Інтерв'ю
Експерт з міжнародної безпеки Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко розповів УНІАН, як і чому КНДР «підсилює» Росію, при чому тут Китай, і де світу чекати наступної ескалації.
Нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація про відправку Північною Кореєю своїх військ на війну проти України. За різними даними, йдеться про кількість від 2 до 10 тисяч військових.
Співпраця між двома диктатурами – не нова. У рамках договору про «стратегічне партнерство» Пхеньян поставляє Москві сотні тисяч боєприпасів та балістичні ракети. Однак залучення особового складу може свідчити про зростання співпраці між цими двома країнами.
Як далеко можуть зайти КНДР та Росія, чи можлива найближчим часом війна на Корейському півострові та чому в усьому цьому винен Китай, УНІАН поговорив з експертом з міжнародної безпеки Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Тарасом Жовтенком.
Відео дня
Пане Тарасе, нещодавно з’явилася інформація про те, що КНДР відправляє свої війська на підтримку РФ у війні проти України. Озвучуються цифри від 2 до 10 тисяч осіб. Це, порівняно, не критично велика кількість. Однак з боєприпасами від КНДР була схожа історія – спершу їх було небагато, а зараз вони є основними для РФ на фронті. Чи можемо очікувати, що з часом Північна Корея значно збільшить кількість своїх військ в Україні?
Тут цікава ситуація з цифрами – озвучуються дуже різні. Є інформація, що росіяни збирають окремий бурятський бальйон. Ніби він має складатися безпосередньо з північнокорейських військових. Але в середньостроковій перспективі, їх багато бути не може.
Тут дуже влучна аналогія з боєприпасами. Адже хоч ці боєприпаси постачалися від початку вже в немалих кількостях, їхня якість бажала бути кращою. Щонайменше 30% від них були браковані, і тим характеристикам, які вони повинні були мати, вони не відповідали.
Приблизно така ж ситуація проявляється і з північнокорейськими військовослужбовцями. Вже є інформація, що 17 з них покинули позиції у Курській області. Річ у тім, що північнокорейська армія – у тому складі, в якому вона є зараз, ніколи не воювала.
І виникає багато питань стосовно того, як вони в такій кількості можуть бути швидко відправлені, оснащені. І, що найголовніше – інтегровані в російські підрозділи. Це не означає, що це нереально. Але це вимагає значно більшої кількості часу. Тому вже завтра сотні тисяч північнокорейських військових не зможуть опинитися на фронті.
Поки все це триває ми не бачимо жодної реакції Заходу, крім вже звичного «занепокоєння». Чи можна очікувати певних насправді рішучих кроків від них, якщо північнокорейські війська все ж почнуть масово брати участь у війні проти України?
Поки не буде видимого ефекту на полі бою, я думаю, що Захід буде обмежуватися виключно символічними політичними заявами, як зараз. Ми чули заяву США про «стурбованість» тощо. Однак я більш ніж впевнений, що наші західні партнери, володіючи розвідданими та ситуацією значно краще, ніж це можна дізнатися з відкритих джерел, пропрацьовують цю інформацію і готують дзеркальні кроки.
Принаймні, на цьому етапі можна згадати ініціативу президента Франції Макрона (Франція готова вжити заходів проти ракетної програми Північної Кореї після її останнього запуску балістичної ракети, — УНІАН). І це дійсно був би серйозний дзеркальний крок. Однак, така реакція Заходу можлива лише тоді, коли на практиці вже буде видно північнокорейські підрозділи на фронті. І саме це може стати тим чинником, який змусив би партнерів перейти від декларацій та політичних заяв до безпосередніх дій.
Чи може Україна якимось чином використати цю ситуацію на свою користь? Раніше Південна Корея вже надавала Україні озброєння, попри початкову відмову. Можливо, зараз співпраця вийде на новий рівень?
Власне, це вже відбувається. Почалося це дійсно тоді, коли стало відомо, що Північна Корея передає РФ снаряди до реактивної та ствольної артилерії. Тоді Південна Корея справді зняла власні обмеження на передачу Україні летального озброєння. І згодом країна також почала надавати Києву доступ до своїх технологій.
Фактично, південнокорейський ВПК настільки високотехнологічний, що може навіть дорівнятися до американського. Наприклад, Польща купує південнокорейські танки для своєї армії. І вони в них стоять на озброєнні на рівні з американськими та європейськими танками (південнокорейська зброя використовує американські технології по повній, проблем з інтеграцією з американською зброєю немає). Тому для України потенціал такої співпраці доволі хороший, його явно треба розвивати. Така співпраця відкриває для нас нові можливості – не лише отримання, власне, самого озброєння, а й доступу до додаткових технологій та розвитку власного ВПК.
