USD28.2033

Ким хоче стати Юлія Тимошенко – президентом США чи прем’єр-міністром Канади?

Ким хоче стати Юлія Тимошенко – президентом США чи прем'єр-міністром Канади?

Загальнонаціональна дискусія про відмінності різних форм державного управління – президентської і парламентської, яку ініціює на старті практично єдиної, президентської і парламентської виборчої кампанії – зводиться до досить практичного і прагматичного питання – визначення ступеня концентрації особистої влади у руках лідера держави, тобто в кінцевому підсумку до питання про президента і його владу.

Прийнято майже безапеляційно вважати, що різниця між двома способами організації влади полягає у різниці кількості цієї влади у розпорядженні першої особи.

 В Україні утвердилася, як аксіома, теза про те, що президентська республіка – це багато влади у керівника країни, що граничить із авторитаризмом, а парламентська республіка – це менше влади у керівника, який змушений віддавати її парламенту.

Зразково показовим   на планеті оазисом державно-політичних моделей є північна Америка.  Справа у тому, що на протилежному атлантичному березі справді процвітають дві держави із полярними державними устроями: США “гегемонять” власним народом і світом  по-президентськи, а Канада так само “загниває” (перше місце у світі за рівнем стандарту людського життя протягом багатьох років за Індексом людського розвитку) – по-парламентськи.

Важко знайти оптимальніший емпіричний матеріал для порівняння, ніж сусідню  пару “США-Канада”, оскільки першу із цих країн, тобто США, можна розцінювати, як ідеальний варіант президентської республіки,  а другу – Канаду, як ідеальний варіант парламентської республіки.

Розпочнемо  із висновку, який  сформулював на сторінках канадської газети  “The Ottawa citizen” у публікації під промовистою назвою “Канада –  це Республіка Адміністрації Прем”єр-міністра” професор кафедри класичних, нових східних та релігійних досліджень Університету провінції Британська Колумбія Джеймс Еванс: ” Американські президенти можуть хіба що позаздрити владі канадських прем”єрів”.

Висновок більш, ніж сенсаційний: будучи на чолі парламентської республіки, канадський прем”єр володіє значно більшими повноваженнями, тобто має значно більшу владу, ніж американський президент, який стоїть на чолі республіки президентської?

Доречним, очевидно, буде зупинитися на кількох параметрах, які визначають саму субстанцію феномену влади.

Шлях до оволодіння владою

За окремими винятками, до яких належать і сумнозвісні президентські вибори із їх комедійною флоріадою та практично із фактом призначення Президента Верховним Судом, щоб стати Президентом у США, лідер американської партії повинен здобути більшість голосів так званого Електорального коледжу, тобто елементарно перемогти.

У Канаді інакше – тут щоб очолити державу, цього не потрібно – не треба більшості голосів за партію-переможця ані виборців, ані анахронічних виборників, яких тут немає. Партія, за яку проголосували не більше половини учасників виборів, а за яку проголосувало найбільше виборців зі всіх учасників кампанії (їх може бути менше третини електорату), ставить свого партійного голову Главою держави.

У відповідності до засад парламентської республіки, у Канаді, ясна річ, немає президентських виборів і самого президента, а Главою держави, тобто прем”єром, стає  керівник тої партії, члени якої становлять більшість серед новообраних депутатів.

 Хоча вони перемагають у своїх мажоритарних округах, але сума голосів, відданих за них, тобто відданих за партію (позапартійних кандидатів практично немає), як правило, – менша половини. А це означає, що партія бере владу, не здобувши більшості.

Читайте также:

Погода на 28 марта: весеннее тепло радовало украинцев недолго

Причина – маніпуляційний характер формули перетворення кількості голосів виборців у кількість місць у парламенті – формули, яку  у тому ж парламенті прийняли ті ж ліберали, щоб мати ту ж владу навіть тоді, коли виборці – демос – цю владу їм практично не вручали. „Виборча система у Канаді (first-part-the-post) виглядає антидемократичною, коли вона дає перемогу тому, хто не здобув більшість голосів”, – зазначала у ході парламентської кампанії провідна столична газета у своїй редакційній статті.

Стосунки виконавської і законодавчої влади як система рівноваг і противаг

В Америці є ця система, і тамтешній Президент має дуже багато проблем із Конгресом, коли у ньому більшість має не його партія. Протистояння, взаємоветування можуть доводити політичну ситуацію до патової. Стосунки різних гілок влади, коли вони належать різним партіям, носять безкомпромісний характер. У такому випадку Конгрес має величезні можливості “відстібувати” владу від Президента.  Цьому сприяє система так званих стримувань і противаг. Стисло розшифровують цю тезу американські дослідники, які акцентують на тому, що кожна із гілок влади відіграє ”досить важливу роль у двох інших гілках, так що жодна з них не може домінувати над іншими”. 

