Бывший премьер-министр Алексей Гончарук, описывая первый год президентства Владимира Зеленского, сообщил, что команда главы государства в это время состояла из трех типов людей: за перемены, за президента и за себя.
Об этом Гончарук написал в Фейсбуке.
“Первый тип членов команды продвигал идеи и боролся за перемены. Сейчас их осталось очень мало.
Второй тип людей беспокоился прежде всего за то, чтобы не навредить президенту. Это ближайшие к нему люди. Почти семья.
Третий тип людей — приспособленцы, которые использовали президента как социальный лифт. Они избегают “непопулярных тем”, строят либо свои кормушки, либо отрабатывают или наращивают себе “рейтинг”. Таких подавляющее большинство», — отметил экс-премьер.
По мнению Гончарука, Зеленского “поместили в информационный карантин”. Его продолжают вводить в заблуждение, что побуждает к принятию противоречивых решений.
А начавшимся правительством Гончарука положительным переменам теперь если не “дали заднюю”, то, по крайней мере, поставили на паузу.
Бывший премьер отметил, что турборежим имеет плюсы и минусы. Он дает возможность быстро провести необходимые изменения, а затем постепенно исправлять мелкие недостатки, которые на такой скорости невозможно избежать, и работать с негативными эффектами. То есть эта стратегия предполагает, что сначала будет сложно, но полученные на 2-3-й год результаты перекроют негатив от недостатков и неудобств.
Полный текст поста Гончарука:
— Я був запрошений на ефір ПРАВО НА ВЛАДУ, мали говорити про рік перебування Володимира Зеленського на посаді Президента.
З низки об’єктивних причин не зможу долучитися до програми. Та певні думки з цього приводу хотів би озвучити. По-перше, я б розглядав цей рік не в контексті дій однієї людини. Держава — це система, отже, маємо оцінювати дії влади комплексно.
Рік тому Україна отримала шанс стати успішною, а кожен громадянин отримав шанс на життя у справжній європейській країні.
Шанс був у створенні можливостей. І початок був справді вдалим. Стратегія, яка була обрана командою, — “бліцкриг” реформ, зробити якомога швидше якомога більше. Тому ми почали одночасно проводити радикальні зміни у майже всіх сферах, від земельних відносин до освіти та науки, від екологічної інспекції до приватизації тощо. Таку стратегію можна собі дозволити, якщо є команда, у якій впевнений. І ми були впевнені.
Але на практиці виявилось, що в команді Президента було 3 типи людей: — за зміни; — за Президента;
— за себе.
Перший тип членів команди просував ідеї та боровся за зміни. Зараз їх залишилось дуже мало. Другий тип людей турбувався найперше за те, щоб не нашкодити Президенту. Це найближчі до нього люди. Майже сім’я. Третій тип людей — пристосуванці, які використали Президента як соціальний ліфт. Вони уникають “непопулярних тем”, будують або свої годівнички, або відпрацьовують чи нарощують собі “рейтинг”. Таких переважна більшість.
Турборежим має плюси і мінуси. З одного боку, він дає можливість швидко провести необхідні зміни, а потім поступово виправляти дрібні недоліки, яких на такій швидкості неможливо уникнути, та працювати з негативними ефектами. Ця стратегія передбачає, що спочатку буде складно, але отримані на 2-3-й рік результати перекриють негатив від недоліків та незручностей.
Навколо Президента стали створювати інформаційне поле, яке, на мою думку, продовжує формувати хибне уявлення про ситуацію в країні та, зокрема, про “неефективність” нашого Уряду. Після перших невдоволень команда “посипалась”, і першу категорію людей “злили” на догоду рейтингам. Президент і його найближче оточення залишилися з пристосуванцями сам на сам. Тепер ситуація складніша: “медовий місяць” закінчився, а робити зміни буде значно складніше.
Відсутність системного підходу, часті та невиважені кадрові рішення влади наразі демонструють тривожні сигнали. Започаткованим нами позитивним змінам тепер якщо не “дали задню”, то принаймні поставили на паузу:
— земельна реформа, яку “вихолостили” під тиском і провели майже для “галочки”;
— позбавлення СБУ та силовиків економічних функцій зупинилось; створення БФР заблокували;
— медична реформа, яку в найбільш відповідальний момент прибили дивними кадровими призначеннями, а потім узагалі поставили під сумнів її доцільність;
— побудова енергетичних ринків, де все частіше говорять про повернення адміністративного регулювання цін; а роль “вугільної генерації” знову посилюється;
— співпраця з МВФ тепер виглядає “вимушеним кроком, щоб запобігти дефолту”, а не партнерством у структурних реформах заради розвитку;
— податкова реформа, яку відклали на невизначений термін;
— доступне кредитування для МСБ серйозно пробуксовує;
— заміна очільників відомств, де почався складний процес трансформації (ДФС, Державна митна служба, Державна екологічна служба…), що є яскравими сигналами про повернення корупції в Уряд;
— все інше (приватизація, “Велике будівництво”, концесії) продовжуються або “за інерцією” або “під тиском”, а їхнім лідерам майже щодня “переказують привіти” і розказують, скільки їм залишилось на посаді.
— Нових сенсів — “0”.
Президента, таке враження, помістили в інформаційний карантин. Його продовжують вводити в оману, що спонукає до прийняття суперечливих рішень. Сподіваюсь, найближчим часом він зможе розібратися в ситуації.
Наразі ж спостерігаємо відсутність системного підходу до будування відносин між державою та українцями. Влада повинна керуватись не міфічними обіцянками, а крок за кроком будувати єдиний механізм задля добробуту людей та економічної стабільності країни. По-іншому це не працює, по-іншому ми маємо тільки зростання безробіття, підрив економіки та втрату довіри на міжнародній арені.
Отже, мій головний висновок за результатами першого року: якщо боїшся, то не обганяй.