Але тут потрібно розуміти важливу річ: треба враховувати ситуацію на самому Корейському півострові.
З одного боку, якщо Кім Чен Ин йтиме на ескалацію конфлікту, то він не матиме можливості відправити до Росії велику кількість військових. Адже ця жива сила йому буде потрібна самому.
З іншого боку, Китай тримає в кишені Кім Чен Ина. Пекіну вигідно спершу розхитати ситуацію на Корейському півострові, відвернути увагу та сили Сполучених штатів і союзників у регіоні, а потім вже робити власні військові кроки у бік Тайваню (якщо не почати з Корейського півострова, то Китаю доведеться мати справу по Тайваню з усіма силами США та союзників).
Ця ситуація може вплинути як на Північну Корею (в сенсі її змоги надалі допомагати РФ), так і на Південну Корею (як вони зможуть допомагати чи не допомагати нам). Цей фактор ескалації спрогнозувати вкрай важко. Але він точно вплине на стосунки Росії з КНДР та України з Південною Кореєю.
Наразі все більше сигналів з’являється щодо того, що ескалація на Корейському півострові – лише питання часу. Зокрема, вже є провокації, схожі на ті, що ми бачили незадовго до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Якщо війна між Кореями почнеться, який вигляд вона матиме?
Насправді паралель з Україною тут виникає не випадково. Адже стартові стратегічні підходи до ведення конфлікту будуть відзеркалювати те, що відбувається в Україні. Північна Корея воюватиме масою. У них дешева зброя і масове її виробництво. Не найкращої якості, але просто багато. І в певні моменти вони зможуть цю кількість перевести в якість. Те саме в них і з особовим складом.
КНДР та Путін налагодили тісне співробітництво / Скриншот
І хоча у Південної Кореї кількісні показники не надто відрізняються від Північної Кореї, перша робитиме ставку на технологічні розробки. Зважаючи, що це – більш високоточно, але водночас дорожче, воювати з КНДР Південна Корея кількісно не зможе. Банально, це буде занадто дорого.
Що кардинально впливатиме на перебіг конфлікту між двома Кореями – це те, що Сполучені штати і союзники будуть значно залученіші до допомоги Південній Кореї, аніж Україні. З цієї точки зору, цей конфлікт буде чимось схожий на протистояння Ізраїлю та Ірану: коли Ізраїлю допомагають не лише зброєю і грошима, а напряму.
Але тут також великий знак питання: якою буде політика майбутнього очільника Білого Дому? Чи буде новий президент продовжувати ту ж політику, яку наразі Білий Дім проводить з Ізраїлем? Коли, з одного боку, вони збивають ракети і надають необхідне озброєння, а з іншого — після кожної такої допомоги Вашингтон тисне на Ізраїль і переконує сідати за стіл перемовин, маніпулюють цією допомогою. На Україну такого політичного тиску Білий Дім не робить.
У нас є два варіанти по кандидатах у США. Яку політику щодо цього регіону вони можуть переслідувати?
Це насправді запитання відкрите. Якщо буде Гарріс – невідомо, чи буде вона впроваджувати ту ж політику, що й Байден. Про Трампа взагалі говорити дуже складно – там немає стратегії, там просто є суб’єктивне сприйняття ним ситуації і відповідні дії «по ситуації».
Повертаючись до співпраці Росії та КНДР. Зрозуміло, навіщо це Росії. Однак які преференції від такого союзу отримує Пхеньян?
Варто розуміти, що політика Північної Кореї – діяти в інтересах Пекіну. І чим довше Росії перебуває в стані, в який вона сама себе загнала, почавши повномасштабну фазу цієї війни, тим сильніше вона також потрапляє під залежність Китаю.
Обидві диктатури – КНДР та РФ — виконують стратегічні пріоритети Китаю. Стратегія Пекіну виглядає таким чином, що Китай хоче протистояти Сполученим штатам. Але не у конфронтації, а в конкуренції. Дуже гарно це описали Сі Цзіньпінь та Байден у листопаді 2023 року під час зустрічі.
Стратегія Китаю полягає в тому, що там, де в США є свої інтереси, але де він має вплив через такі проксі-диктатури, як Росія чи Північна Корея, дестабілізувати ситуацію. Змушувати американців виділяти більше грошей, ресурсу на захист союзників. Це, на думку Китаю, послаблює американців за переговорним столом. Тобто, в них стає менше грошей, вони не можуть втримати ситуацію, наприклад, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. І це, на думку КНР, робить американців вразливішими у цій конкуренції.
