В команді Дональда Трампа важлива для України зміна – на початку квітня приступає до виконання обов’язків новий радник з питань національної безпеки Джон Болтон, відомий своїм стабільно жорстким підходом до вирішення цілої низки найгостріших світових проблем. Його називають яструбом з яструбів, але в мене завжди виникає питання – хто є безпечнішим для світу: яструб, який придушив агресію в зародку, або натовп безвідповідальних любителів нескінченно висловлювати глибоке занепокоєння? Чиї дії призводять до більших страждань та загибелі людей?
Це призначення відкриває для України нові можливості, які, вочевидь, йдуть врозріз з ідеями нинішньої української влади.
Точка зору Болтона на проблему агресивної поведінки Росії в усьому світі та проти України, зокрема, відома і полягає в тому, що необхідні не напівзаходи для досягнення «напівцілей», а реальні зусилля з примусу агресора до миру, визволення чужих територій та дотримання гарантій, які не дозволяють світу зірватися в кривавий хаос. Призначення Болтона підтверджує, що в світі, нехай і дуже повільно, приходить розуміння того, що об’єктом путінської агресії є не лише Україна.
В цій ситуації нашій країні, як ніколи, необхідно наполягати на виконанні Будапештських гарантій і вимагати вичерпних зусиль з примусу агресора до миру. Ми не чекаємо, що за нас воюватимуть, але, віддавши ядерну зброю, маємо повне право вимагати застосування до Росії економічних санкцій, достатніх для повного та швидкого звільнення Криму та Донбасу. В нас також є всі підстави для того, щоб розраховувати на масштабну і всебічну військово-технічну допомогу, необхідну для створення ефективної системи протиповітряної оборони країни, відродження військово-морських сил і зміцнення наших можливостей на сучасному рівні протистояти наземному вторгненню.
І в цьому сенсі погляди нового радника з національної безпеки виглядають набагато більш проукраїнськими, аніж дії нашої влади в Мінську. Він послідовно виступає не лише за різке посилення санкційного тиску, а й за прив’язку всіх санкцій до повного, а не часткового, без Криму, звільнення нашої території. Болтон був одним з перших американських політиків, який ще у 2014-му заявив про необхідність військово-технічної підтримки України. Важливим для нас є і те, що Джон Болтон є прихильником прискореної інтеграції України в НАТО. Він ясно розуміє, що ігри в «аспірантів» альянсу демонструють слабкість Заходу та лише розпалюють путінську агресію.
З приходом Болтона в адміністрацію Дональда Трампа падають шанси на реалізацію більш аніж двозначної ідеї Порошенка щодо миротворчої місії ООН на Донбасі.
На конференції Yalta European Strategy, що проходила у вересні минулого року, Болтон заявив: «Я не вважаю, що потрібні миротворці в Україні, це – помилка української сторони. Це означатиме, що ви посилюєте втручання Росії у внутрішні справи України, адже Росія – це постійний член Радбезу ООН (який ухвалюватиме рішення про миротворців). Головне питання зараз – як не перетворити Донбас на заморожений конфлікт. Тож якщо ви хочете відновити суверенітет України на Донбасі, то миротворці – це останнє, про що ви маєте думати».
Підтримуючи цю точку зору, можна стверджувати, що він повністю усвідомлює той факт, що без достатніх зусиль з примусу Путіна до миру та звільнення всіх наших територій Москва ніколи не погодиться на такий мандат місії, який би забезпечував швидке та повне відновлення українського суверенітету на всій території нашої країни. В умовах же, коли Москва буде змушена на них погодитися, миротворці будуть просто не потрібні. Максимум, хто в такій ситуації може знадобитися, – один миротворець в особі чергового Генсека ООН, який прийме з рук Путіна ключі від Криму та Донбасу і поверне їх Україні.
Таким чином, ідея Банкової на десятки років скинути проблему Донбасу на ООН і раз на рік з пафосом заявляти, що Крим – наша земля, розсипається на очах.
Не беруся судити про внутрішні взаємини в заокеанському істеблішменті, але формування в особі Маккейна, Меттіса, Болтона та Волкера клубу прихильників ефективних заходів і досягнення кінцевих цілей дає Україні реальні шанси на повернення окупованих територій, вступ до НАТО і, врешті-решт, на реальну незалежність. Реалізація цих можливостей буде залежати вже не від цієї влади, а від нашої спільної здатності обрати адекватну владу вже в найближчому майбутньому.