Цього не буває у Канаді, бо не може бути ніколи. Жодних “рівноваг” там немає. Адже йдеться про “найдемократичнішу” у світі  парламентську республіку, коли виконавська і законодавча влада – єдина ціле  без всіляких там противаг.

Читайте также:

Без жидов и москалей: политики устроили неистовый скандал в прямом эфире

У канадського прем”єра парламент не може бути не своїм, бо інакше він би не став прем”єром. Як може парламент намагатися оволодіти його владою, коли він сам володіє цим парламентом – посилає туди спікером свого однопартійця, делегує голів комітетів, бере собі міністрів із числа депутатів – розпоряджається, як одним із підзвітних йому департаментів влади.

 Звітність уряду перед парламентом

Конгресмени із Капітолію у Вашингтоні залюбки  і при першій же нагоді дають якнайсуворішу оцінку директору ЦРУ чи ФБР, будь-якому держсекретарю (міністру), що цілком реально може призвести до їх відставки. Високі посадовці із команди Президента можуть виявитися беззахисними перед парламентським мандатом, як каральним мечем.

Цілком безпечно почувають себе їхні колеги у Канаді, де міністрі самі є депутатами, тобто самі мають ті самі мандати. Більше того, без них вони не можуть стати міністрами, тобто уряд формують тільки із числа членів парламенту. Тому звітність виглядає так: міністр-парламентарій звітує перед самим собою – парламентарієм-міністром.

Глава держави і Сенат

Верхня палата парламенту – важлива ланка державного управління в обох країнах. Стратегічні рішення Президента США набувають легітимності тільки після схвалення сенаторами. Знову ж таки, настільки складніше Главі держави проводити свою політику, втілену у законопроекти, коли у Сенаті його партія становить меншість.

Канадського прем”єра така “лиха доля” оминула з тої простої причини, що у тамтешній політичній практиці не прийнято вдаватися до такого болісного прийому, як імпічмент, та й у  Сенаті він не може не мати більшості. Чому? А тому, що у Канаді сенатори не обираються, а призначаються. Ким? Важко повірити, але це правда – прем'єр-міністром.

Читайте также:

Кенес Ракишев и его секс приключения. На этот раз Клинтоны и Вайнштейн.

Канадці критикують такий свій Сенат, називаючи його “клубом прем”єрських адвокатів”, але поважне сеньйорське товариство ця критика не надто хвилює, оскільки ще не було такого випадку, щоб хтось відмовився від такої прем”єрської нагороди, як сенаторський мандат.

Тривалість влади

У США з цього приводу дискусій немає. Єдиний приклад того ж Рузвельта, якого наводять, як виняток, для підтвердження правила – американський Президент має право на владу протягом не більше двох каденцій, тобто восьми років. Йти на третій термін не дозволить знаменита американська  Конституція.

Питання це суттєве, оскільки сентенція про те, що влада тим більша, чим вона триваліша, не позбавлена логіки.

У Канаді, як відомо, – парламентська демократія, якій чуже таке “антидемократичне” поняття, як обмеження влади. Немає тут такого нормативу, як конституційно закріплене та математично окреслене у часі перебування при владі.

Є такі канадські прем”єри, які правили по два і більше десятиліття. Главою держави стає лідер тої партії, яка отримала найбільше мандатів у мажоритарних округах. А якщо це сталося третій раз підряд? А хоч десятий.

Стабільність влади

Американська Конституція настільки прискіплива до президентської влади, що не тільки окреслила  її тривалість, як для однієї людини, а й називає точну дату проведення передачі цієї влади, тобто нових виборів. Навіть якщо діючий Президент, що, на жаль, траплялось, не дожив до кінця свого терміну, його обов”язки виконував  віце-президент, але виборів в інший термін, ніж визначений Конституцією, ніхто проводити не смів. Назвали батьки-засновники дату понад 200 років тому – і усі нащадки мусять її безумовно дотримуватися.

У Канаді дату виборів визначає не  Конституція. Особистим правом призначати їх на власний розсуд володіє також все той же всемогутній прем”єр, за формальним погодженням із генерал-губернатором, який не може не бути його однопартійцем.

Я бачив, як це виглядає: встав одного погожого ранку прем»єр, зібрав журналістів на березі Оттави-річки і повідомив – розпускаю парламент, а наступні вибори мають бути приблизно через місяць.

