USD28.2033

Може пропетляємо?

Може пропетляємо?

Нинішня ситуація в Україні нагадує фільм жахів, який поставили на паузу. Український правлячий клас вже не раз так робив. Коли ситуація заходить у глухий кут, вони беруть канікули, не дивлячись на війну чи кризу.

За великим рахунком ніхто не сподівається, що воно якось само розсмокчеться. Сподівання просто на те, що протиріччя якось викристалізуються, сили протистояння визначаться, і ситуація стане зрозумілішою.

Але в цій довгій українській революції, яка насправді почалася ще в 1914-му році, фундаментальні протиріччя давно відомі і самі по собі з часом нікуди не ділися. Причому український правлячий клас, як і 100 років назад, їх вирішувати не готовий.

Ці протиріччя насправді можна звести всього лишень до двох основних дилем: 1) цивілізаційний вибір – Росія чи Захід; 2) мотиваційний вибір – часткові (кланові, партійні, корпоративні, регіональні) інтереси чи загальні інтереси (державні, європейські, світові, загальнолюдські).

Перший вибір український правлячий клас не здатен зробити впевнено та послідовно. Другий вибір здається принципово неможливим – надто глибоко викорчувана аристократична традиція благородства.

Тому головна мислительна орієнтація, головна політична установка сьогодні – якось пересидимо, якось перетопчемося, якось пропетляємо.

Ця установка воістину якась непереборна для українців. Від “чухраїнців” Остапа Вишні до “зачекай ще мить” Святослава Вакарчука – творів про різне, але з такою схожою орієнтацією. Пісня Вакарчука взагалі якась пророча – вона ж не про воїна АТО напередодні смерті, вона про всю Україну над прірвою.

Я би співав би про інше – не бійся зробити крок у вічність, не чекай, не дивися на інших, сподівайся лише на свої сили, дій рішуче, хай навіть це ризиковано чи небезпечно.

Але нині інші пісні – сумні та безрадісні. Ці пісні описують нескінченість спроб вирватися з безпросвітності.

Вічне чекання – таке майбуть прокляття написав Всевишній на долі нашої країни.

Читайте также:

Нужен позитив: Путин рассмешил всех новым требованием к своим пропагандистам

Ми дуже схожі на ірландців у їх вічній боротьбі проти англів. Ірландський письменник Семюел Беккет написав п’єсу “В очікуванні Годо”. Весь час герої п’єси сидять на одному місці і чекають, що з’явиться Годо і внесе смисл у їх безсмислене існування.

Ну от ми це взнали і вклали ці слова в уста “українського Макрона”. І що буде далі?

Жодних ресурсів ЗМІ такий “Макрон” не зможе використати? Більшість політиків його не підтримають і будуть критикувати. На деолігархізацію олігархи не погодяться. На відсторонення всіх нинішніх політиків від влади всі політики не погодяться. На жорстку ізоляцію Донбасу не погодяться всі, окрім української громади, – тобто більшість українського правлячого класу, Росія, Захід.

Мало того, проти такого “Макрона” одразу ж розгорнуть брудну піар-кампанію, в якій виявиться, що він зрадник, корупціонер, а ще їсть нехрещених немовлят на сніданок.

Читайте также:

“Наш край”: Министр транспорта должен уйти в отставку из-за обвинений и признание в миллиардных кражах на Укрзализныце

Революція через революційну угоду з громадою в Україні неможлива саме через повну відсутність благородних мотивацій у більшості правлячого класу.

Що нас чекає?

Що взагалі відбувається зараз в Україні і чого нам варто чекати?

Щоб спокійно сприйняти відповідь і не звинувачувати мене у нагнітанні негативу, вдихніть а потім видихніть.

Зараз в Україні відбувається щоденний повільний і невпинний демонтаж України як історичної спільноти. Вже не як держави, не як території і не як економіки. Демонтаж історичної спільноти “Україна” означає фрагментацію території, фрагментацію української ідентичності, слабкість держави, злиденність колишнього середнього класу.

Це відбувається не зі злого умислу Росії, Заходу чи власного правлячого класу. Зазвичай агресія лише посилює єдність. Але якщо єдність не встановлюється, тоді причина уже не в зовнішній агресії, а у внутрішній неспроможності.

В цьому навіть не дуже винуваті націоналісти – вони просто енергійні, але не дуже розумні діти історії. Їх можна звинувачувати у поширенні підозрілості та ненависті до інакших. Але навіть вони не здатні зруйнувати історичну спільноту.

