Гаага тут ні до чого: чотири зауваги щодо скандальної розмови з Гіркіним


Ігор Гіркін

Востаннє (сподіваюся) про нашого лисого Штірліца, без якого суд у Гаазі просто пропаде.

1. Гіркін – це зухвалий ідейний терорист, котрий ніколи не приховував багатьох своїх злочинів, навпаки, хизувався ними. Він дав сотні різних інтерв‘ю, написав у Росії навіть книгу про свої “подвиги”. Він розумний і спритний, розповідає лише те, що хоче, або те, що вже неможливо приховати. Тому практична доказова цінність його чергового інтерв‘ю для слідства й суду нульова.

2. Як і більшість терористів, головне, чого він шукає – пабліситі. Це не лише лестить самолюбству й дозволяє пропагувати свої ідеї, але й розкриває гаманці потенційних спонсорів, ефективно вербує однодумців, а також політично капіталізує ім‘я злочинця. А це може його на певному етапі навіть урятувати. Згадайте хоч історію, як ефесбешник Луговий, якого британці викрили як виконавця вбивства Литвиненка, одразу ж став депутатом Держдуми.

3. Найяскравішою демонстрацією реальної оцінки правоохоронцями зусиль Гордона “під прикриттям” є його моментальне самовикриття. Замисліться самі: якщо його “збір доказів для Гааги” має бодай найменший сенс, то галас, який піднявся в Україні з його приводу, мав би лише підняти його цінність, адже тепер зрадники й терористи відчуватимуть до нього більшу довіру. Натомість його публічно і моментально зливають.

До речі, ніхто навіть для проформи не посилається на офіційний дозвіл слідчого на розголошення таємниці, без чого всі ці заяви (як самого Гордона, так і членів його фан-клубу) є прямим порушенням закону. Повірити, що слідчий і процкер винесли процесуальний документ – у неділю, диким поспіхом, без належного узгодження й із єдиною метою врятувати “репутацію” пана Гордона – може тільки геть не знайома з реаліями роботи правоохоронців людина.

4. Тут цікава позиція і самого Гордона. Адже оприлюднення факту, що під прикриттям легенди журналіста-інтерв‘юера працює дізнавач-правоохоронець, могло б означати:

– серйозну проблему із професійною етикою та кар‘єрою журналіста взагалі;

– неможливість продовжувати функціонувати як секретний агент;

– загрозу життю самого Штірліца через бажання ворогів помститися тому, хто їх так хитромудро “розробляв”.

І хтось буде нам доводити, що слідчий за кілька годин у вихідний день зважив усі ці ризики та прийняв рішення дозволити Гордонові “розсекретитися”? Облиште, тут не всі ідіоти, а лише троє з чотирьох.

Просто визнаймо, що певний позбавлений усіляких моральних гальмів журналіст робить рекламу терористам і державним злочинцям, заробляючи на хайпі. А безпринципні керівники правоохоронних органів його відмазують від суспільного осуду.

І Гаага тут ні до чого.

(Еще нет голосов, оставьте первым)