вигідно. Розумію, що й політика – справа компромісна, але в цьому прагматичному варіанті мене більше цікавлять ті, хто навіть на бордах зі своїм обличчям і привітаннями не пишуть переклад російською, начебто хтось без цього не зрозуміє, із чим його привітали. Передбачаючи, до речі, що саме ця принципова дрібниця може недорахувати їм значну кількість електорату. А ще голосую за далекоглядніший бізнес. Як, наприклад, книгарня “Є”, яка першою з українських книжкових мереж відкрила магазин на Донеччині. Звичайно, прибутковіше було б, як компроміс, завести й книжки про російських імператорів чи любовні романи модних московських дівчат, але ж навіщо ми тоді пручаємося військовій агресії? Впевнена, можна намагатися пристосуватися до умов, а можна свідомо їх створювати. Якщо це не компроміс, а вибір.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"В политики идут не те, кто знает, что нужно делать, а те, кто знает, что нужно говорить."

© Стас Янковский

Нашла к чему придраться: омбудсмен РФ не встретится с Денисовой

Бан под дых российской пропаганде

“Голосую за Зе! И мне По!”: фильм Зеленского о Донбассе поставил всех на уши, “впервые пойду на выборы только ради него”

Вінницьких копів визнали кращими в Україні за результатами минулого року

У Вінниці невідомі розбили вікна громадської приймальні БПП

Головна причина російської невдачі в Україні

В Киеве презентовали фильм о подготовке в РФ религиозных экстремистов

У Вінниці жінка потрапила під трамвай

У Вінниці затвердили “Концепцію інтегрованого розвитку” на наступне десятиліття

Дело Майдана: названы “камни преткновения” в поиске виновных

Украинская коррупция оставила след в 65 странах мира – НАБУ

Момент істини для “Північного потоку-2” й українського транзиту

Архивное фото главаря “ДНР” Пушилина слили в сеть: “Дело Мавроди процветает”

СБУ: Один из депутатов руководит созданием избирательных пирамид

“Майдан выгнал или Путин выманил”: всплыли скандальные детали побега Януковича

Facebook закрывает приложение, “шпионившее” за подростками

П’ять років декомунізації: від дерадянізації – до деколонізації

САП направила в суд дело Омеляна

Команда Зеленского срочно обратилась к украинцам: “Это провокация, не верьте!”

Apple и Goldman Sachs могут выпустить собственную платежную карту