USD28.2033

Націоналізм: радикалізм, звільнення чи трансформація

Націоналізм: радикалізм, звільнення чи трансформація

Ще з ХІІІ століття слово “nasci” означало спільність народження. А вже в середині ХІХ націоналізм розглядавсь як складник політичного руху та революцій і був найпопулярнішою успішною доктриною, зокрема в питанні національної ідентичності чи патріотизму. Народ має бути сам собі паном, а не підданим короля чи інших націй – ця думка була актуальною для тодішніх французів, німців, італійців та інших народів, які виробили свої головні ознаки: гімн, прапор, літературу, свята тощо.

Однак тоді ж таки націоналізм виявляє свої найсуперечливіші позиції: спочатку в ньому панували ліберальні й демократичні риси, згодом – консервативні, а потім шовіністичні, що призвело до світових воєн, після чого, здавалося б, націоналістичні настрої згасли. Але імперії й далі занепадають завдяки національним рухам: згадаймо розвал СРСР, Чехословаччини, Югославії, валлійський, шотландський чи ірландський націоналізм у Великій Британії тощо.

Прийнято вважати, що поняття “народ” визначається такими критеріями: мова, релігія, етнос, історія, традиція. Усі націоналісти погоджуються щодо впливу культурно-психологічних чинників на нації. Та доволі часто національну ідентичність вважають чимось раз даним і незмінним. Такі крайні націоналісти, як носії фашистської доктрини, говорять про прагнення моноетнічності або ж чистоту раси. Але існують різновиди інклюзивного націоналізму, що передбачають поліетнічність і полірелігійність.

Читайте также:

Доба в АТО: Бойовики активізувалися на Луганському напрямку, 4 українських вояків отримали поранення

Націоналізм як ідеологія почав розвиватися разом із доктриною суверенності народів. Її засновником, а точніше розробником ідеї загальної волі, котра є суспільним інтересом, можна вважати Жана-Жака Руссо. Згідно з нею народ має свої права та обов’язки й не мусить коритися монархам або завойовникам і сам є джерелом влади.

У будь-якому разі націоналізм як політична ідеологія, а не культурний або етнічний рух часто має не надто розвинену теоретичну базу й найбільше посилається на емоційні елементи: апелює до міфів і почуття спільного призначення, говорить про дух спільності тощо. Утім, і тут є раціональні чинники, наприклад ідея моральних цінностей. Теоретиками культурного націоналізму можна вважати ЙоганаҐотфрідаГердера (1744-1803) і ЙоганаҐотліба Фіхте (1762-1814), котрі підносили значення німецької культури на противагу ідеям Французької революції. Гердер стверджував, що кожен народ є творцем “народного духу” (Volksgeist), який дає йому специфічну творчу силу. А Фіхте говорив про силу німецької нації в протистоянні французькій навалі.

Читайте также:

Захват военного аэродрома: журналист рассказал о беспомощности солдат

Проте в ХІХ столітті націоналізм радикалізується й набуває форм шовінізму. Ця назва походить від легендарного солдата-патріота Ніколя Шовена, фанатично відданого Наполеонові І. Найдужче така форма націоналізму розвинулась у Росії (слов’янофільство, панславізм – єдність місії слов’янських народів) та Німеччині (пангерманізм, який базувався на расистських і антисемітських доктринах).

Але можна також говорити і про ліберальний націоналізм, що є найдавнішою формою цієї політичної ідеології й пов’язується з ім’ям Джузепе Мадзіні (1805-1872), який почав займатися революційною політикою як член таємної організації карбонаріїв “Молода Італія”. Свій націоналізм він будував на вірі в націю як спільноту з єдиними мовою та культурою. Мадзіні був переконаний, що емансипація народів допровадить їх до вічного миру.

Таким чином, головною метою націоналізму є створення національної держави й самостановлення, що реалізується двома способами. По-перше, через об’єднання земель і народів, а по-друге, через здобуття незалежності, що й уможливлює розвиток культури та політики. Однак приклад бретонців і басків показує наразі, що говорити про від’єднання не обов’язково.

Деякі дослідники розглядають національну ідентичність як історичне утворення. Ентоні Сміт робить наголос на тяглості між сучасними націями й етносами, що їм передують. Ернест Ґелнер пов’язує націоналізм із модернізацією, тобто переходом до індустріалізації. А Бенедикт Андерсон наполягає, що нації – це “уявні спільноти”, тобто ментальні конструкції, в яких ідентичність є цілком ідеологічним утвором.

Тарас ЛЮТИЙ, “Тиждень”

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"«Когда у власти не хватает аргументов, она начинает втягивать в политику детей». "

Технологии и аграрии: о чем в Давосе рассказывала невестка Порошенко

Вспышка кори: медики зафиксировали новые смерти

Злочини проти Майдану розслідує прокурор-антимайданівець – Наші гроші

Выборы президента: политолог пояснил тактику главных фаворитов гонки

На Украину свалится “стихийное бедствие”: кому готовиться к худшему

Чертова дюжина ЦИК: кого предложил Порошенко, появился список

Закрытые двери и дополнительная охрана: в ПАСЕ назревает скандал из-за россиян

Попалася на 10 млн: главі аудиторської служби висунули звинувачення

В Давосе будет сразу двое Порошенко: подробности и фото

Кто ж знал, что так получится: крымчанам уже не очень весело

Когда Порошенко выступит в Давосе: озвучена дата

Халява закончилась: украинцам существенно урежут субсидии

Майже півтисячі правопорушень виявили у Вінниці завдяки ситуаційному центру

Проспорил миллион: Балога наплевал на собственное обещание

Хроническая усталость-инсульт: как не попасть в зону риска

У Вінниці ліхтарі замінюють на економні світлодіодні

До свидания, СССР: кто поможет Украине распрощаться с радиоактивными отходами

Умерла женщина с самого известного плаката в мире

Надбавка в 95%: Кличко раскошелился бюджетными деньгами

Теракт в Кабуле: в Киеве встретили украинском, которые вырвались из ада