USD28.2033

Катерина Веремій: Усім небайдужим. Згадайте мого сина

Катерина Веремій: Усім небайдужим. Згадайте мого сина

Прохання дочитати до кінця. Я не вмію гарно і творче писати. Я не маю вищої освіти. Лиш серце і душу. Тож ними й пишу. Правду – і тільки правду.

Боже ж мій, як швидко летять роки.

Життя моє, і душа моя – немов закуті в кайдани.

Іде шоста річниця, а я все чекаю, чекаю і виглядаю свого сина. Сина української нації, сина-патріота, джерела національного духу. А він не йде. І ніколи вже не прийде. Його закатоване, понівечене катами тіло привезли лиш на декілька хвилин, до рідного порогу. Щоб навіки попрощатися під голубим морозним небом.

Він лежав, ніби живий. Лице спокійне-спокійне. Та намертво стулені губи. Та тільки очі заплющені, та тільки на щоці засохла кровава сльоза.

Він був спокійний. Спокійний, як за життя.

Катерина Веремій: Усім небайдужим. Згадайте мого сина

А з-за захмареного неба виглянуло сонечко – і так яскраво засвітило, що люди не витримали і почали голосно плакати. Немов хотіли розбудити мого синочка…

А я обливала його своїми гіркими сльозами і безсило шепотіла: прокинься, синочку, прокинься, любий, відкрий свої сині-сині очі… А він мовчав. Та був якийсь особливо красивий. І неначе гордий.

Гордий за свою відважність у нерівному бою з катами. Він, єдиний журналіст, там, на тому перехресті, не побоявся, не злякався цих звірів у людській подобі – і почав їх знімати. З власної волі прийняв мученицьку смерть. І ця смерть не виглядає природньою. Він хотів донести до читача те, що він бачив неподалік місця на Михайлівської площі. Там зібралися його кати. І кати України. Але він не злякався, навіть після того, як місяць потому такі ж кати, як “беркут”, поранили Славка по вул. Грушевського в око і тіло.

Читайте также:

Украина требует от России немедленно освободить Асеева

Славко пройшов самі гарячі місця Майдану з 2004 року по 2014 роки.

Михайло Кальницький, який працював у “Газеті по-київськи” згадує: “В’ячеслав Веремій був одним з найпатріотичніших журналістів Майдану у 2004 році”.

Те саме говорять і люди, які були поруч з Веремієм на Майдані 2014 року.

Ігор Петрович Демченко, журналіст кореспондент газети “Свобода”, учасник Майдану 2013-2014, згадує: “Я добре знав Славка. 19 січня я отримав поранення разом із ним. Я, як майданівець, хочу сказати, що вважаю Славка своїм побратимом, майданівцем. Він був журналістом від Бога, а якщо журналіст від Бога, значить – чесний чоловік. Бути чесним чоловіком в Україні – це дуже небезпечно, тому він не зміг пройти повз тих “тітушок”. І саме тому я вважаю, що це наш обов’язок: пам’ятати чесне ім’я Славка Веремія”.

Читайте также:

“Я маю честь!” – Марина Порошенко повідомила про дострокове припинення повноважень голови Українського культурного фонду. ВІДЕО

Володимир Зінченко, учасник Євромайдану та товариш журналіста, розповів, як вони намагалися протидіяти російській пропаганді, навіть коли опинилися на лікарняних ліжках: “Нас поранили практично в одному місці, оперували та лікували у Олександрівській лікарні. Ми не мали змоги продовжувати боротьбу на Майдані – протидіяти російським ботам в інформаційному вимірі. Навіть на лікарняних ліжках ми намагалися боротися з пропагандою у соцмережах. Вже тоді я зрозумів, що В’ячеслав – неординарна особливість та професіонал. Навіть коли йому запропонували реабілітуватися у Варшаві, він відповів, що не може лишити Україну. У час коли пишеться історія”.

Славко не випадковою людиною був на Майданах. Наголошую, не випадковою. Не одну годину, не один день, а кожного Божого дня – як журналіст, як свідомий громадянин, який вирішує долю України, виборює її незалежність та свободу. Бо Україну, волю і її свободу, Веремій любив понад усе. Більше за своє життя.

На Майдані 2004 року мій син закликав: “Донецьк, Донбас! Приєднуйтесь до нас!”. “Интересно, какой цвет получится, если смешать белый, голубой и оранжевый? Может, цвет нашего государственного флага – желто-голубой?”

“Ничего на свете лучше нету, чем стоять за родину, за веру!

Наши флаги цвета апельсина, не сдавайся наша Украина!”

В. Веремій. “Газета по-киевски”, №120,0510.2004р.

22 лютого 2020 року моєму синові виповнилося б 40 років.

Не забувайте про нього. Прошу.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"В управлении государством главное – соблюдать все формальности, а на мораль можно и не обращать внимания. "

© Марк Твен

Регистрация

(Максимальный размер файла 0,5Mb)

Восстановление паролю

Пожалуйста, введите ваш логин или адрес электронной почты.

Маск сказал, когда состоится первый пилотируемый полет Crew Dragon

Танкист Пантюшенко: Хорошо, что меня не обменяли на национальные интересы

Доба на фронті: ворожі обстріли не вщухають, окупанти вбили одного вояка

Вышибить Путина из власти может только мощный революционный взрыв, – мнение

Каждый пятый работник в Чехии является украинцем

Как живется пенсионерке, которой Медведев сказал: ​”Денег нет, но вы держитесь”. ВИДЕО

SpaceX успешно испытала систему спасения экипажа нового корабля Crew Dragon

Автомобілістам в Україні підготували неприємний “сюрприз”

Индия отказалась от проекта Илона Маска

Наверняка, Меркель не дает покоя судьба бывшего канцлера Германии, а ныне – графа Подмосковного-Трубопроводного, Шредера, – мнение

Американские дипломаты искупались в Днепре на Крещение. ВИДЕО

В работе WhatsАpp произошел глобальный сбой

Вечно опаздывающий Путин “потерялся” на берлинской конференции по Ливии. ВИДЕО

Что не так с новой “Стратегией национальной безопасности Украины”, – мнение

Чому в Україні повернули призов з 18 років: експерт назвав головні причини

Работники Посольства США ныряли в ледяную воду Днепра

Виталий Портников: Крымская память и кремлевская неправда

“Соль из Бонневиля” в музыкальном сопровождении вживую представят в Довженко-центре

Владельцы iPhone 11 смогут полностью выключать поиск геолокации

Мысли о любимом человеке помогли выжить в плену — журналист Асеев