USD28.2033

Привид Веймарської республіки над Україною

Привид Веймарської республіки над Україною

Дуже не хочу бути Касандрою. Проте…

Мене останнім часом не полишає відчуття, що Україна все більше перетворюється на щось подібне до Веймарської республіки. Спробую сам для себе структурувати це нав’язливе передчуття.

Отож, що було характерним для Веймарської республіки?

Веймарська республіка була нестійким державним утворенням, яке постало після краху Німецької імперії. Головне слово тут – нестійким. Її постійно стрясали політичні катаклізми – вона виникла 1919 року внаслідок Листопадової революції після поразки Німеччини в Першій світовій війні.

Веймарську республіку обкарнали країни-переможниці – вони окупували Рурську область, а також Кельн, Кобленц, Майнц, Фляшенгальц, Ельзас-Лотарингію, Ельпен-Мальмеді, Морене, Данциг, Позен, Помор’я, Мемельланд – подаю в німецькій транскрипції, бо до обкарнування вони так називалися.

1920 року в республіці вибухнув правий реваншистський Каппський заколот. Того ж 1920-го – лівий бунт робітників і створення Рурської червоної армії. У 1923 році – робітничий бунт у Баварії та створення Баварської совєтської республіки. 1923-й – спроба створення сепаратистської Рейнської республіки.

Гіперінфляція кінця імперії 1919-го та в результаті світової фінансової кризи 1929-1933 рр.

Зовнішнє управління країною – країнами-переможницями.

Немічність фрустрованого німецького народу. Розпука та безнадія.

Самопожирання політичних еліт, які геть нехтували народом.

Геополітична самотність. Щоправда, доти, доки не встановили дружні стосунки із СРСР…

Однак водночас і демократичність. Але, на жаль, як виявилося, із суїцидальними схильностями.

І в результаті, як вершина розвитку демократичного розвитку Веймарської республіки, поза всяким сумнівом демократичний прихід до влади нацистів Гітлера в результаті виборів 1930-го та 1933 років. Тобто – результатом розвитку Веймарської республіки став суїцид 1945 року.

Україна теж є нестійким державним утворенням, яке постало після краху СРСР. Головне слово тут теж – нестійким. Її теж постійно стрясають політичні катаклізми.

Україну, користуючись зміною режиму, теж обкарнала Російська Федерація – анексувала Крим Й окупувала частину Донбасу, прикриваючи вбогою рядниною псевдореспублік ОРДЛО – це наразі…

Сепаратизм: у Криму в 1994-1995 рр. вибухнув сепаратистський Мєшковський путч, який ледь не закінчився успіхом. Про інші сепаратистські подриги всі знаємо.

Читайте также:

Новый закон навсегда изменит жизнь украинцев: кто станет “врагом народа”

Теж право/лівий реваншизм – то комуністів (Леонід Кравчук), то червоного директорату (Леонід Кучма), то криміналітету-олігархату (Віктор Янукович) тощо. А тепер драчка олігархів і врешті парад олігархічної змови, яка вкотре підминає державу Україну.

Гіперінфляція – після розпаду СРСР у 1990-ті та в результаті світової фінансової кризи 2008 року, війни 2014-го.

Ну й безсумнівна демократичність держави Україна – ще один збіг – он як блискуче показово провели перший етап виборів. Хоч із суїцидальними нотами. Може, комусь не сподобається, але так відчуваю.

І теж немічність значної частини фрустрованого українського народу, який на п’ятому році війни таки схиляють (чи схилився) до капітуляції та здачі суверенітету. Головне, щоб не було війни…

Про самопожирання та незрілість політичних еліт і говорити нічого… Бачимо на прикладі теперішніх виборів – політичні еліти, чи то пак олігархічний клуб, із огляду на свою жадібність просто нищать одне одного ну й – державу. Не дивно, бо для них Україна просто якесь Конго, де щось добувають. Вони ж насправді живуть у Парижі-Лондоні-Женеві.

Читайте также:

Опасные игрушки Путина. Что скрывается за ядерной катастрофой в Архангельской области

Про зовнішнє управління Україною не писав лише мертвий. І не лише олігархами з Парижа-Лондона-Женеви. А й із боку спонсорів, які, відповідно, мають повне право й музику замовляти. Інша річ, що управління Україною переходить із рук у руки – то до Росії, то на Захід. Тепер виглядає на те, що знову кермо перебирає Росія.

На якому етапі розпаду веймарської демократії ми перебуваємо? Якщо така спекуляція доречна, то, як на мене, десь у 1927 році – в “золотих двадцятих”, коли Німеччина трохи оклигала завдяки приходу до влади німецьких державників – хоча й не націоналістів – і після всього пережитого життя ще здалося “золотим”.

Та не так сталося, як гадалося – потім вальнула економічна катастрофа 1929-1933 рр., і Веймарська республіка впала…

То ж чого чекати Україні в наступній президентській каденції чи після неї?

По-перше, ми перебуваємо на порозі чергової системної економічної кризи, прихід якої передбачають на 2020 рік. Її прихід від такої маленької економічної потуги й такої бездумної у ставленні до самої себе держави, як Україна, не залежить.

