“Діалог можливий, якщо Зеленський почне виконувати свої передвиборні обіцянки, серед яких встановлення прямих контактів із власними співвітчизниками на Донбасі, перестане називати їх сепаратистами”, – заявив російський президент Володимир Путін в інтерв’ю італійській газеті Corriere della Sera
Власне, назвати цю умову чимось новим я б теж не зміг. До прямих переговорів із керівниками окупаційних адміністрацій російське керівництво заохочувало й попередника Зеленського – Петра Порошенка, й навіть тимчасове українське керівництво, яке було сформовано після Майдану.
Але найголовніше: модель переговорів з окупаційною “владою” – це саме та модель, яку Кремль нав’язує керівникам колишніх радянських республік ще з 1990-х. 1992 року Москва посадила за стіл переговорів президента Республіки Молдова Мірчу Снегура й очільника маріонеткового режиму окупованого Придністров’я Ігоря Смирнова. Саме з ним, а не з командувачем російської армії в регіоні, Снегур домовлявся про мир за “посередництва” президента країни-окупантки Бориса Єльцина.
Потім Єльцин і Путін роками “посередникували” в організації контактів керівників Грузії та окупованих Москвою автономій цієї країни – аж до їхньої остаточної анексії 2008 року. Почалося рукостисканням президента Грузії Едуарда Шеварднадзе й “очільника” Абхазії Владислава Ардзінби того ж таки 1992-го.
Хочеться поцікавитися: може, обидві країни відновили свою територіальну цілісність за російського посередництва? Домоглися вражаючих успіхів в інтеграції та примиренні? Не дуже якось помітно. Навіть економічні досягнення Грузії не наблизили, а тільки віддалили можливість повернення територій. І про це повинні подумати ті, хто дотепер вірить у гасла про те, що спочатку Україна повинна домогтися успіху, а потім “вони самі попросяться”. Не попросяться! Не треба брехати.
Найголовніше, чого Росія домоглася цими прямими переговорами законної влади та своїх маріонеток – так це посадила і Молдову, і Грузію на гачок, із якого обом країнам не вдалося зірватися всі ці 27 років – що б вони не робили, за кого б не голосували. І Молдова, і Грузія залишаються країнами, які не контролюють свої власні зовнішні та внутрішні кордони. Країнами, за владу в яких проросійські сили конкурують з олігархічними угрупованнями. Країнами, в яких тільки протест населення може захистити державу від приниження – ніяких інших важелів просто немає.
Зараз на такий самий гачок Кремль хоче за допомогою Зеленського підсадити Україну. Хоче змусити Зеленського почати спілкуватися з Пушиліним і Пасічником – ну, щоб просто перестати стріляти. А там як нагороду влаштує і зустріч із Путіним, і навіть тимчасове припинення обстрілів.
Чом би й ні, якщо рибалка виявиться вдалою?
