USD28.2033

Кому потрібна Незалежність?

Кому потрібна Незалежність?

Незалежність потрібна не усім.

Більше того, тих, кому вона не потрібна, більшість.

Однак, це мене не розчулює, бо я знаю, що тих, які не хотіли виходити із печери, також була більшість.

Але я також знаю, що більшість нічого для історичного поступу не вирішує. Якби вона вирішувала, люди би залишилися у печері, і раділи, як це завжди робить більшість, що нині не гірше, ніж вчора, і  нехай вже так буде.

Більшості Незалежність України не потрібна. Вона взагалі не розуміє, що це таке – усе те, що не можна їсти чи  красти. Біомаса, яка перетворює інгредієнти на екскременти, не мислить абстрактними категоріями, а Україна – то абстракція.

Хто її бачив, Україну, запитує більшість, як вона виглядає, чорнява вона чи білява, висока вона чи не дуже, яка вона смак?

 Для них вона – плід фантазії, бо людиноподібні  тварини сприймають світ кишківником, тому їм по цимбалах, який прапор висить над конторою. Лиш би той мацьок був набитий.

 А під якою владою чи державою жити – так само абсолютно однаково, у якій обгортці ковбаса. Їм однаково, при кому набивати кишківник – при москалях чи при поляках, при турках чи при австріяках.

Я бачив тріумф цієї більшості у 1989-91 роках, коли нас, нікчемна горстка самогубців, враз піднялися за  Незалежність, вірили в неї, як в Бога, йшли на голгофу, як на розп'яття, були готові життя віддати за цю “абстракцію”.

 І мене тоді абсолютно не хвилювало велелюддя цієї більшості, бо я знав, що вона нічого не вирішує, бо завжди вирішуємо ми, котрі завше у меншості із печерних часів. Бо Бог завжди на боці меншості.

Коли ми, звихнені на цій незбагненній для них Незалежності, приїхали 100-тисячною колоною зі Львова до Києва у вересні 1990 році і заполонили столичні вулиці, з балконів виглядала більшість і запитувала “ А это какой фильм снимают?”

 Їх на балконах історії були легіони, яким несть числа, і наш «ісход” із колоніальної печери для них завжди – “глупое кино”.

Читайте также:

Экс-заложники боевиков до сих пор не получили помощь от Кабмина

Ті, яких водив оспіваний Франком Мойсей пустелею, теж не могли збагнути, кому це потрібно, хоча про кіно  вони ще не знали.

Ми, меншість, звалили імперію і здобули державу. Як? Незалежність держав  здобувається у єдиний спосіб – революцією, яка  є виключним ремеслом меншості.

А далі Незалежність передала естафету Демократії, яка є виключним ремеслом більшості.

Саме так: демократія – це влада більшості. Хто взяв більше голосів, той виграв. Черчиль назвав це нечуваною дурнею, яка є найкращою із того, що придумали люди.

Ми своє зробили, а далі, оскільки в умовах демократії  ми, меншість, безправні, мусили хіба що спостерігати, що робить більшість.

Читайте также:

“Вооруженная дипломатия”: Порошенко подписал закон о дипслужбе

Впродовж чверті століття більшість такого навибирала, що ми мусили втрутитися.

У який спосіб? У єдино можливий для нас. Революція. А як інакше, коли на виборах ми нічого не вирішуємо. Якби ЦВК оголошувала обраним того, хто взяв менше, а не більше, тобто того, за кого ми, меншість, голосували. Але демократія, яка пильнує процедуру, а не Незалежність, цього не дозволяє.

Тому у нас не було іншого виходу, як робити те, для чого ми створені. Робити революцію. Ми, меншість, мусили виправляти помилки більшості, які вона натворила на виборах, коли для обрання президентом їй уже замало було мільйонів на волі, тому кандидата вони знайшли в місцях позбавлення волі, і гетьманом України обрали зека.

Проти озброєної влади більшості, ми, меншість, пішли із дрючками і дерев'яними щитами. І уповноважений більшістю зек розстріляв нас. Але ми перемогли, тому що діяв закон, за яким революції виграє меншість.

А далі що? А далі слово знову за більшістю. Вибори після революції, яка не може існувати довго.

Читайте также:

Янукович в Крыму думал о гражданской войне и побеге – свидетель

 На виборах вирішують вони, а не ми.

