Український військовий (фото: Євген Симоненко/РБК-Україна) Автор: Богдана Лясківська
Покровський напрямок фронту наразі залишається ціллю №1 для російських військ. На Доннечині точаться найзапекліші бої, ситуацію тут військові називають вкрай важкою. Репортери провели тиждень на позиціях 31 ОМБр. Більше – у репортажі військової кореспондентки РБК-Україна Богдани Лясківської.
Бригада – це механізм. Піхотинці не можуть тримати оборону без підтримки артилерії, яка в свою чергу не могла б працювати без аеророзвідки. Війна – складна і технологічна, але опановувати цю науку доводиться колишнім цивільним, які зробили свій вибір і долучилися до лав Сил оборони. РБК-Україна побувало на позиціях 31 ОМБр на Покровському напрямку і поспілкувалося з військовими про війну, зброю, мрії та перемогу.
Кава під вибухи КАБів
Донецький фронт зустрічає, на жаль, вже звичними і неприємними звуками вибухів. Поряд з дорогою влучають КАБи, стоїть густий дим. Поля навколо давно вигоріли від ворожого вогню.
«Маскування – це життя», – фраза, яку чуємо чи не у кожному підрозділі. Згадуючи це, швидко ховаємо автомобіль в хащі, аби росіяни з БПЛА не помітили зайвих обʼєктів поряд із позиціями бійців. Щоправда наші військові іноді навмисно залишають «заманушки» – макети зброї, аби відволікти росіян від справжньої техніки та позицій. Неподалік є саме така бутафорна «зброя».
Нас зустрічає група артилеристів. Це чоловіки середнього і старшого віку, в минулому всі – цивільні. Командир гаубиці з позивним «Бабай» раніше займався ремонтами, але ось вже півтора роки замість ремонтного обладнання в нього військова техніка. «Мені прийшла повістка. Сказали йти. Треба – значить треба! Хтось ж має захищати», – каже чоловік.
У розпорядженні «Бабая» 122 мм гаубиця Д-30, яка може вражати ворога на відстань до 15 км. «Гаубица Д-30 б’є дуже точно. Якщо не з першого пострілу, то з другого, враховуючи поправки, потрапляє куди треба. Б’є на 14,7 км. Але є реактивні снаряди, які б’ють на 20 кілометрів. Такі б дуже хотілося», – розповідає військовий.
На початку служби «Бабай» був навідником. Він зізнається, що та робота була легшою. Командир же повинен тримати все в голові – скільки снарядів завезли, скільки використали, чи правильно приціл наведений, навіть чи вчасно і правильно снаряд піднесли.
Його гаубиця призначена для враження піхоти противника, але також вона може знищувати танки та БМП. Завдяки ударній хвилі з уламками вдається «косити» особовий склад ворога, а також допомагати вогневою підтримкою нашим піхотинцям.
«Нашій піхоті треба зайти, а не можуть. Там посадка, її треба зачистити, але дерева заважають. Тоді даємо залпів двадцять і посадка зачищається, кацапи залишаються без прикриття, а наші можуть спокійно зайти та зачистити їх», – немов про прості буденні речі розповідає «Бабай» про фронтові будні.
Доки екіпаж гаубиці очікує команди, бійці запрошують пригоститися кавою. Гарячий напій, зроблений на свіжому повітрі в алюмінієвій чашці, має особливий смак. Атмосфера тут теж особлива. Разом з бійцями сидимо за саморобним деревʼяним столиком. Багато з них родом з Сумщини, яка теж потерпає від російських обстрілів. Чоловіки мріють про відпустку, але кажуть, що зараз ніколи відпочивати.
Поряд з імпровізованою кухнею – бліндаж, який самі бійці називають «хатою». Жартують, що для них це ледь не «номер люкс» – там є кілька ліжок та місце для речей. Розмова ж триває під звуки вибухів – докучають все ті ж КАБи. Для наших оборонців це найбільша проблема. Росіяни продовжують застосувати авіацію, зрівнюючи все навколо з землею.
Як тільки хлопці чують команду по рації, в мить підводяться і біжать до гаубиці. Прийшло повідомлення від розвідки про скупчення ворожої сили. Бійці знімають маскування з установки, номер обслуги готує снаряд. Командир тим часом робить розрахунки. Часу не так багато, потрібно встигнути відпрацювати, доки ворог не просунувся на нові позиції. Кілька пострілів – ціль уражено. Не встигли ми перевести подих від звуку власних снарядів, як довелось ховатись від ворожих.
