USD28.2033

Миротворці на Донбасі – ліки чи отрута

Миротворці на Донбасі – ліки чи отрута

Усякий, хто мав хоча б віддалений стосунок до міжнародної політики, погодиться: часом буває простіше витлумачити дзен-буддистський коан, ніж висловлювання іншого високопоставленого дипломата. Самим дипломатам це, зрозуміло, не в докір – при їхній роботі треба завжди пам’ятати, до яких ускладнень може призвести одне-єдине необережне слово. Однак трактування їхніх суджень від цього легше не стає.

Нещодавня заява помічника держсекретаря США Весса Мітчелла (а це не така персона, яка може дозволити собі висловлювати лише свою особисту думку) про розміщення миротворчих сил на Донбасі цілковито належить до цієї категорії. ЗМІ цитують її в такому вигляді: «Робимо всі зусилля, щоб дати можливість знайти підхід, з яким би погодилася Росія. І ми шукаємо підходи, які базувалися б на підходах Організації Об’єднаних Націй, які стосуються миротворчих операцій. І не хочемо зусиль, щоб вони стали черговим фіговим листком, яким Росія прикриється». Слова Мітчелла заслуговують докладного розгляду не тільки тому, що це значною мірою позиція американської дипломатії – тут дійсно прихований серйозний сенс, але, на жаль, прихований дуже глибоко.

Перш за все: в якій якості тут розглядається Росія? З одного боку, це начебто партнер, з думкою якого потрібно рахуватися – точніше кажучи, шукати такий вихід із ситуації, який би її влаштував. Але при цьому вона – противник, агресор, порушник міжнародного порядку.

Перш ніж вирішувати, де ставити кому у фразі «Стратити не можна помилувати», потрібно зрозуміти, в чому суть проблеми і чи можна тут врахувати інтереси Росії, не псувати з нею відносини – але одночасно і не дати їй скористатися горезвісним фіговим листком?

Треба враховувати, що Донбас сам по собі Москві не дуже цікавий, в іншому випадку вона якщо не включила б «ДНР» і «ЛНР» до складу Росії, то хоча б визнала їх, як це було з Абхазією і Південною Осетією. Цей регіон важливий лише як інструмент подвійного тиску на Україну – політичного й економічного.

Читайте также:

Пресса США: Вмешательство России в соцсетях продолжается

Щодо політичного тиску все більш-менш зрозуміло: про нього за останні чотири роки не писав тільки ледачий. Територія нестабільності на сході України – це та сама каламутна вода, у якій Путіну дуже зручно ловити всіляку рибу. Чи готовий він відмовитися від такої можливості? А якщо готовий, то в обмін на що? Адже не на зняття санкцій – для цього довелося б повернути і Крим, на що він, очевидно, не піде навіть зараз, після переобрання на черговий термін.

Існували й міркування економічного характеру, але вони в останні роки продемонстрували свою неспроможність. Очевидно, спочатку передбачалося, що Україна, позбавлена доступу до донецького вугілля, буде змушена купувати російський газ, причому за тією ціною, яку призначать із Москви. Як ми знаємо, цього не сталося – зараз наша країна взагалі відмовилася від придбання газу з Росії.

Читайте также:

Яскравий приклад того, як державні органи імітують роботу. ДОКУМЕНТ

Отже, економічну мотивацію можна відхилити, але політична нікуди не поділася. Москві вкрай важливо мати в Україні таку територію, через яку можна було б дестабілізувати ситуацію в країні.

Наявність миротворчих сил у регіоні (навіть при тому, що участь російських і білоруських військ в операції свідомо виключено) – зовсім не перешкода цьому. Потрібно лише розташувати цих миротворців згідно зі сценарієм Росії, тобто вздовж лінії розмежування. Таким чином конфлікт буде законсервований на невизначений термін, і Україна де-факто залишиться розділеною. Подібний розвиток подій може влаштувати Москву, але ніяк не Київ. Це і є той “фіговий листок”, про який говорив Мітчелл – і на який, судячи з усього, керівництво США ніяк не погоджується.