Читайте также:

Идеальная провокация от Богдана

Обираємо майбутнє – України або Малоросії

По-друге, ми очікуємо й на свою маленьку економічну катастрофу – надходить час розплачуватися за багатомільярдні запозичення. А чим? Ми ж пориваємо з своїми донорами. Тобто рефінансування й реструктуризація боргу навряд чи можливі. Хіба знову жебрати в Росії. Не безоплатно, звісно… Прийдеться здаватися чи що… І віддавати… Що віддавати – відомо.

По-третє, ніхто не відміняє планів Путіна з повного поглинання України. І це вже не буде відкусування від України шматків території. Вона потрібна вся. У тій чи іншій формі.

Але тут є два варіанти:

Власне повне поглинання в разі повної фрустрації всього населення, що малоймовірно – якісь острівці незгідних все одно залишаться – дивімося на карту голосування в другому турі. Навіть варіант псевдосуверенної Білорусі не всіх задовільнить. Хоча, як бачу, величезну частину народу вже задовольняє.

Або ж повномасштабна громадянська війна – бо щось мало віриться, що Галичина ф Волинь аж так відморозяться. Отож, готуймось. Навіть здавшись – шматками чи повністю – сидітимемо в окопах – хто в російських, хто в українських. Вже сидимо – на Донбасі. Бо протистояння Росія-Захід теж ніхто не відміняв. Отож, мотатимемо службу або в армії Путіна – це я про хлопців призовного віку – або в своїх окопчиках – читай натівських чи криптонатівських. Отака дилемка. Чи так, чи так – від фронту не відмажемось.

Одним словом – не з огляду, кого оберемо у другому турі президентських виборів, а з огляду на обставини, які від нас не залежать, ми вповзатимемо у тридцяті роки розпаду Веймарської республіки.

Тоді чим це закінчиться, запитаєте ви? А тим самим, що й у випадку з Німеччиною – пароксизмом національної консолідації. Після кожної розрухи та кожної наруги приходить правий реванш – консолідація нації довкола чогось чи когось. Причому неважливо, чи йдеться про справжню розруху, чи про розруху а головах. В Італії, Угорщині, Польщі не було ніякої справжньої розрухи – однак на хвилі національного егоїзму до влади прийшли націоналісти – а про декого з них сміливо можна говорити як про неофашиста… Бо в голови була забита матриця розрухи – отож, обрали націоналістів. Навіть Велика Британія, сором’язливо ховаючи свій егоїзм/націоналізм у шати “Брекзиту”, пішла тим самим шляхом. На жаль, цими прикладами парад національних егоїзмів не закінчується…

Отже, після демократичних виборів в Україні 2019 року та періоду глибокої кризи, який, так виглядає, неминучий, глибокої фрустрації та можливого банкрутства держави України, якщо народ не знайде якогось реального виходу з того коридору, яким його гонить на бійню й оскаженіла еліта, й об’єктивні обставини, чекаймо реконкісти радикального українського націоналізму – з усім, що з цим пов’язане. Наш бал демократії може завершитися так, як і в Німеччині. Який вигляд матиме ця Україна – чи це буде кілька областей, чи й того не буде, не знає ніхто. Який режим буде – побачимо. Однак реакція буде. З усіма наслідками, що, як воно прийнято, найдошкульнішн вдарять по найслабших і призначених винними – вивчайте історію. Вже зараз достигають грона ненависті та люті. Хіба сліпі не бачать…

Чим це закінчилося для Німеччини – відомо.

Не хотілося б. Проте це може бути прямим результатом того, що відбувається сьогодні в Україні.

Хто не вивчає історії, той… і далі за текстом.

Даруйте, що не гламурно. Хотів би помилятися.

Хоча ми ж звикли до серіалів. Запасаймося попкорном. Повеселимось.

 

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Власть чаще переходит из рук в руки, чем от головы к голове."

Наше театральне середовище вважає українську мову неповноцінною?

Теплый разговор о важном: первая леди и Сара Нетаньягу прогулялись Домом с химерами

Цієї ночі у Вінниці спалахнуло два автомобілі, які були припарковані поруч

СБУ зупинила продаж вогнепальної зброї та боєприпасів на Вінниччині

Новая компания Drako Motors представила суперкар за $1,25 миллиона

Бессмертный: Перспектива Крыма – государство крымских татар

Сын Луценко “Саша-Лесоруб” реально контролирует всю лесную отрасль, – блогер Иванов

Реакція “Слуги народу” на “тупу вівцю” Бужанського: новообрана влада напускає туману

Вінничанка у центрі міста створила звалище із будівельного сміття

У Вінниці з 21 по 22 серпня повністю перекриють вулицю Данила Нечая

У Вінниці стало на один небезпечний перехід менше: де саме впорядкували рух?

ТОП-200 лучших школ Украины по результатам ВНО

Nokia возродит легендарный телефон десятилетней давности

Посол: Инцидент с хлебом и женой Нетаньяху – прокол Израиля

Суд арестовал на два месяца владельца сгоревшего одесского отеля “Токио Стар”

Електронні сигарети та здоров’я українців. Що не так із новою постановою МОЗ

Вовк заявил, что сложил полномочия главы Окружного админсуда Киева

Хакеры могут “подслушать” пароль через звук клавиатуры — исследователи

В Ивано-Франковске чиновникам хотят запретить критиковать коллег

Решение нового друга Зеленского дорого обойдется украинцам: “это беда”