Не так страшний COVID-19, як професійні провокатори, що вирішили погріти на ньому руки. Завдяки їхнім зусиллям рівень агресії у світі зростає, пише для “Еспресо” Лариса Волошина
Але я б не поспішала обмежувати увагу тільки маніпуляторами. Хтось же вірить у всі ці побрехеньки: про гелікоптери, що мають розбризкувати над містами дезінсектори; про те, що вірус вигадали в ЦРУ, Китаї, Росії (потрібне підкреслити). Хтось же розповсюджує мережами всі ці нісенітниці, посилається на них, вибудовує на них “ефективні” стратегії виживання.
Якщо уважно придивитися до свідків відсутності коронавірусу, то можна помітити, що в їхніх головах одночасно уживаються дві взаємовиключні “істини”. Вони вірять, що ніякого вірусу нема. Що все це маркетинговий хід або всесвітня змова з метою встановити тотальний всесвітній поліційний режим. І водночас, що вірус створили навмисно. Для того, щоб суттєво зменшити популяцію людства та зняти навантаження з пенсійного фонду.
Наявність двох взаємовиключних реальностей, які без жодного когнітивного дисонансу співіснують в одній колективній голові, вказує на те, що мова йде про сплановану пропагандистську кампанію. Пропаганда – це теж своєрідний вірус. Вона розповсюджується, заражає, має піки ураження й завдає шкоди соціальному організмові.
Так, до прикладу, у Великій Британії після того, як у мережі стали поширювати “інформацію” про зв’язок між вишками стільникового зв’язку й пандемією COVID-19, протягом тільки минулого тижня підпалили три вежі 5G. В Італії спочатку з‘явилися повідомлення про існування втаємничених груп, учасники яких домовляються гуртом грабувати продуктові магазини, і тільки потім виникли самі групи.
В основі будь-якого впливу на маси лежить тільки дві технології – страх і підкуп. В умовах реальної небезпеки неправдива інформація легко спокушає людей на асоціальні вчинки. За словами Пітера Померанцева, автора книги “Нічого правдивого й усе можливе”, сучасна пропаганда спрямована не тільки на те, щоб нав‘язати хибні переконання. Вона підриває уявлення про наявну реальність.
Для нас ця ситуація знайома, коли мільйони українців вхопилися за міф тотального “зубожіння”. Люди повірили в падіння економіки, хоча статистика показувала її неухильне зростання. Ті, хто звик кілька разів на рік відпочивати за кордоном, без жодного сумніву називали себе “бідняками”. До чого це призвело? Налякані відсутньою економічною кризою люди легко купилися на обіцянки всього й одразу. Ціллю будь-якої нав’язаної хибної картини світу є спонукання мас на вигідні маніпуляторові вчинки та рішення.
Так для чого ж навіюють міфи про коронавірус? Перша причина – падіння довіри до наявних державних інституцій. Так, колишня прессекретарка Віктора Януковича Ганна Герман в етері проросійського телеканалу NewsOne назвала міського голову Харкова Геннадія Кернеса “українським Рузвельтом”. Запевняла, що він користується таким авторитетом, що має сам диктувати умови центру, а не навпаки. Мовляв, слабкий Київ більше не потрібен Харкову. За словами ексдепутатки, ця ситуація скоро повториться і в інших регіонах країни. На цьому тлі відео, на якому олігарх Ярославський і Кернес прилюдно принижували керівництво Харківської ОДА, називаючи його неспроможним впоратися з епідемією, набуває особливого значення. Воно стає дороговказом для всіх “рузвельтів” місцевого розливу.
Друга мета – збільшення соціальної напруги, підвищення рівня агресії і, як наслідок, акти непокори, що спалахують перманентно в найнесподіваніших місцях. Назагал виносять думку, що тільки сильною рукою можна впоратися з небезпекою. Як приклад наводять авторитарний Китай і вождистську Росію. Крім очевидної реклами неефективного в сучасному світі репресивного стилю правління, концепція “сильної руки” має суто практичні наслідки. Люди, яких переконали, що насилля є єдиним порятунком, більше не бачать потреби стримувати себе.
У Франції, наприклад, через побутові бійки та сварки довелося створювати додаткові поліційні підрозділи. В Україні теж є ріст злочинності. Тільки за минулий тиждень і тільки в Києві відбулося кілька нападів на журналістів. Серед білого дня в людних містах. Також зростає кількість пограбувань. І причина тут не тільки в тому, що в людей зменшується грошовий запас. Пропаганда сили дає сигнал, що час настав – “тепер усе можна”. Вона стверджує, що загальна небезпека є виправданням для будь-якого дикунства.
Неспроможність держави впоратися зі спалахами насильства в одному місці може стати сигналом, що ніякої держави більше нема, що кожен тепер “сам собі президент”. Щось подібне ми бачимо в нині окупованих районах, де відмова правоохоронців захищати правопорядок конвертувалася у зграї маргіналів, готових взяти автомат і відчути себе владою. Більшість із них насправді обирали не між Україною і Росією, а між силою та безсиллям. Доказом цього твердження може слугувати той факт, що там, де заколотники були знешкоджені, а українські прапори повернулися на законне місце, рекрутинґ до деструктивних антиукраїнських сил зійшов нанівець.
Танго завжди танцюють двоє. Тож для того, щоб боротися з інформаційною пандемією, потрібно розуміти, чому люди взагалі вірять у будь-яку нісенітницю. Вся річ у контролі. Точніше – у його втраті. Люди намагаються контролювати те, що контролювати неможливо. Вірус невидимий. Хворим може виявитися будь-хто. Стовідсоткового алгоритму дій із убезпечення себе не існує. Можна носити маску. Але де гарантія? Можна до дірок терти руки. Але одного фатального дотику може бути достатньо.
Страх збільшує уявлення про небезпеку, а суперечливі пропагандистськи фейки створюють ситуацію невизначеності. Коли знати достеменно неможливо, психіка починає рятуватися в алогічних теоріях змови: “Якщо я маю “точну інформацію”, що є причиною небезпеки, я контролюю хоч щось в своєму житті”. Теорія змови за своєю структурою нагадує параноїдальне марення. Тому психіка людини просто не має вибору, крім як шукати винних, агресувати на всіх і вся.
Цієї самої миті і з‘являється маніпулятор, який пропонує порятунок. Регіональні черчилі, соціально справедливі пограбування, підпал веж зв‘язку задля боротьби з розповсюдженням COVID-19 чи славнозвісна “експропріація експропріаторів”. Люди гуртуються в натовп, а далі… А далі вони більше не керується здоровим глуздом і причиново-наслідковими міркуваннями.
Тож боротися необхідно не з фейками, а з цілями, заради яких їх запускає маніпулятор. Вони незмінні. Протистояти потрібно тим, хто навіює думку про розпад України, хто провокує соціальні, політичні та громадянські протистояння. А для цього чинній владі потрібно припинити загравати з антиукраїнськими силами та сконцентруватися на вирішенні нагальних проблем. Ніщо так не сприяє відновленню довіри до держави, як інституції, що ефективно працюють.
