Не знаю, наскільки це усвідомлюють ті, хто ухвалює ключові кадрові рішення в державі, але кожне їхнє рішення робить ситуацію контрастнішою, більш чорно-білою.
Громадська думка в цьому протистоянні дає чітку відповідь: якщо далі ділити, то західний вектор переможе, не тому що це Захід, а тому що альтернатива страшніша. І тренди в цій соціології теж зрозумілі – що молодші, то менше прив’язаності до старого концтабору.
Єдиний очевидний спосіб завадити втечі України – це зробити ціну остаточного переходу непідйомною.
Повернення в бідність – посилення запиту на патерналізм.
Розпад правил і державного управління – підвищення невизначеності для всіх, хто може зарадити собі й допомогти іншим.
Віддалення поліції від правоохоронної місії – загострення запиту на приватизацію насильства.
Збереження загальної загроженості через війну й відсутність перспективи – звуження горизонтів планування до дуже тактичних на тут-і-зараз.
Поганий сценарій потрохи переходить з “якщо” в “коли”.
