Інколи складається враження, що чотири роки російської агресії нас нічому не навчили і деякі українці роблять досить дивні речі, які насправді дуже допомагають Кремлю у війні з Україною.
Назвати їх зрадниками або сепаратистами на перший погляд важко, часто вони самі щиро вірять в свій патріотизм та бажання принести користь Україні. Але з іншого боку результатом такої “допомоги” є прямо протилежні наслідки саме в інтересах агресора. Інакше кажучи, періодично ми всі стикаємося з категорією так званих “корисних ідіотів”.
Років двадцять тому на різноманітних наукових форумах “силовиків” та сторінках спеціалізованих періодичних видань Росії активно обговорювалася тема “рефлексивного управління діями противника”. В самому простому вигляді ідея полягає в створенні таких умов для противника, коли він починає неадекватно оцінювати реальну ситуацію та приймає рішення (виконує дії), які насправді вигідні для протилежної сторони. Або ще простіше – ви провокуєте противника “грати по ваших нотах”. Після певного часу наукових дискусій тема теорії рефлексивного управління практично зникла з відкритих джерел. Зазвичай це означає, що теоретичні напрацювання лягли в основу практичної діяльності російських військових та спецслужб. Ураховуючи рівень переваг від можливості здійснювати рефлексивне управління протилежною стороною, практичні механізми його реалізації стали закритою інформацією.
Україна докладає зусиль, щоб переконати світ в бажанні вирішити кризову ситуацію на Донбасі політико-дипломатичним шляхом без активного військового втручання та ескалації збройного насильства. Формально діють Мінські домовленості і ми маємо їх дотримуватися. З іншого боку ми постійно фіксуємо спроби російських агресорів організувати провокації для подальших звинувачень української сторони в порушенні тих чи інших умов. Як в даному контексті розуміти факти публікацій, коли відомі волонтери та блогери, яких важко запідозрити в будь-яких гріхах, пишуть про наші умілі дії на передовій по знищенню противника? Відповідно, аудиторія видання з викладеного фото/відеоматеріалу бачить, як наш снайпер “знімає” спостерігача або чатового противника. Добре, коли ми в цей час відбиваємо напад і змушені реагувати у відповідь. А якщо ні? Кому ми допомагаємо такими публікаціями? Припускаю, що редакціям російських ЗМІ та дипломатам країни-агресора в першу чергу…
Наші не завжди продумані публічні заходи та риторика часто “підливають масла у вогонь”. 2 травня в Одесі пройшов “Марш українського порядку”, присвячений річниці трагедії в Будинку профспілок у 2014 році. Під час маршу за участю представників ВО “Свобода”, “Правого сектора”, “Національного корпусу”, “Національних дружин” та “Вуличного фронту” представниця одеського осередку “Правого сектору” виступила із заявою, яку можна кваліфікувати як антисемітську. Хоча пізніше вона вибачилася за свої слова, ця подія майже миттєво отримала потужний резонанс, у т.ч. в міжнародному інформаційному просторі.
Іншою знаковою подією стало затримання в Києві представниками націоналістичної організації С14 бразильського найманця “ДНР” Лусваргі. З цього приводу маємо коментар посла Канади в Україні Романа Ващука: “Поблажливе ставлення до розбою на вулицях, войовничої ксенофобії, чи самосудів – це зовсім не забезпечення права людини, а самоусунення держави. Посольства, політики, громадськість можуть твітити; правоохоронні та судові органи мають діяти”.
Не слід дивуватися реакції інших цивілізованих країн щодо таких дій. Невипадково нещодавно 56 американських конгресменів звернулись до Держдепартаменту США з листом, в якому закликають приєднатися до них та правозахисних організацій “у боротьбі проти антисемітизму, ксенофобії і всіх форм нетерпимості, закликавши уряди Польщі та України беззастережно відмовся від спотворень Голокосту і вшанування нацистських колаборантів”, а також належним чином реагувати на злочини, скоєні на грунті антисемітизму. У листі згадують також низку злочинів, скоєну в Україні на фоні антисемітизму, смолоскипні ходи націоналістів, де лунають антисемітські заклики, та діяльність неонацистських формувань, деякі з яких було навіть інкорпоровано до силових структур держави.
Відповідь української сторони пролунала також в стилі “корисних ідіотів”. Замість спроби налагодження комунікації сторін та цивілізованої дискусії директор Українського інституту національної пам’яті у коментарі “Радіо Свобода” назвав звернення змішуванням некомпетентності і свідомого спотворення інформації, а також змішуванням правди і брехні.
В черговий раз (після міжнародного скандалу через публікацію персональних данних журналістів іноземних ЗМІ в 2016 та включення в бази опозиційних політиків в 2017) майстер-клас розпалювання ворожнечі демонструє “Миротворець”, який нещодавно включив в свою базу 13-літнього підлітка з Луганської області. Вони констатують, що підліток став жертвою “політичного насильства”, але одночасно публікують його фотографію у військовій формі зі зброєю, ім’я та адресу проживання (Джерело: http://novosti.dn.ua/news/281249-myrotvorec-vnes-v-bazu-13-letnego-podrostka-yz-luganskoy-oblasty).
Наслідки схожих дій “корисних ідіотів” очевидні, але вони вперто продовжують експериментувати, наступаючи на чергові “граблі”. Своєрідним офіційним “визнанням” зазначеного стало оприлюднення 20 квітня поточного року Державним департаментом США аналітичної доповіді про дотримання прав людини в 2017 році. Держдепартамент зазначив у доповіді наявність корупції в уряді України, цензуру і блокування сайтів, а також нездатність влади притягти до відповідальності винних у насильстві проти журналістів і меншин.