«Усі в укриття!» – вигукує командир.
Швидко встигаємо встрибнути в бліндаж, як на нас одразу посипалася груда землі від вибухової хвилі. Після пострілів по ворогу екіпаж гаубиці також може стати мішенню, але нам вкотре пощастило – снаряд влучив у хибну ціль.
Ця група артилеристів на фронті уже понад півтора року. На запитання про втому віджартовуються, бо розуміють, що треба продовжувати працювати. А мріють лише про одне. «Хочеться, щоб ця війна закінчилась. Хочеться почути в рацію замість «До бою!», щоб сказали «Рашка капітулює! Додому! Але поки мовчок, тому мусимо відбиватись», – каже «Бабай».
Дракон «Філіна» або як працює «Град»
Позиції реактивників нагадують невеличке містечко. Навколо багато різних бліндажів, де живуть військові, трохи далі розташована техніка, ще одна стежка веде до імпровізованої кухні. Запах навколо просто неймовірний, саме перед нашим приходом кухар наварив величезну каструлю борщу. На мотузках сушаться речі, а обабіч ще один бліндаж – «кабінет командира».
Командир «Граду» «Філін» розмасковує техніку, називаючи її драконом. Бронемашина підлаштована до нових реалій, на ній встановили кілька станцій РЕБ від FPV-дронів. Ховатися доводиться і від великих БПЛА типу «Ланцета». БМ-20 «Град» установлена на базі Урал-4320, це дизельна версія. Дальність стрільби – 20 км. За 20 секунд можна випустити цілий пакет боєкомплекту.
Пристріл здійснюється за допомогою розвідувальних дронів. Спершу йде пристрілка, по відео можна відкоригувати вогонь. Після точного наведення командир робить руками вказівні рухи та дає команду – «Залпом 333!» Після чого йде масивне ураження повним пакетом «Граду».
«Ми наносимо вогневе ураження по живій силі противника, колонам техніки, здійснюємо контрбатарейну боротьбу і доволі успішно. Працюємо регулярно, не відстаємо від наших ворогів, лупимо, щоб їхні штурмові підрозділи трошки присідали, а не йшли в повний зріст», – розповідає «Філін».
Після відпрацювання екіпажу потрібно дуже швидко їхати з місця, звук від «Граду» настільки гучний, що ворог відразу розуміє звідки була атака, тому буде намагатися вразити у відповідь.
На Покровському напрямку противник застосовує велику кількість озброєння. Реактивникам доводиться протидіяти мінометам, РСЗВ та таким же БМ-20 «Град». Головне ж – відстежити штурмові групи і не допустити, аби вони змогли підійти до українських піхотинців.
«Філін» впевнений, що цей напрямок для росіян пріоритетний. Їхня мета – дійти до траси Костянтинівка-Покровськ, щоб логістика постачання ЗСУ розділилася. Сили оборони стримують наступ, але останні місяці ворог мав успіхи в просуванні.
«Нам потрібно постійно наносити вогневе ураження. І я думаю, що вони не безсмертні. Вони лягають, вмирають і дуже великою кількістю. Недавно у нас була стрільба. Ми передній край їхній трішки «прочесали». То там просто все горіло, а вони повикидали тіла загиблих і пішли далі, вони своїх побратимів не шкодують», – розповів «Філін».
На місце знищених росіян кремлівська верхівка відправляє все нові і нові поповнення. Високі зарплати все ще є стимулом для громадян держави-агресора йти вмирати на чужу їм землю. Та попри великі втрати у росіян не можна недооцінювати ворога, адже такими штурмами їм вдається досягати успіхів.
«Росіяни називають своїх штурмовмків «карандашами», бо ті швидко ламаються», – іронічно зауважує командир бронемашини.
У ворога є потужні системи РЛС, зокрема «Зоопарк», які працюють на визначення саме таких цілей, як група артилеристів. «Ми пріоритетна ціль для ворога. Тому що артилерія залишається богами війни. Ми блискавично караємо ворога!» – запевняє «Філін».