Тепер маємо не те, що маємо, а те, що вони обрали.

Їм кинули кістку – буде мир. Ціною Незалежності. Шляхом капітуляції. Вони й проголосували. За мир, а не за Незалежність.

Миру у мінських мишоловках не буває. Мир здобувається кров'ю і у бою. Мир – це коли перемога, а не капітуляція.

Тепер знову Незалежність потерпає, опинившись на новому перехресті. Буде вирішувати її долю більшість на виборах, чи слово візьме меншість, піднявши знову  революцію.

Ми своє діло знаємо. Ми готові.

Ми нічого не вміємо так класно робити, як революції.

І ми пам'ятаємо, що право вирішального голосу за нами, а не за ними, із їхньою омріяною печерою.

Але досить про них. Їхнє життя – між баняком і унітазом. Їм більше не треба.

А хто ми такі? Що нам треба?

 Ми – інакші, бо нам лиш би наповнити кишківник – замало.

Ми маємо таку незбагненну для них штуку, як гідність людська. Ми такі не від світу цього, що коли на терезах не те, що гідність і ковбаса, а гідність і життя, ми обираємо гідність.

 Ми ж могли, як абсолютно усі без винятку із більшості, втекти із Майдану додому, коли обраний ними зек почав вбивати.

Думаю, і я про це  написав у романі-реквіємі “Армагеддон на Майдані”, який виданий у США англійською мовою і який читає весь світ, що втекла би більшість громадян в усіх європейських, і не тільки, столицях.

Право на порятунок має кожен, хто опинився під прицілом снайпера, будучи беззбройним у центрі Європи на початку 21 століття та посеред білого дня у мирному місті у цю ж мить, коли довкруж Майдану  та сама більшість попивала собі каву у навколишніх кабачках.

Втекла б більшість із людей, у яких, беззбройних, забирають життя озброєні звірі.

А найсвітліші із нас, опинившись перед вибором – Життя чи Гідність, обрали Гідність.

Ми такі, що нам без гідності жити не можна. Коли наша гідність попрана чи затоптана, ми не бачимо смислу жити. Коли нас вбили духовно, ми не можемо існувати фізично.

І осердям цієї гідності людської є гідність національна. Ми не можемо змиритися, що плем'я, до якого ми належимо, а національна приналежність – це Дар Божий, не має права на свободу.

 Нам Незалежність нашого племені потрібна не менше, ніж життя наше.

І ми знаємо, що вона, Незалежність, тримається на нас. Ми не осуджуємо більшості, якій однаково, бо вона  нічого не вирішує.

Кожен із нас знає, що Незалежність – це те, що всередині нас. Щоб вбити Незалежність, треба вбити мене.

Кожен із нас знає, що не має значення, скільки нас.

Навіть якщо я тільки один, то Незалежність жива.

Але я не один.

Василь БАЗІВ, для UAINFO

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"«Когда у власти не хватает аргументов, она начинает втягивать в политику детей». "

США закрывает свое небо для ВКС РФ

Внимание, эксперимент: на что готовы украинские СМИ ради сенсации

Когда в Украине спадет жара: синоптики назвали дату

Правовий статус Каспійського моря: чи виграла щось Росія?

Ножи, биты, ром и свастика: появились фото из камер бойцов “Торнадо”

Американській розвідці доручили взятися за Путіна та його сім’ю

Знай наших: украинский мотоциклист побил мировой рекорд

Европейская киноакадемия воззвала к “милосердию” Путина

Путин откровенно наслаждается тем, как сейчас мучительно умирает Сенцов – правозащитник

Киевское “Динамо” вышло в плей-офф Лиги чемпионов

Главы МИД Германии и Украины обсудили миротворцев в Донбассе

Блогер: Всего одна встреча в Белом доме реанимировала турецкую лиру

Украинские коллаборанты и сепаратисты обратились к Путину: просьба поражает

У Путина ответили матери Сенцова о помиловании

Шоу победило везде. Сегодня даже умный человек искусственно превращает себя в клоуна

Обнаженная спящая красавица подняла на уши Запорожье: фото

Порошенко лично оплатил телерекламу автокефалии – АП

Захистити демократію: авторитаризм завдає удару у відповідь

“Твои дети станут сиротами”: всплыли детали скандального ДТП с мажором в Ровно

На новому вінницькому кладовищі роблять благоустрій території