Читайте также:

Уничтожает украинскую нацию: Евгений Рыбчинский раскрыл главную опасность Московского патриархата

Руйнування історичної спільноти відбувається через те, що масштаб викликів, перед якими постала Україна, виявився більшим, ніж ментальна, рефлексивна та стратегічна спроможність українського правлячого класу.

Час від часу я отримую пропозиції – давайте створимо якийсь програмно-стратегічний документ чи давайте створимо якусь організацію, щоб спасти Україну.

Тоді я прошу подивитися на політичну ситуацію останніх років і сказати, чому створені за останній рік нові політичні партії та рухи з непоганими програмно-стратегічними документами були фактично знищені в організаційному плані та у ЗМІ?

Думаєте їх створювали ідіоти, а ми, такі розумні, зараз візьмемо і створимо щось таке, що буде націлене на знищення системи, і система цьому не буде опиратися? Так не буває.

На створення неполітичного громадського руху під інтелектуальним проводом у нас елементарно немає критичної кількості інтелектуалів. Отаманщина це громадський рух без інтелектуально спроможної організації. І отаманщина – не найкращий спосіб розпаду України.

Якщо правлячий клас взяв курс на демонтаж України як історичної спільноти задля регіональних анклавів під проводом олігархічних корпорацій, то опиратися цьому можна лише організаційною силою всієї громади.

Але якщо у всієї громади не вистачає організаційної сили, щоб лишень досягти відповідальності злочинців Майдану, тоді громаді немає сенсу жадати зберегти історичну спільноту на всій території України. Безсила громада заслуговує такого кінця.

Цілісність, що нездатна усвідомити і організувати себе як цілісність, розпадається доти, доки шматки не стануть здатні усвідомлювати та організовувати себе як цілісності.

Тому нічого саме по собі не розсмокчеться. Вовки не стануть вегетаріанцями, якщо ми залишимо їх у спокої. Ми ніяк не пропетляємо, не перетопчемося і не відсидимося.

Вихід з “олігархічного консенсусу” неможливий через укладення нового консенсусу олігархами, якогось принципово іншого за змістом.

Олігархії з людським обличчям не буває.

А громадський консенсус у солідарній єдності з правлячим класом, якому повністю не довіряють, неможливий. Бо ця недовіра зайшла надзвичайно глибоко, і ніякої солідарної єдності немає.

Звичайно демонтаж України як історичної спільноти це не кінець світу.

В ситуації демонтажу можна буде якось жити.

Але модель нової цілісності вже не буде тією Україною, яку ми знали.

На питання “що робити?” відповідь є, але ця відповідь мало кому подобається – втілювати нову мережеву модель співжиття у фрагментованому і більш складному світі.

Абсолютна більшість громади до цієї відповіді не готова. Вочевидь громада має пережити поневіряння і злидні розпаду під час демонтажу України. Лише тоді з’явиться якась внутрішня готовність громади до сприйняття нового.

Відтак монтаж такої нової моделі співжиття складе цілу епоху.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Для политиков реформы – это во-вторых, а может даже в-третьих. Любой ценой удержать себя во власти – вот что для них во-первых."

© Олег Попцов

На чьей стороне играет Андрей Садовой?

Президент Украины, основатели Tesla и Snapchat: 2019-й год сулит им нечто общее Bloomberg

С начала года население Украины сократилось на 165 тыс – Госстат

Пранкеры спецслужб РФ атакуют Украину в США – Чалый

Путин создал себе геополитическую ловушку и ускорил события – Небоженко

Брат кандидата в главы Интерпола представляет Украину в ОБСЕ: СМИ

Банкова махнула, ЦВК козирнула: єсть невгодних зняти!

Польша в ЕС требует персональных санкций за “выборы” в ОРДЛО

Блогер: Шредер стравливает Германию с США

Украинцы в основном голосуют не за тех, кто им симпатичен, а за тех, кто может победить

The Washington Post: Несуразный роман Китая и России

Вселенский патриархат: объединительный собор состоится в декабре

Відповідь на пропозицію очолити помісну церкву дам Об’єднавчому соборові – Філарет

Суд просят отложить последнее слово Януковича: Хочет – не может

В России идет борьба за смену руководства РПЦ – блогер

Жан-Люк Годар отказался ехать в Россию из-за Сенцова

Кто на самом мешает Украине стать богатой

Вінницькі поліцейські ведуть бесіди з пішоходами-порушниками

Forbes назвал самых богатых певиц 2018 года

Компания Маска провела тоннель под Лос-Анджелесом