Здавалося, що трагедія збитого над Донбасом малайзійського «Боїнга» MH17 буде авіакатастрофою, що переверне світ. Історія знає кілька прикладів подібних гучних катастроф, коли були підірвані літаки або відбулися терористичні атаки. І вони залишаються в пам’яті, хоча минуло багато часу.
Так, наприклад, про 11 вересня, коли трагедія сталася і в небі, і на землі, пам’ятає кожна країна. Ця трагедія перевернула цілий пласт світової історії.
Був і інший випадок – коли над селом Локербі у небі лівійськими терористами був підірваний літак. Ця подія змінила ставлення світових держав до багатьох режимів. Однак – не всіх. Одні пам’ятали про цю подію, нагадували іншим про неї та будували відповідну жорстку політику по відношенню до винних у трагедії, а інші – ті, кому було вигідно мати енергетичні контракти з Лівією, старалися стерти пам’ять про цю подію. Мабуть, ніхто в світі не зробив більше для того, щоб цю пам’ять стерти, ніж Ніколя Саркозі, який також, намагався також і зменшити увагу до російської агресії Грузії. Тож завжди знаходяться люди, які переконують, що трагедія зовсім не була трагедією, мовляв, подія сталася але ж треба жити далі…
Історія розслідування катастрофи МН17 та пам’яті про неї починає нагадувати описану вище. Пам’ять про цю катастрофу просто намагаються стерти.
Ще один приклад – схожа на трагедію MH17 історія. Коли радянська система ПВО збила південнокорейський пасажирський лайнера з великою кількістю пасажирів на борту над Сахаліном. Тоді лайнер відхилився від курсу, і був збитий радянськими військовими. В результаті загинули 269 осіб. Радянський Союз тривалий час не визнавав того, що збив пасажирський літак. Потім начебто визнали, але… звинувачення пішли в якийсь незрозумілий інший бік. А світ? Світ постарався проковтнути цю історію, зробивши вигляд, що нічого не сталося, тому що треба ж якось жити із СРСР далі…
Після трагедії MH17 світ намагається «якось жити далі» з Росією… Світ хоче отримувати прибутки від торгівлі і співпраці з РФ, але не хоче визнати, що їм вигідно «дружити» з нею і забути про цю подію. Політики просто пояснюють, що треба «жити далі» і домовлятися, бо інакше Росія і далі збиватиме літаки та завдаватиме ще більшої шкоди. Через ці наявні вигоди від співпраці з Москвою певні західні політики намагаються притупити сумління і витерти з пам’яті спогади про завдане нею горе.
Це – стандартний психологічний прийом: той, із ким ти прагнеш дружити, не повинен бути мерзотником, негідником і поганцем – він має бути більш-менш хорошим, нехай і не ідеальним.
Саме через це світ та навіть ті країни, що найбільше постраждали в результаті трагедії МН17, а особливо – Нідерланди, намагаються згладити гострі кути, «забути». Так, наприклад, Нідерланди стали першими, хто спрацював на користь Росії під час блокування Угоди про асоціацію України та ЄС.
Поведінку Нідерландів можна порівняти з проявом «комплексу турецької повії». Кажуть, що турки люблять європейок, а не своїх, але не тому, що свої негарні, а тому що вони – страшенно вульгарні. Коли культура твого народу забороняє щось, сприймає як абсолютний негатив, люди, що переступають межу, впадають у крайність і абсолютну вульгарність й поводяться особливо зухвало.
От і в Нідерландах – країні, громадяни якої загинули в авіакатастрофі MH17 – політикам захотілося якось виправдати Росію, аби не втрачати вигоди від співпраці з нею, відтак, вони почали поводити себе особливо агресивно і демонстративно. Вони не знайшли нічого кращого, як солідаризуватися з країною, яка збила літак і вбила їхніх громадян, у боротьбі проти України, над територією якої це сталося.
