У списку запланованих для створення комітетів Верховної Ради є назва 7-го за списком комітету. Ця назва звучить так: Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, національних меншин і міжнаціональних відносин. Назва вказує на закладену внутрішню суперечність видів парламентської діяльності, передбачених для комітета.
Суперечність у тому, що питання захисту прав людини виходять за правові та, особливо, за політичні межі питань, пов’язаних з деокупацією та реінтеграцією тимчасово окупованих територій. Обсяг та зміст цих двох типів питань є різним.
Складність у тім, що назва комітету перелічує через кому, тобто ставить як рівнопорядкові, завдання захисту універсальних прав людини та захисту свобод і нормування обов’язків громадянина України. Різницю можна відчути на відомих прикладах. Якщо згідно Конституції узаконеною державною мовою є українська мова, то статті Європейської конвенції з прав людини, до якої входить Україна, забороняють дискримінацію, наприклад, за ознакою мови. Так само щодо політичних чи інших переконань.
Я вказує на цю різницю зовсім не для того, щоб, навпаки, заявити про необхідність дискримінації за мовною ознакою, скажемо для тих, хто не є держслужбовцем та не вживає державну мову. Ця делікатна різниця між верховенством права, що орієнтується на захист універсальних прав людини, включаючи право на мовну недискримінацію, та верховенством чинного законодавства всередині країни, що захищає норму вжитку державної мови як офіційної, вказує на суть закладеної суперечності в назві комітету.
Назва поєднує в собі завдання захисту, контролю над дотриманням міжнародних стандартів прав людини та розробкою законодавчих ініціатив, спрямованих на нормування свобод та обов’язків громадянина. Поєднує необмежені персональні свободи людини, незалежно від його громадянства, та свободи громадянина, унормовані, тобто обмежені, національним законодавством.
Все було б нічого, і ця складність слугувала б лише прогресу розвитку прав і свобод громадянина в Украіні. Природна різниці між так званими “першим кошиком” універсальних прав та “другим кошиком” інших прав громадянина, забезпечених внутрішнім законодавством служить на користь збільшення простору наших прав і свобод у напрямку європейського розуміння гідності і свободи людини. Все було нічого, якби не втрутилась агресія і війна – військова, інформаційна, які спричинили конфлікт національних культур.
Тому доданням до цієї природноі складності правозахисту громадян в цивілізованому світі ще й особливих завдань, пов’язаних з декоупацією та реінтеграцією тимчасово окупованих територій закладає, принаймні з назви, ідеї комітету, певну вибухівку.
Я уявляю собі, як в цьому комітеті відбуватимуться зіткнення з прибічниками універсальної мовної свободи для громадян, тобто тими, хто, посилаючись на універсальні права, волатимуть за російську мову. А їм будуть вторити продажні російські кисельови. Вони будуть апелювати до універсальних прав людини і кричати на весь світ про дискримінацію, а тих, хто розуміє вказану різницю, називатимуть, як і зараз, “нациками”. Як би останні не намагались вказати на відповідні статті Конвенції, які до певної міри регулюють такі конфлікти. Лише до певної міри, залишаючи щелину інтерпретації на розгляд самої держави, політиків, щелину, яку в кінцевому рахунку приходиться регулювати на рівні міждержавних стосунків. Як це ми маємо на сьогодні з угорським несприйняттям статті про мову у нашому внутрішньому освітньому законодавстві.
Захисники загально-офіційного статусу російської мови отримують чудову нагоду апелювати у захисті своєї позиції до патріотичних завдань відновлення державного статусу окупованих теріторій. Адже цей процес охоплює не лише правові питання відновлення та підтвердження всіх законних прав і обов’язків громадянина. Закон щодо деокупації і реінтеграції, як часто передбачається, має включати за необхідністю норми амністії та покарання. Безумовно, захист в цьому процесі (і надалі) невід’ємних універсальних прав людини, є першопорядковим. І хто буде розбиратись, які саме права – універсальні права особи чи права українського громадянина – насправді порушені та вимагають захисту. Правова ділема і скандал аж до виходу на міжнародний рівень, закладені вже в самій сконструйованій назві комітету.
Я б ще додав до цих міркувань, що підтвердження і відновлення громадянства в правовій системі України є лише частиною складного завдання реінтеграції окупованих територій. Вони вимагатимуть також паралельного вирішення базових практичних питань інфраструктурної і економічної реінтеграції по всіх вимірах останніх. Для цього тут були б потрібні інші депутатські навчки, ніж для вирішення складних і делікатних юридико-правових питань. Інші компетенції, ніж для продукування міжнародних скандалів та звернень до агресора для захисту русского язика. Інших знань, ніж для захисту глибинної культури, якою заражена агресивна мова північного сусіда.
На всякий випадок нагадаю, що попередня назва комітету – це Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Вона набагато більш однорідна за змістом та потрібними компетенціями учасників. Інша справа, що нова ситуація вимагатиме більш активних, сильних правових рішень, а не продукування скандалів і нестабільності всередині та наззовні.
Мені вже зазначили, що Комітет минулого скликання взяв до свого профільного відання питання ВПО, зниклих без вісті в зоні конфлікту, політв’язнів, полонених тощо. І що включення в назву комплексу питань реінтеграції, фактично, легітимізує в назві ці напрямки. Мені також вказали на схожість можливих вибухових настроїв в цьому Комітеті з критичними питаннями в названому Комітеті з гуманітарної та інформаційної політики.
Погоджуюсь з цим. Можливо, варто точніше зазначити в назві Комітету з прав напрямок роботи з відновленням прав громадян тимчасово окупованих територій та правовими наслідками агресії для громадян. Це також включатиме в себе відновлення прав і свобод громадянина в гуманітарній і інформаційній сферах. Таке вточнення зменшило б можливість та бажання проросійські налаштованих політиків спекулювати на священному полі прав людини, використовуючи негідні аргументи агресора.
Попереджений, отже, озброєний.