Читайте также:

“РФ прячется в кустах”: в МИД объяснили решение Гааги по Крыму

Розв’язання проблеми можливе при розміщенні миротворців по всій території зони конфлікту і перекритті кордону з Росією. У цьому випадку самопроголошені “республіки”, позбавлені підживлення з-за кордону, незабаром зникли б самі собою, без військового зіткнення.

Але чи погодяться на це в Москві? На це запитання не можна відповісти однозначно, хоча високопоставлений американський дипломат, чиї слова наведені на початку статті, вважає, що така згода необхідна. Не виключено, що Путін, усвідомлюючи всі вигоди свого становища, вимагатиме за схвалення такого рішення високу плату – і від України, і від США.

І все ж прогрес у поглядах наших заокеанських друзів є. З 2014 року і до кінця президентства Барака Обами головним пріоритетом для його адміністрації у зовнішній політиці було «не дратувати Путіна». Навіть якщо в Білому Домі і Держдепартаменті усвідомлювали марність надій на дипломатичне розв’язання донбаського конфлікту, вголос про це ніхто не говорив. Зрушення сталося вже при нинішньому президенті: близько півроку тому американська влада схвалила постачання Україні протитанкових комплексів «Джавелін», тепер же, схоже, у Вашингтоні остаточно визріває розуміння того, що Росія – агресор, якого потрібно зупинити. І її агресія спрямована не тільки і не стільки проти України.

Слід зауважити, що Весс Мітчелл неспроста настільки обережний у своїх висловлюваннях і підкреслює важливість згоди Москви на розміщення миротворців. Чи можуть вони прийти на Донбас без її волі? Теоретично так, але це означатиме дуже серйозний конфлікт. Росія як постійний член Ради Безпеки ООН вже не раз зловживала своїм правом вето – безперечно, вона скористається цим правом і для того, щоб заблокувати невигідне їй рішення про відправку миротворців. Якщо ж це будуть не війська ООН, а, наприклад, американські (це поки що не виходить з галузі фантазій, але формально українське керівництво має право закликати США на допомогу, а у Вашингтоні можуть відгукнутися на цей заклик), такий крок обернеться протистоянням на світовому рівні.

Втім, події останнього часу показали, що Росія куди більш грізна на словах, ніж на ділі. Згадаймо хоча б історію з «покаранням» Асада за хімічну атаку, коли РФ спочатку погрожувала збивати американські ракети, а закінчила заявою, що це не її зона відповідальності.

Звичайно, зараз навряд чи хтось візьметься передбачити, як на практиці обернеться справа з миротворчими силами на Донбасі. Можна тільки зробити попередній висновок, що стратегія «умиротворення агресора» стає в США все менш популярною.

 

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"В политики идут не те, кто знает, что нужно делать, а те, кто знает, что нужно говорить."

© Стас Янковский

В Киеве горит российское посольство: кадры происходящего

Radio Free Europe: Путин обхаживает Макрона, добиваясь усиления экономических связей

По чем Ленин для народа: в Киеве болельщикам “Ливерпуля” впаривают вождя

В Крыму есть ядерное оружие: Джемилев сослался на источник в РФ

Голоса для этого есть: Шахов рассказал украинцам правду о снятии депутатской неприкосновенности

Чотири роки Порошенка: здобутки й хиби зовнішньої політики

Настоящее месиво: жуткая авария парализовала главную транспортною артерию, есть пострадавшие

Путин опасается расширения НАТО: Завтра Украину тоже туда включат

Спасибо за службу: воин ООС перед гибелью написал трогательный стих о войне

Невежество, манипуляции, вранье: что вещает “церковный эксперт” Новинский

Захват заложников в McDonalds: что известно на данный момент

ЕС не снимет санкции с РФ без прогресса в Донбассе – Макрон

Нападали на девушку: Стерненко раскрыл новые детали смертельной резни в Одессе

Зовнішнє керування? Хочеш бути незалежним – будь ним

Курс биткоина на 26 мая: главная криптовалюта идет ко дну

В Киеве неизвестные испортили граффити времен Майдана – фото

С плечей украинцев снимут важный налог: что надо знать

The Daily Beast: ФБР установило контроль над российской бот-сетью

Нападение на Стерненко: копы озвучили главные версии инцидента

Выводы по MH17 подтверждают агрессию РФ против Украины – Эстония