USD28.2033

Надто багато брехні. Ну просто надто багато

Надто багато брехні. Ну просто надто багато

Держава – це я?

Думаю, це справжнє мистецтво – упевнено й гармонійно жити в державі, не маючи при цьому нормального правового та соціального захисту. Уживання з державою взагалі – річ примхлива й суперечлива. Воно, уживання, потребує неабияких душевних зусиль та сердечних ресурсів. Добре, коли в тебе є достатньо підстав відчувати довіру та повагу до держави, в якій випало отримати громадянство. Добре, коли офіційні її структури не викликають у тебе почуття сорому. Добре, коли в тебе немає жодного внутрішнього конфлікту з запущеною кимось державною машиною. В іншому випадку все це так чи інакше призводить до неврозів та комплексів, – пише Сергій Жадан для Радіо Свобода. – В іншому випадку взагалі не слід чекати нічого доброго.

Як у нас було до 14-го? У нас, у сенсі, в тих, хто в грудні 13-го почав виходити на вулиці та площі, переймаючись майбутнім своєї держави. Як ми сприймали цей державний фасад? Як щось максимально від нас віддалене. Як щось таке, до чого не можна й не хочеться мати жодного стосунку. Жити за принципом – це не мої правоохоронні органи, це не мої суди, не мої прокурори, не мої політики, не мій, ясна річ, парламент. Це не моя вивіска, врешті-решт. Ходити на футбольні матчі національної збірної (оскільки це моя національна збірна), але освистувати президента на трибунах (оскільки це не мій президент). Постійно тримати дулю в кишені. Постійно наголошувати на своїй любові до батьківщини та своїй зневазі до будь-яких державних органів – від ЖЕКів до СБУ. Розриватись між цими сильними, нікуди правди діти, почуттями, керуватись ними, кидаючись у крайнощі. Доволі некомфортне відчуття, слід сказати. Відчуття свідомого перекладання відповідальності на когось іншого, відчуття постійного конфлікту з країною, в якій живеш. Пам’ятаєте, як це було? Я ось добре пам’ятаю.

Виявилось, що це саме твоя армія

Читайте также:

Казанский: Последние сомнения в том, что Захарченко уничтожили свои, отпали

Навесні 14-го року для багатьох усе змінилось. Знову ж таки, далеко не для всіх, але для багатьох. Раптом виявилось, що це саме твоя армія. І що захищає вона саме тебе. Або так – захищає тебе саме вона. І це твої, виявляється, мінти. І вони так чи інакше захищають те, що для вас із ними (так-так – для вас із ними) є тією самою батьківщиною. Ну, принаймні ті з них, хто не перейшов на бік ворога. І що це, хочеш не хочеш, твої політики. І що, вибрані саме тобою, саме вони найближчим часом будуть визначати твоє майбутнє. Відчуття були бажані, проте все одно незвичні. Адже змінювались не просто військові чи поліція – змінювалось наше розуміння країни, ставлення до багатьох речей, відчуття своєї приналежності до всього, що відбувається з країною. Процес, насправді, болючий. Скільки разів за останні чотири роки, стикаючись зі старою-новою поліцією на блокпостах, чи старими-новими регіоналами при владі в кабінетах, сам собі говорив – нічого, не все відразу, просто роби своє й не зупиняйся. Але річ у тім, що говорити подібне трапляється все частіше.

Читайте также:

“Побиття проукраїнських активістів на Одещині – це робота на виграш проросійських сил на виборах-2019”, – правознавець

Державна машина, яку так хочеться полюбити й сприйняти, далі, дає більш ніж достатньо приводів для ненависті й дистанціювання. Надто багато компромісів від тебе вимагається, надто багато виправдань вона потребує. Корупція? Роби своє й не зупиняйся. Торгівля з агресором? Роби своє й не зупиняйся. Дивна, м’яко кажучи, кадрова політика, що лишає при владі тих, хто на твоє переконання, знищує саму ідею державності? Знову ж таки – не зупиняйся, не зупиняйся. Компромісів справді надто багато. Так само, як надто багато невиконаних обіцянок. Надто багато нахабства й цинізму. Надто багато втрачених можливостей. Надто багато брехні. Ну просто надто багато. І знову ставиш собі ті самі питання – як узгодити цю брехню, що лунає з-поза державного фасаду, з патріотичними гаслами, які на цьому фасаді написані? Як узгодити свою готовність захищати цю країну з необхідністю захищати її пліч-о-пліч із людьми, яким не довіряєш? Де проходить та межа, за якою черговий компроміс із представниками державної машини непомітно перетворюється на зраду державних інтересів? Як узагалі в твоїй мові вперше з’явилося слово “зрада”?

