Перспективи підписання нового договору про транзит російського газу через Україну в Європу, як і раніше, виглядають доволі туманними. Не варто переоцінювати той раунд переговорів, який відбувся з цього приводу 19 вересня в Брюсселі за участі України, Євросоюзу та Росії. Хоча сторони й обмінялися взаємними компліментами щодо конструктивності підходів, це не повинно нікого вводити в оману.
Такий “конструктивізм” російської сторони обумовлений тим, що, по-перше, у Москві бачать, що український “Нафтогаз” закачав достатню кількість газу у газосховища, щоб спокійно пройти всі можливі зимові турбулентності. По-друге, очевидні проблеми з вчасною реалізацією проекту “Північний потік-2”. По-третє, певною несподіванкою стало і справило серйозний вплив на пом’якшення позиції “Газпрому” рішення суду Євросоюзу по газопроводу OPAL, яким було обмежено його використання до 50%. А він є важливим суходільним відгалуженням від наявного “Північного потоку”.
Саме тому російська сторона продемонструвала начебто певну схильність до компромісу.
Однак за цим стоять не тільки складності, перелічені вище, але й сподівання Москви на те, що незабаром зміниться склад Європейської комісії. Адже з 1 листопада свої офіси займуть нові єврокомісари, в тому числі новий єврокомісар із питань енергетики, а нинішній віце-президент Європейської комісії Марош Шевчович буде займатися іншими справами.
Також між рядків у коментарях російської сторони читаються її очікування щодо можливих змін у складі української переговорної групи, тобто в “Нафтогазі”.
Тому, якщо наступна зустріч відбудеться у жовтні, російська сторона також продемонструє певний конструктивізм. Але Росія, без сумніву, буде затягувати час аж до кінця року, аби потім у притаманній їй манері – в умовах часового цейтноту – нав’язувати і Єврокомісії, і Україні свої підходи та проштовхувати своє бачення того, як може виглядати транзитний контракт.
Або – о 10 годині 1 січня 2020 року росіяни оголосять, що транзит неможливий з огляду на те, що відсутній контракт. Російська сторона вже вказує на те, що, мовляв, українська сторона може не встигнути виконати всі необхідні процедури з анбандлінгу. Таким чином, “Газпром експорт” не матиме адекватного партнера, а тому, європейці та українці, звиняйте, але транзиту не буде.
На тристоронній зустрічі в Брюсселі російська сторона чітко зазначила, що налаштована укласти короткостроковий контракт (на рік, а там, якщо буде їй потрібно, то ще на рік). При цьому вона посилається на європейське законодавство. Короткостроковий контракт Росії потрібен, тому що необхідний час, аби добудувати і довести до ладу “Північний потік-2” та розв’язати проблему з наявним “Північним потоком”. У принципі, це – хитрість із боку Росії, бо при цьому росіяни підміняють деякі поняття.
Коли російська сторона говорить, що, згідно з європейським законодавством, не потрібно більше укладати довгострокові контракти, це було б правильно, якби при цьому “Газпром” відмовився від довгострокових контрактів зі своїми європейськими клієнтами. А цього не сталося – у “Газпрому” є контракти, укладені на десятки років.
За таких обставин українська сторона має наполягати на тому, що новий транзитний договір має бути так само довгостроковим, на європейських засадах. Адже всі ті постачання, які йдуть через нас транзитом у ЄС, так чи інакше є тими обсягами, які законтрактовані європейськими клієнтами. Плюс ми повинні висувати умову виплати “Газпромом” 2,65 мільярдів доларів за рішенням Стокгольмського арбітражу.
Якщо ми ведемо мову про конструктивний підхід “Газпрому” (не в лапках, а реально конструктивний), то підтвердженням цієї конструктивності може бути тільки один підхід – “гроші на стіл”, тобто гроші на рахунок “Нафтогазу”. Тоді можна буде говорити про те, що “Газпром” справді налаштувався на хвилю конструктивного співробітництва. А до цього це просто імітація та певна зміна тактики, не більше.
Якщо розмірковувати суто комерційними категоріями, то Росії, звісно, невигідно припиняти транзит газу через Україну з нового року. Але ж “Газпром” виконує не тільки комерційну місію, але й місію кремлівської зброї. Приклад 2015 року – дуже показовий.
У першому кварталі 2015 року, щоб провчити своїх європейських партнерів і ті компанії, які почали постачати газ Україні, Росія обмежила поставки газу в Європу до мінімально можливого контрактного рівня, очікуючи, що у європейських компаній не буде зайвого газу, і Україна не отримає його по реверсу. Однак нічого такого не відбулося. Європейські постачальники дотрималися контрактів із “Нафтогазом”. “Газпром” втратив 5 мільярдів доларів виручки, але це його не зупинило.
Тому і в нинішній ситуації, попри можливі втрати, “Газпром” може піти на сценарій ескалації за директивою Кремля, виходячи з того, що потрібно змусити європейців до зняття перешкод на шляху функціонування як наявного “Північного потоку», так і добудови “Північного потоку-2”.
Тож у Росії працюють не суто комерційні підходи.
Які наслідки будуть для Європи, якщо до кінця року не з’явиться новий транзитний договір? За Європу не варто переживати – вона теж, як і Україна, підготувалася до можливого припинення транзиту. Можна навіть сказати, що зараз у Європі безпрецедентно великі запаси газу в газосховищах. Отже, у європейців, думаю, ніяких особливих проблем, як і у нас, не передбачається. Хіба що якщо буде якась екстремально холодна зима, якої ще не бувало.