Американсько-канадський порівняльний досвід свідчить, що політична система не може виступати єдиною панацеєю для розв”язання проблем історичного розвитку. Цей досвід висвітлює неспроможність абсолютизації парламентської, як і будь-якої іншої, форми управління, оскільки ще на зорі світового парламентаризму англійський дослідник М. Вайл зробив актуальне впродовж століть відкриття: “Парламент може бути таким же тираном, як і король!”

Тому боязнь, що намір Тимошенко ліквідувати посаду президента одразу після того, як її оберуть на цю посаду, послабить владу і державу, безпідставна. Якраз, навпаки.

Найістотніше інше – не факт, що при парламентській республіці будуть красти менше, ніж при президентській. У президентських США і парламентській Канаді не роблять цього тому,  що там у владу не йдуть клептократи.

Як їх не допустити до влади в Україні – це уже інша розмова, куди важливіша, ніж форма правління. Бо йдеться все таки про форму, а не про зміст, а зміст влади – це її, тимчасово обрані,  носії, і вибір тут невеликий – або народ обирає у владу тих, котрі йдуть туди, щоб красти, або народ обирає у владу  тих, котрі йдуть туди, щоб цьому народові служити.

 Перший сорт політиків культивується в Україні, а другий – у США і Канаді, як і у будь-якій країні процвітаючого “золотого мільярда” на вершині глобального келиха, у якому ми перебуваємо на дні.

Головне для людей – не як сидять там наверху, а яке життя забезпечують. Якщо коли-небудь в Україні люди житимуть так, як у США чи Канаді, форма державного управління не входитиме у сотню їхніх зацікавлень.

P.S. Як так сталося, що у Канаді прийнята і діє така блискуча Конституція виключно “під прем'єра”?

 Усе більше, ніж просто і переконливо. Був такий, очевидно, найвидатніший глава Канади П”єр Трюдо, втрату якого у більш, ніж 80-літньому віці Канада оплакувала на моїх очах зі щирою любов'ю, що усі найулюбленіші народні диктатори від Леніна і до Сталіна відпочивають.

А було так. Канада жила без Конституції протягом століть, і лише у 70-х роках минулого століття народний улюбленець Трюдо вирішив  подарувати нації Основний Закон.

 Самоізолювався на кілька місяців у горах із групою конституалістів. А відтак сотворив Конституцію під себе. Але його авторитет у суспільстві був настільки немеркнучим, що ні за життя, ні після канадці не наважаються дорікнути П”єру Трюдо за перетворення їхньої країни у “прем'єрську диктатуру”.

 А з приводу саги написання і прийняття Конституції залюбки люблять розказувати, що із відрядження з її написання витівник П'єр повернувся у супрязі із однією молодою юристкою-конституалісткою, яка водночас із узаконенням Основного Закону для нації подарувала майже 60-літньому прем”єру сина, який нині править Канадою.

Василь БАЗІВ, для

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Вы знаете когда врет политик – когда у него шевелятся губы."

Теперь еще и автобусы: украинские туристы застряли на границе с Беларусью

Встреча Трампа и Путина: в Финляндии протестуют

Киев и Хельсинки объединились ради Сенцова: эмоциональные фото

Доставайте свитера: конец июля подготовил украинцам мерзкий сюрприз

Арестованный крымчанин написал письмо в Европарламент: слова впечатляют

Американсько-російський саміт: кінця світу не буде

Мелочь, а неприятно: куда украинцам деть тонны уже ненужных монет

Brexit под вопросом: в Британии взбунтовались против Мэй

Внезапная смерть: Украина потеряла еще одного героя

Вот это «случайность»: Тимошенко в белом тайно встретилась с Коломойским

Погода задумала злую шутку сразу в нескольких областях

В неформальной обстановке: встреча Путина и Лукашенко состоится на стадионе

Осужденного оккупантами украинца Панова могут этапировать в РФ

Кормят через нос: Ада Роговцева рассказала о страшных мучениях Сенцова

Это неблагоразумно: Дональд Туск предостерег об опасностях «антибандеровского закона»

Порошенко: Нет оснований полагать, что Томос у нас в кармане

На каникулы с «хвостами»: принятия каких законов испугались нардепы

Погода на 15 июля: стихия испортит последний день недели

Звезда искусственного льда: Гонтареву подняли на смех за «явление» на кинофестивале в Одессе

Контрозвідка США викрила усю таємну павутину 12 “апостолів” ГРУ Росії