Читайте также:

Слова Трампа не мають жодного стосунку до формування американської політики – журналіст

Неприємне відчуття

До чого я веду? Я не був у таборі на Грушевського. Не був узагалі. І під час його демонтажу (ну, або розгону – залежно від обраної вами лексики) теж не був. Себто, не бачив на власні очі, що там відбувалось. Бачив лише картинку. І вона мені, слід сказати, не подобається. Надто вже вона нагадує картинки з 2001-го. І з 2004-го. І з зими 14-го теж. Картинка страшенно подібна – та сама безапеляційна демонстрація сили з боку державної машини, те саме безпорадне обурення з боку тих, хто їй протистоїть. Що найгірше – ті самі коментарі на підтримку машини. Мовляв, так робиться у всьому світі, мовляв, подивіться на все це з іншого ракурсу, там озброєні провокатори (ось це особливо нагадало програми Піховшека та “Україну без Кучми”). Або навпаки – там одні бомжі та популісти. Бомжів нам не шкода – бомжів хай б’ють і ставлять на коліна.

І ось тут знову почуваєшся так, ніби нічого й не було – ні загиблих на київських вулицях, ні війни, нічого. Можливо тому, що обираючи між людьми, які стоять на колінах, і людьми, які на коліна ставлять, мимоволі (за звичкою, чи що) стаєш на бік перших. Можливо тому, що сам чудово знаєш, як це, коли тебе намагаються поставити на коліна. Неприємне відчуття. І коли хтось підтримує такі методи наведення правопорядку – теж неприємно. Незручно за таких людей. Навіть якщо ці люди говорять про державні інтереси. Людина, яка підтримує владу, взагалі перебуває в доволі ризикованій позиції – вона ж жодною мірою не може вплинути на дії того, кого підтримує. А самій владі, схоже, й на думку не спадає щось пояснювати. В неї просто немає такої функції.

Сумно, що ця машина знову примушує нас робити вибір і займати своє місце з того чи іншого боку дбайливо зведеної кимось для нас барикади. Сумно, що нас знову позбавляють права не брати участі в самознищенні, в боротьбі з самими собою. Сумно, що інакше в цій ситуації, схоже, бути вже не може – про брехню та компроміси я написав вище.

На завершення годилося б, очевидно, написати щось туманно-життєствердне – мовляв, у єдності сила, а влада має схаменутись. Ну, але не буду нічого такого писати, не хочу: саме поняття єдності давно й успішно скомпрометоване нами самими, в нашому подиву гідному небажанні помічати ще чиюсь точку зору, окрім власної. Та й влада, зрозуміло ж, не схаменеться. Не захоче. Не встигне. Та й для чого це їй? Цій владі воно точно ні до чого.

Лишається готуватись до виборів. Бажано вже сьогодні.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"К сожалению, понятия хороший человек и хороший политик далеко не одно и то же."

© Антон Савин

Дело Холодницкого: полиции дали доступ к телефону сотрудника НАБУ

Для Порошенко “армия, вера и язык” – это просто средство “поюзать” патриотические чувства украинцев, – политолог

Курсы валют: долларовая аномалия спровоцирует катастрофу, которая зацепит каждого

Россиян будут сажать за незаконный въезд в Украину

До росіян слід ставитись так, як ставились в СРСР, Британії, США до німців під час Другої світової війни

У Кличко придумали новую схему наживы на больных украинцах

“Они должны были понимать, на что шли”: генерал Наев четко указал на убийц Захарченко, Гиви и Моторолы

Рада передала Андреевскую церковь Вселенскому патриархату

Штаб ООС: захисників Талаківки противник обстріляв із мінометів 120-го калібру

Оттягивают 4 месяца: почему Омелян до сих пор не уволил руководителя “Украэроруха”

Волошина: “Русский мир” страшен в первую очередь для тех, кто не отторгает его

Герус: Прибуток від Роттердам+ на 25% більше, аніж останній транш МВФ

Рік після оновлення Вінницького Центру спортивної медицини

Катастрофа Су-27: названо имя погибшего пилота из США – СМИ

Теракт у Керчі: якщо піддані Москви проковтнувли Беслан, то готові так само заглатувати і далі

Решение РПЦ разорвать отношения с Константинополем якобы из-за ситуации в Украине – не причина, а всего лишь повод

РПЦ продолжает шествие по кремлевским граблям

НАПК уличило судью Верховного суда в ложном декларировании

Не як у Беслані: трагедія в окупованій Керчі – геть інакша

Опрос: Как вы относитесь к двойному гражданству для украинцев?