Трамп – нарцис, і йому байдуже, де між далекими країнами проходитимуть кордони (і чи вони, ті країни, існуватимуть). Йому потрібна слава собі й народу, котрий його обрав, тож він підтримуватиме того, хто прагне до перемоги, хто знає, чого хоче, і діє.
У рос.-укр. відносинах це, за всіма ознаками, Росія. Як правда й те, що легкого “роману” в Путіна з Трампом не буде – це не в інтересах Сполучених Штатів. Щоденні зустрічі Трампа з керівниками Держдепу, ЦРУ, Пентагона й республіканськими лідерами матимуть на президента США цілком прогнозований вплив.
Зняття чи незняття санкцій з РФ не матимуть вирішального значення для російсько-українських відносин, оскільки населення РФ на 90% охоплене потужною ідеологією – російським шовінізмом, по суті, ненавистю до України. Росіяни житимуть бідніше й гірше, але від ідеї встановлення контролю над Україною через санкції не відмовляться.
Президент і парламент уперто не визнають ні анексії Криму ані окупації Донбасу. Визнання державою (посадовими особами і органами влади) може бути лише в юридичній площині й у відповідності з чинним законодавством. Президент, за мовчазної підтримки парламенту, ігнорує прямі зобов’язання щодо захисту суверенітету й тер. цілісності держави, передбачені Конституцією й Законом Про оборону.
Україна продовжує дезінформувати світ про те, що в нас «внутрішній конфлікт» і, за домовленістю з агресором, намагається виконати його умови – «мінські домовленості», що є капітуляцією України й матиме наступні тяжкі наслідки для держави й народу.
Блокування «торгівлі» з Д/ЛНР, якщо це не рекет чи політичний торг, є актом відчаю громадян на бездіяльність влади та сепаратні перемовини президента з країною-агреосором. Ситуація нагадую 18-20 лютого 2014, коли громадяни, зневірившись у спроможності держави, почали діяти самі.
