Мої відповіді на 3 найголовніші запитання від газети «День»:
1. Що має зробити кандидат в президенти, щоб перемогти?
Навішати чимпобільше локшини на треновані для цього вуха укр.виборців. Вітчизняна політика – це резервація популізму, відтак переможцем будь-яких національних виборів може стати лише той кандидат, який задовольнить розпашілу хіть виборців на прості тези, примітивну риторику, узагальнені обіцянки й ілюзорну дієвість. Це не політики – монстри, це виборці – каліки, яких 25 років привчали не розумітися на політиці, привчали куплятися на спрощені технології, відточені до віртуозного рівня. Не політики скурвилися, а наші виборці виростили продавців повітрям.
Політики на виборах успішно продають повітря. Його треба трошки підігріти, відфільтрувати, струсонути, щоб виглядало свіжішим – і втюхати електоральним калікам, які залюбки ведуться на дуже дешеві лозунги й меседжі.
2. Про що не говорять з українськими виборцями?
– Про все. Не говорять про все, чим є сучасна Україна. Уявіть собі топ-політика, який би вийшов до людей і чесно, прямо сказав: «Дорогі мої краяни, ми збудували не державу, а монстра, якого вже нічим неможливо реформувати, а тільки вбити пошвидше і почати все з нуля, ба навіть з мінуса. Дорогі українці, ми 25 років симулювали державотворчість, тому зараз треба не підфарбовувати, а заново перезасновувати свою державу, з новими кордонами, новим устроєм, новою Конституцією, новими правилами гри в абсолютно всіх царинах.
Дорогі друзі, ми приїхали в красиво ілюмінований тупик, за яким – почергове, щоквартальне пробивання дна вглиб. У нас є чудова країна і злочинна держава. Нумо перезаснуємо її, а цю запамятаємо як антиприклад». Ніхто ж цього не скаже.
Відтак кожні вибори – це відтягування кінця, це переобрання змовників. Винні всі, тому ніхто не винен. Жоден топ-політик не поставить перед виборцем дзеркало.
Топ-політики продукують кімнати кривих дзерал, і до цієї спотвореної реальності всі вже звикли. Щонайгірше, самі виборці не створюють запит на контр-системні сили. А це означає, що здорова частина суспільства намертво відключиться від політики, а хвора частина суспільства обере чергових покидьків.
3. Чи готове сьогодні наше суспільство висунути і підтримати «інших»?
– В тому то й справа, що ні. Наші громадяни лицемірять, коли кажуть про нових. Насправді люди привчені до впізнаваності політиків і їхньої присутності у шапіто під куполом. Якщо політик присутній у телевізорі, отже, він в обоймі. Це називається телекратія – влада телевізора.
Я помітив, що навіть якісна частина суспільства страждає на синдром скепсису. Знайдуться сто причин, чому ця прекрасна й фахова людина ніколи не потрапить наверх. І не знайдеться жодної причини допомогти цій людині потрапити туди. Ми всі заражені невірою в інших. Недовіра до старих політиків чомусь не переростає в довіру до нових, хоча це було б вельми логічно. Мене завжди це дивувало. Не можу збагнути, чому здорова частина суспільства так легко віддала свою рідну країну в руки хворих.
Система розумна, вона захищається бар’єром у 5%, вона ніколи не піде на заборону політичної реклами, яка дозволяє політикам бути підмальованою картинкою, вона буде до кінця пручатися перед відкритими списками і далі штампувати виборчі комісії за старою схемою. Але це – виклик.
Систему повинні ламати антисистемні, альтернативні, притомні сили. Інакше буде ще один віраж замкнутого кола. Я апелюю до активного сектора, який усе розуміє, але збоку. Пора би вже нарешті роздуплитись. Бо дурних більше, й вони краще треновані.
