Скидається на те, що пояснення, чому позавчора в РФ (як і в усі попередні рази) поліціянти й гвардійці поставилися до протестуючих москвичів досить таки делікатно, а в Києві до 20-х чисел березня 2014-го такі ж “правоохоронці”, буквально, убивали (навіть мирно сплячих студентів, що лише кволо висловили думку й збиралися розходитись), лежить на поверхні.
Кремль ставиться до росіян як до свого єдиного надійного народу, який і повинен вести агресивні війни, перемагати тощо. Причім, не доконче кожному потрібно їхати в Україну чи в Сирію – “мирне населення”, добуваючи нафту, сплачуючи податки, виготовляючи зброю й підтримуючи інфраструктуру Росії, є необхідним елементом геополітичних перемог і самого існування Росії. Та й потім, кимось же треба буде заселяти нові колорнізовані (з різним ступенем спустошення) землі. Хто ще принесе туди російську мову і рос. “культуру”, прирікаючи захоплені території стати “ісконними” і “скрепними”?
Біля 90% росіян якщо й цілком не підтримують Путіна, то напевне що підтримують розширення території РФ, русифікацію України та ін. Таким чином, по-новому можна читати старе російське гасло “Народ и партия – едины”, яке Кремль нарешті реанімував. Російське суспільство зараз, насправді, консолідоване, як ніколи досі, хоча й починає бурчати про те, що Путін даремно “зупинився” на Донбасі (відсотків 4 російських антифашистів до уваги не беру).
Таким чином, Кремль береже й берегтиме максимально росіян, навіть, здавалося б, нерозумних, нетерплячих, бо вони є тією матерією, матеріалом, з якої Москва тче свою зовнішню політику й війну, зокрема. Жорстоко битимуть лише тих, хто виступатиме за припинення війн, за рівні правові відносини з державами світу, за компенсації жертвам агресії, хто ставитиме під сумнів походження всіх угрофінських, середньоазійських, кавказьких, сибірських та ін. народів десь із Київської області, хто серйозно критикуватиме керівництво Орди (бо це ставить під загрозу їхні воєнні кампанії), хто підриватиме основи гуманітарної й економічної політики недоімперії, тощо.
Українців Кремль ремендував своїм холуям на Банковій, Грушевського, Богомольця й Володимирській бити жорстко, щоб “більше не захотілося”. Бо навіть сонні студенти, що вийшли висловити протест проти фактичного повернення сюди Росії, представляли для РФ поважну загрозу. Їх треба було залякати й убити, бо це саме ті, хто став би на шляху росіянам. А це – втрати, час і витрати. І, взагалі, ризик провалу вже формального повернення росіян до влади в Україні й наступних етапів русифікації (“зближення народів”). Убиваючи тоді на Майдані, росіяни вже робили собі “частину справи” наперед. У Москві – свої, рідні. В Києві – чужі й потенційно ворожі.
Саме тому позавчорашні толерантні й порівняно делікатні погладжування російських протестувальників “омоном” так разюче відрізняються від того, як такий самий “омон” оскаженіло бив і відстрілював українців. І саме так – і значно жорстокіше – чинитимуть ті самі росгвардійці, толерантні до москвичів, у разі окупацією РФ тієї частини України, яка не є русифікованою і громадяни якої поставлять під сумнів доцільність “інтеграції” з “братнім народом”. А теперішні нетерплячі протестувальники-москвичі, як і у всі попередні кампанії, поїдуть по всій Малоросії на переважно керівні посади. І це ще одна причина, чому росіянам для “національної” консолідації по вертикалі й по горизонталі так потрібно зайти в Україну.