Тож зближення Росії та Північної Кореї координується старшими китайськими братами. І на тактичному рівні, як для КНДР, так і для РФ така співпраця є вигідною. Адже у Північної Кореї зараз є той ресурс, який необхідний РФ, щоб вести війну в Україні. А в РФ є ті технології та досвід, які допоможуть КНДР зробити значний ривок уперед.
Північнокорейський ВПК вже почав розвиватися значно швидше, аніж це можна було припустити. Коли Пхеньян почав постачати РФ боєприпаси зі складів, Москва на полі бою визначила їхні проблеми. Комунікація з цих питань стає дуже хорошим стимулом для розвитку — вони бачать, де вони не допрацьовують, де в них є реальні проблеми. І вони їх виправляють.
Ну, і схожа ситуація з армією. Оскільки північнокорейська армія реального бойового досвіду немає, то ті військові, які виживуть на війні проти України, здобудуть цей досвід і зможуть передати його іншим військовим КНДР. Тобто, це ще один шанс на ривок вперед.
Тож, якщо узагальнювати, для КНДР ця співпраця з Москвою – це збільшення власних шансів у майбутньому протистоянні з Південною Кореєю.
На початку війни українська влада заявляла: або весь світ зараз зупинить Росію, або ж диктатури по всьому світу розв’яжуть собі руки та почнеться глобальна війна. Зараз ми бачимо війну в Ізраїлі, ескалацію на Корейському півострові, рухи Китаю в бік Тайваню. Усе дійсно йде до глобальної війни?
Принаймні, ми на декілька кроків до цього наблизилися. Зупинити все ще можна. Однак ціна цієї зупинки для Заходу зараз буде вже значно вищою.
Всі диктатури, в першу чергу, дивляться на жорсткість реакції. Якщо її немає, або ж вона недостатньо, на їхню думку, жорстка, то це просто запрошення до ескалації. Оскільки з Росією цієї реакції не було, почався цей ефект геополітичного доміно.
Останнім часом спостерігається рух Китаю в бік Тайваню / фото ua.depositphotos.com
Тобто, раніше Заходу треба було розбиратися лише з РФ, і це поставило б на місце Пхеньян і Тегеран, а також привело трохи до свідомості Сі Цзіньпіня. А зараз лише питання часу, коли впаде наступний регіон. Багато експертів, і я зокрема, неодноразово казали, що наступною буде Азія – безпосередньо Корейський півострів. Адже у Китаю там найбільше прямого впливу.
Ще, як варіант, може бути дестабілізована Латинська Америка. Але Китай з цим не дуже поспішає. Річ у тім, що для цього там треба (поки що) діяти через друга Путіна Мадуро. Там ця історія між Венесуелою та Гаяною.
Згадайте, як наприкінці минулого року, коли допомога Україні зупинилася, росіяни за допомогою Мадуро розіграли історію з ймовірним нападом Венесуели на Гаяну. Ця історія була розіграна, щоб вплинути на американські вибори. Адже будь-який збройний конфлікт у Південній Америці – це величезна кількість біженців на півночі. Зрозуміло, що вони не будуть залишатися в Мексиці. Тож це — пряма загроза південному кордону США і пряме підігрування Трампу…
Втім, ця карта ще не зіграла. Коли стало очевидним, що допомогу Україні все ж виділять, Путін дав відмашку Мадуро і той поставив процес війни на паузу. Однак у будь-який момент це все може відновитися.
Такі регіональні конфлікти, по-суті, формують те, що можна назвати Третьою світовою війною. Адже Третя світова – вона точно не буде повторювати Другу, з масштабними битвами в одному регіоні. Скоріше за все, це буде такий каскад регіональних конфліктів. Кожен із них не буде переходити межу, за якою буде ризик ядерної ескалації. Але в сукупності вони призведуть до того, що так званий колективний Захід втратить контроль над ситуацією.
Це — велика небезпека. Оскільки є велике запитання щодо того, чи Захід готовий. І чи буде він мати взагалі можливість впливати на ситуацію не лише в Європі та на Близькому Сході…
Зупинити це досі можна. Але якщо спочатку треба було збити пил лише з Росії, то зараз це треба робити і з Росією, і з Іраном. Ще трохи — і це треба буде робити і з Росією, і з Іраном, і з Північною Кореєю. Щоразу кількість збільшується. Тому зупиняти процес все важче.
Нікіта Шендеровський