Парламент Македонії проголосував за конституційні зміни, які мають на меті перейменування країни на Республіку Північну Македонію та відчиняють перед нею двері до НАТО і Європейського Союзу. Я до останньої миті сумнівався, що македонським парламентаріям вистачить політичної мужності – тим паче після низької активності громадян на референдумі – ухвалити таке рішення. Я помилився і радий цьому.
Домовленості між Македонією та Грецією прийнято критикувати як принизливі для Македонії. Я так не вважаю. Компроміс ніколи не має ідеального вигляду. Протягом 27 років Греція відмовляла Македонії в самому праві називатися Македонією – в будь-якому вигляді, відмовлялася визнавати македонський народ і мову, блокувала прийняття Македонії до міжнародних організацій, а там, де не блокувала, Македонія була із принизливою приставкою “колишня югославська республіка”.
Обміняти все це безумство на географічну приставку “північна” – це не навіть не компроміс, це заспокійлива пігулка для тієї частини грецького суспільства, яка досі не може погодитися з думкою, що на території історичної Македонії можуть жити не тільки греки – й Македонія від цього Македонією бути не перестає.
І я радий, що грецький прем’єр Алексіс Ципрас погодився з цим рецептом, пішов наперекір суспільним настроям. Коли Ципрас і його лівацька партія прийшли до влади, я критикував їх мало не щодня – а в результаті грецький прем’єр виявився відповідальнішим політиком, аніж його “класичні” попередники.
Я радий за Македонію ще й тому, що цій країні ціною неймовірних зусиль вдається вибратися з пастки, яку для неї змайстрували в Москві. Та ще й Греції допомогти звідти вибратися. Та ще й створити можливості для легалізації власної церкви, яка ось уже 50 років не може добитися автокефалії. На наших очах зараз твориться історія, відкривається можливість реальної та повноцінної інтеграції країн Західних Балкан до цивілізованого світу. А за ними на черзі й ми.
