Підопічні Сергія Реброва підходять до поєдинку останнього туру групового етапу Ліги націй УЄФА, перебуваючи на дні групи 1 (В). Поразка відправить Україну ще нижче — у дивізіон С, і цей катастрофічний сценарій видається цілком реальним. Для українців подібний результат означатиме лише одне: глибока криза у вітчизняному футболі панує на всіх рівнях. Як ми докотилися до життя такого та що робити зараз — у матеріалі LB.ua.
Гравці збірної України на тренуванні
«Зрівнятися» із Сан-Марино
Може здатися, що ми перебільшуємо, але ситуація справді катастрофічна. Повернемося до 7 вересня 2013 року. Тоді збірна України з футболу зустрілася із Сан-Марино, збірною маленької країни, населення якої налічує 33 тисячі осіб. Команди грали у рамках відбору до Чемпіонату світу-2014 на «Арені Львів». «Cиньо-жовті» тоді здобули найбільшу перемогу у своїй історії, настрілявши футбольному карлику 9 голів.
Єгор Ярмолюк тренується у складі збірної України з футболу
11 років по тому, 18 листопада, збірна Сан-Марино перемогла Ліхтенштейн (3:1) у Лізі націй, очолила групу 1 (D) і піднялася до дивізіону С. Україна водночас поділила очки з Грузією (1:1) і залишилася на останній сходинці свого квартету з 5-ма очками в активі. У випадку поразки або нічиєї в останньому матчі проти Албанії (3 місце, 7 пунктів, – Lb.ua) підопічні Сергія Реброва опустяться до дивізіону С. Грубо кажучи, ми опинимося в одному футбольному кошику із Сан-Марино, яке не так давно обігрували ледь не з заплющеними очима. Цей факт яскраво свідчить про те, що український футбол знаходиться у стані тотального занепаду і на це є декілька причин.
Війна, кумівство, пасивність – вершники українського футбольного апокаліпсиса
По-перше, на футбол в Україні вплинула війна проти Росії. Очевидно, про здоровий розвиток футболу не може йтися, коли літають ракети. Процес деградації, запущений у 2014-му, почав наближатися до піка у 2024 році. На правду, ситуація із грою мільйонів у нашій країні завжди була хиткою, адже футбол був забавкою для багатіїв. Бізнесмени й олігархи вкладали власні кошти у команди, які не приносили їм прибутку. Такі проєкти існували певний проміжок часу, але рано чи пізно були приречені на провал. Питання тільки у тому, хто раніше зійде з перегонів. Це сталося з «Металістом» Ярославського і «Дніпром» Коломойського, які у золоті часи Української прем’єр-ліги були потужними колективами.
Детально причини й наслідки занепаду українського футболу розберемо в іншому тексті, однак зараз підсумуємо, що у період конкурентного внутрішнього чемпіонату Україна мала таку ж збірну. Зараз, після окупації частини території, зникнення з футбольної мапи країни десятка клубів, сподіватися на створення якісної національної команди марно. На противагу, ми маємо команду-середняка, здатну на подвиг, але поодинокий.
Михайло Мудрик і Сергій Ребров перед поєдинком проти Албанії у Лізі націй УЄФА
Багато в чому це стало можливим також через кумівство в Українській асоціації футболу. Ця проблема стала особливо актуальною після призначення Сергія Реброва на посаду головного тренера національної команди. Паралельно з тренерством дорослої збірної, коуч займається збірними інших вікових категорій, бувши віцепрезидентом УАФ. Щонайменше, інша посада заважає реалізувати себе у тренерстві. Щобільше, Сергій Ребров не відчуває тиску керівництва, адже президент УАФ – це його колишній партнер часів виступу за київське «Динамо» та друг Андрій Шевченко. Звісно, Сергій Ребров не має нескінченної довіри збоку керівництва, однак, очевидно, звільняти його не планують.
Ймовірний відхід Реброва фактично залежить лише від рішення самого Реброва. У минулому він був якісним футболістом та встиг довести свою профпридатність на тренерському містку «Динамо» й «Ференцварошу», тому не миритиметься зі стабільно поганим результатом. Інша справа, що гра команди за його тренерства справді не вражає, а результати поки відверто жахливі. Можливо, причина полягає у тому, що футболістам не вистачає розуміння гри.
Навіть якщо не брати до уваги катастрофічний виступ збірної на Євро і зосередитися на Лізі націй, можна припустити, що футболісти досі не зрозуміли задумів Сергія Реброва. Команда грає у непривабливий футбол з невеликою кількістю створених моментів. Ба більше, окремі футболісти стабільно випадають із командної гри, виглядаючи розгубленими. Як наслідок, фактично кожен матч (окрім першого поєдинку проти Грузії) Судаков і Шапаренко не можуть поміститися у центрі поля, а Довбик не отримує м’яч попереду.
Найгірше, що у відповідальний момент, у кінці зустрічей, українці зупиняються, не знаючи, що робити далі. У підсумку ми пропустили двічі від албанців у першому матчі й поступилися. Схожа історія була під час гри з грузинами: українці вели в рахунку, але зупинилися і пропустили, втративши надважливі 3 залікові пункти. Чи може Ребров переломити цю тенденцію – питання відкрите. Однак, уже зрозуміло, що часу на зміни не залишилося, адже поєдинок проти Албанії відбудеться сьогодні.
Микола Матвієнко перед грою проти Албанії у Лізі націй УЄФА
Тому немає сенсу говорити про тактику. Потрібно вийти, перемогти й довести, що збірна України – це команда іншого рівня, яка формується під тиском зовнішніх чинників, зокрема – війни. Перемогти й порадувати тих, хто стримує війну далі від міст і країн, у яких наші футболісти змушені грати свої номінально домашні матчі у Лізі націй і не тільки.