Колишній президент Петро Порошенко та міністр МВС Арсен Аваков обмінялися “шпильками”. Перший в інтерв’ю одному з видань натякнув, що правоохоронці під час виборів були не на його боці. Другий у відповідь на це звинуватив екс-президента у брехні…
Насправді ж Порошенко й Аваков давно з’ясовують між собою стосунки. “Чорна кішка” між ними пробігла саме тоді, коли розпочалась “історія рюкзаків”. Обшуки і арешт Олександра Авакова, сина міністра, дали старт протистоянню найбільш впливових людей в країні.
Але у відкриту площину це протистояння топ-політиків вийшло напередодні президентських виборів – МВС викрили так звані “сітки Березенка”, завдяки яким мала відбутись мобілізація голосів на користь Порошенка. Причому, як наслідок, протистояння переросло в боротьбу між правоохоронними органами – МВС та СБУ (співробітники останньої фактично розкрили справу рюкзаків і показали “фільм” із кабінету заступника міністра МВС).
Та загалом історія стосунків Порошенка і Авакова зводилась до того, хто ж буде контролювати президентські та парламентські вибори. Адже в Порошенка розуміли, що без поліції їм не вдасться тримати під контролем підрахунок голосів. Так, до речі, і сталось.
Хоча, справедливості заради, слід зазначити, що зовсім не факт, що Порошенко виграв би, якби поліція була б у нього. Адже суспільство вже було на іншій стороні…
Парламентські вибори вже були суто механічним продовженням президентських, де абсолютна перевага ЗеКоманди була більш ніж очевидною. Проте й тут помітили “руку Авакова”…
Насправді, топ-політик рівня Порошенка не має робити припущення, а повинен оперувати фактами, тим більше, якщо це стосується виборів. Адже свою оцінку виборам в Україні дали міжнародні партнери. Спостерігачі, посольство США привітали нас усіх з тим, що вибори пройшли відкрито, без конфліктів. І, звісно, є в цьому заслуга й правоохоронних органів. Вони своє завдання виконали. До речі, це якраз ознака того, що суспільство очистилось від неприємних історій маніпуляцій та силового тиску на опонентів до і під час виборів.
А що ж далі?
Порошенко та Аваков, обмінюючись “шпильками”, цементують свою політичну опору. В ситуації з монобільшістю ЗеКоманди та заміни “всіх на всіх” це буде не просто. Порошенко завів свою партію в Раду і, скоріше за все, займе місце опозиції (не у зв’язці з “Опозиційною платформою – За життя”, а окремо. І, очевидно, вони будуть змагатись між собою на опозиційному полі).
У свою чергу Аваков практично сформував свою політичну опору і його перевага в тому, що вона не обмежена лише однією фракцією, йому вдалося завести своїх людей в Раду в різних політсилах. І всі вони налаштовані на співпрацю з новою владою. Причому, навіть якщо Аваков не збереже посади очільника МВС, його вплив буде залишатись доволі відчутним.
Підсумовуючи, можна сказати, що, за великим рахунком, переможця в дуелі Порошенка і Авакова не буде. За класикою жанру, за протистоянням завжди спостерігає третій. Він вже має план і визначення, з ким та яким шляхом буде рухатись його команда.
Єдине, чого не слід допускати, так це щоб інституції ставали заручниками амбіцій політиків чи використовувались для з’ясування стосунків між ними. Від цього знижується якість реформ, падає довіра і втрачається важко зароблений репутаційний капітал.
