Вселенський патріарх Варфоломій I заявив, що все знає про “чорну пропаганду Москви”, спрямовану проти всесвітнього православ’я та майбутнього створення української православної церкви. Але водночас висловив упевненість, що рано чи пізно РПЦ змушена буде погодитися із рішеннями Вселенського патріарха, тому що у неї немає іншого вибору.
У Москві навряд чи розраховували на таку жорстку заяву Вселенського патріарха. Керівники Росії – і в цьому патріарх Кирило нічим не відрізняється від Путіна або Медведєва – вже звикли, що на будь-яку їхню хамську витівку світ відповідає “серйозною стурбованістю” та “необхідністю діалогу” з хуліганами в погонах або рясах – а буває, що в погонах і рясах одночасно, так уже в росіян заведено.
А тут – проста й мудра констатація факту: розмовляти нема про що, все одно змушені будете визнати рацію Константинопольського престолу.
І РПЦ по суті немає чим відповісти на ці слова. Секретар відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату Ігор Якимчук вже встиг заявити, що РПЦ не зобов’язана погоджуватися з рішеннями Вселенського престолу просто тому – увага – що давно немає Візантійської імперії, а Стамбул – навіть не столиця Туреччини.
Простіше кажучи, як там питав товариш Сталін: “Скільки у папи дивізій?”. Але ж товариш Сталін, між іншим, був таким самим семінаристом-прогульником, як і товариш Якимчук. За сторіччя ментальність вихованців РПЦ – що Сталіна, що Якимчука – змінилася не сильно. Вони все ще думають про дивізії, а не про канони. А канони якраз і припускають те, про що сказав Вселенський патріарх: доведеться визнати. Рано чи пізно.
Тут потрібно зробити застереження: доведеться визнати, якщо захочете залишитися православними. У Російської церкви, звичайно, є й інший вибір – відмовитися від православ’я, стати розкольницькою сектою або просто неправославною конфесією.
Але тоді вона цікавитиме Вселенський престол та інші православні церкви хіба що з позицій екуменічного діалогу, як зараз цікавлять католики або протестанти. Так, це дуже простий і зрозумілий вибір для росіян: визнати автокефалію української церкви означає залишитися православними, відмовитися від такого визнання – означає перестати ними бути.