Під час розмови чуємо пронизливий звук. Сигнал йде від маленького чорного пристрою – «Цукорок». Це детектор дронів, який допомагає виявляти їх в радіусі місцезнаходження групи. Оскільки росіяни дуже активно застосовують безпілотники, без такого пристрою вже майже неможливо обійтися. Зараз «Цукорок» сигналізує про те, що поряд літає ворожий розвідувальний БПЛА.
Вкрай важливо залишитися непоміченими, інакше росіяни зможуть обстріляти цю позицію. В «зеленці» військові прикриті деревами та маскувальними сітками, але все одно не роблять зайвих рухів.
FPV-дрони та обстріл КАБом
Перед нами ще одне із зруйнованих росіянами сіл Донбасу. За півгодини настане світанок, тому потрібно дуже швидко дістатися до позиції групи FPV-дронів.
У цьому населеному пункті ще донедавна жили люди. За словами бійців, тут можна побачити худобу, яку залишили місцеві – корови, свині і кури інколи блукають поруч з позиціями військових. Люди не змогли забрати тварин із собою, а коли від’їжджали приносили бійцям курячі яйця.
Часто мешканці сіл до останнього намагаються залишатися вдома. Картина спустошених сіл та зруйнованих там будинків наводить сум. Ще не так давно тут було чиєсь життя, а зараз – поле бою.
В одній з хатинок група БПЛА облаштували собі робоче місце у підвалі. При вході досі стоять банки із компотами, які власники підготували собі на зиму, а поряд з ними – готові до бою дрони.
В рації постійно чутно активне обговорення роботи, інші групи FPV-дронів уже працюють, постійно триває спостереження за місцевістю, де скупчується ворог.
«Там танк, треба підбити його», – чуємо в рації.
Хлопці швидко приступають до роботи, аби знищити техніку, яка висувається в сторону позицій Сил оборони. Один швидко готує дрон, а пілот одягає окуляри і починає свій виліт.
Зараз знищити техніку набагато важче, ніж раніше. Росіяни вчаться, і тепер на всі автомобілі та танки прикріплюють системи РЕБ, які глушать дрони на підльоті. Використовують для цього різні частости.
Росіяни намагаються взяти Покровськ, для цього використовують танки, БМП та піхоту. На техніці підвозять штурмові групи, ті висаджуються і закріплюються на нових позиціях. Бійці намагаються цьому протидіяти.
«Сьогодні був штурм, їхало три бронетехніки, два БМП і один танк. БМП одразу вразили, а інша техніка змогла доїхати ближче до нас, там вже знищили», – розповідає пілот FPV «Сафрон».
Чоловік зізнається, що найважче для нього на війні те, коли не вдається відбити ворожий наступ. Коли в сторону наших позицій їде техніка, а не вдається туди підлетіти і знищити. Й у самих росіян вистачає дронів, вони переймають досвід українців блискавично, також ставлячи на потік виробництво FPV.
На цьому напрямку їх надзвичайно багато, тому і українським силам оборони доводиться постійно працювати над тим, аби протидіяти смертельним БПЛА. Бійці кажуть, що зараз так багато РЕБ-систем з різними частотами, які глушать сигнал, що, можливо, в один день ніхто не зможе літати – ані українські дрони, ані російські.
Найстрашніша та найбільш руйнівна зброя на цій війні – це керовані авіабомби. Росіяни постійно закидають ними позиції українських Сил оборони та буквально стирають на попіл населені пункти Сходу України. Приліт КАБу репортерам РБК-Україна довелося відчути на собі.
Доки ми спілкувались із бійцями, як раптом зʼявився звук – ніби щось шелестить і стрімко наближається. Ще секунда – і гучний вибух, підвал здригнуло з шаленою силою, на голову посипався пісок, усі впали на землю.
– Живі!
Підвал, в якому ми сиділи, завалило, прохід повністю засипало камінням, частиною дверей та покрівлі. Ледь оговтавшись, розуміємо, як нам пощастило – КАБ влучив за 50 метрів.
Розгрібши вихід з підвалу, бачимо навколо наслідки удару. Росіяни намагаються знищити все на своєму шляху, повністю зачистити територію від людей та, здається, взагалі від всього живого. З жахом приходить розуміння, наскільки важкі битви нас ще чекають, аби не допустити, щоб ще більше міст перетворилися на руїни, які захоплюють окупантами. Але як і у військових, які тримають оборону, так і у цивільних немає іншого вибору, окрім як прийняти цей виклик і цей бій.