Низка голландських політиків (причому не з проросійських, а з центристських партій) довго намагалися доводити, що саме Україна винна у трагедії MH17. І навіть коли стало чітко зрозуміло, що «Бук» – російський, все одно торочили: «А чому Україна пустила російський «Бук» на свою територію!». Вони безперервно повторювали меседжі російської пропаганди. Голландським політикам потрібно було хоч якось виправдати Росію, навіть коли її роль в цій трагедії стала остаточно зрозумілою. І так, саме Голландія стала центром спротиву євроінтеграції України.
Це – яскравий приклад того, як той, хто став найбільшою жертвою чиїхось агресивних дій, через кон’юнктуру намагається виправдати кривдника і тому починає поводитися з особливо вульгарно – саме з вульгарністю турецької повії. На жаль, прагматизм дуже часто перемагає ідеї і цінності західного світу.
В основі західного світу лежать не цінності, а ціни. Але завжди на Заході є ті, хто готові боротися і помирати за цінності. Саме такі люди на Заході стають найбільшими авторитетами, і саме вони доводять решті, що Захід не може торгувати ключовими цінностями, переступати через них.
Доки Україна боролася за західні цінності у ставленні до себе, доти зі змінним успіхом, але нам вдавалося відбивати атаки, зокрема, й щодо історії MH17. Наша країна нагадувала і доводила європейцям, що вони не можуть переступити через цю трагедію і численні жертви, а тому мусять ввести санкцій проти винного – проти Росії, адже вона вбила їхніх же громадян. І Європа була змушена діяти.
Тільки-но Україна почала залишати цю справу на розсуд історії, моментально знайшлися ті, хто йде шляхом найменшого спротиву. А найменший спротив – відновлення відносин європейських країн із Росією. А як же! Це ж дає додаткові кошти в бюджет, додатковий прибуток місцевим фермерам тощо…
Крім того, світ почав забувати про трагедію MH17 і через те, що сьогодні люди дуже відособлені. Вони страшенно переживають, коли гине сім’я, що жила по сусідству, але через день-два переживання затираються і стають суто формальними. І, якщо їм ніхто не нагадує про те, що зло не покаране, моральні стимули просто стираються.
Через усе, перелічене вище, катастрофа рейсу MH17 і загибель майже трьох сотень людей весь час опиняється на маргінесі сприйняття.
Не варто думати, що для притягнення до відповідальності винних у катастрофі малайзійського «Боїнга» недостатньо доказів. У цій історії їх предостатньо – рідко по якому злочину є така доказова база і така кількість матеріалів.
Проте судовий процес не надто рухається, бо окремі голландські політики знову починають думати і говорити: «Навіщо злити «російського ведмедя»? Може, ліпше, нехай якось вже так буде? Ми розуміємо, що суд по цій справі має бути обов’язково. Може, нехай його проведе Австралія? Бо ж і її громадяни загинули. А взагалі літак – малайзійський! Тож, може, Малайзія нехай цим займається? Чому ми маємо це робити і нариватися на погані відносини з Росією?».
Такий прагматизм і призводить до того, що губиться пам’ять навіть про найжахливіші трагедії. Але європейським політикам слід зважати на те, що непокаране зло завжди повертається.
Чи будуть покарані винні у трагедії? А чи був хтось покараний за збитий радянськими військовими південнокорейський лайнер? Ні, тоді й у голову нікому не прийшло, що можна покарати. Так, обурювалися, але це все.
Але сьогодні хоча б намагаються добитися покарання винних. Хоча є політики і юристи, які намагаються відтягнути розгляд справи, але суд все одно почнеться. Єдине – на цьому суді навряд чи постане питання про визнання російської держави або російської влади винуватцем. Цього уникатимуть. Очевидно, суд заочно засудить до довічних ув’язнень основних виконавців цього злочину. Також, напевно, суд встановить, що літак був збитий саме російським «Буком», російською армією і найманцями. Але на тому все, тож рішення суду буде половинчастим.