Сьогодні голова Верховного Суду В. Данішевська проведе прес-брифінг, присвячений першим 100 дням роботи Верховного Суду.
Впевнений, вона казатиме багато чого доброго про і не уникне згадок про певні проблеми в роботі. Але не вірю, що пані Валентина наважиться сказати про один важливий індикатор, звернути увагу на який хотів би я.
На мою думку, незалежність та прогресивність нового суду варто оцінювати передусім за рішеннями Касаційного адміністративного суду.
Який, до речі, є лідером по кількості суддів із негативними висновками ГРД.
Адже це суд, який мав би стояти на захисті прав та інтересів громадян перед державою. Державою в особі Президента, який називає себе ініціатором судової реформи за будь-якої публічної нагоди. Державою в особі Верховної Ради України, депутати якої прийняли законодавство, що дозволило створити суд.
Державою в особі Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка повернула майже половину суддів назад у конкурс, змінивши порядок розрахунку балів за іспит (в тому числі чинного Голову КАС). Державою в особі Вищої ради правосуддя, яка дала індульгенцію багатьом суддям, призначення яких завдало шкоди довірі до суду ще до початку його роботи.
Спори із цими органами КАС розглядає як суд першої інстанції. І те, на чию сторону він стає у своїх рішеннях, демонструє, чи захищає він громадян від свавілля держави, чи свавілля держави (в особі згаданих органів) від небайдужих громадян.
Його роль – контролер, стримувач величезного державного Левіафану та проявів свавілля з боку його органів-щупальців.
Справді незалежний адміністративний суд повинен бути достатньо сміливим, аби не погоджуватися із органами, які його створили.
Філософію його підходу до вирішення спорів із державними органами повинні складати цінності правовладдя (а не верховенства часто недолугих законів та їхньої букви) та народовладдя.
Чи так поводив себе КАС за перші 100 днів роботи? Наведу декілька власних справ, хоча це лише капля у морі розглянутих.
Справа № 1.
На конкурсі до Верховного Суду члени ВККС заявили ряд відводів щодо окремих кандидатів у судді Верховного Суду. Запросив у ВККС скан-копії заяв. Не надали, мотивувавши це тим, що це не публічна інформація, та що вони таким чином захищають репутацію членів ВККС.
Оскаржив відмову до КАС. Судді Бившева, Васильєва, Пасічник, Ханова та Шипуліна відмовили мені у позові.
При цьому, рішення написано настільки погано та з такою великою кількістю помилок, що я дуже засумнівався в тому, чи розбираються судді в законодавстві про публічну інформацію. По-перше, замість того аби оцінювати текст відмови ВККС у наданні інформації, вони оцінювали аргументи у їхньому відзиві на позов. Який текстуально був не лише більший, але й аргументація в якому відрізнялась від первинної у відмові.
Окрім того, судді настільки поспішали прийняти рішення, що на початку рішення зазначають один із аргументів мого позову («обмеженню підлягає інформація, а не документ»), але по суті цей аргумент в рішенні навіть не аналізують. Більше того, суд приходить до висновку, що «обмеження доступу до службової інформації, що міститься у заявах членів комісії про самовідвід, здійснено з метою захисту репутації членів комісії», цитуючи перед цим положення ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Який таку мету обмеження доступу, до речі, не передбачає.
Зараз це рішення переглядається Великою Палатою.
Справа № 2.
Під час конкурсу до Верховного Суду ВККС дуже довго не публікувала рішення за результатами кваліфоцінювання. Так само вона не давала їх на запити як публічну інформацію. Відмови відрізнялись: комусь ВККС писала, що це службова інформація. Комусь – що такі рішення наразі готуються до публікацїі. І от в один день ВРП написала у себе на сайті, що отримала такі рішення від ВККС. І я попросив ВРП надати їхні скан-копії. ВРП відмовила, пославшись на те, що це службова інформація.
Я оскаржив це до Уповноваженої ВРУ з прав людини. За результатами розгляду скарги до ВРП направили подання, в якому пояснили, що така аргументація відмови незаконна. Після цього ВРП знову відмовило у наданні рекомендацій, оскільки доступ до матеріалів суддівського досьє здійснюється лише через сайт ВККС. При цьому, у своїй відповіді ВРП послалася на положення ЗУ, в якому сказано що розпорядник відмовляє у наданні інформації, якою він не володіє (!).
Хоча на той час ВККС все ж спромоглася опублікувати свої рішення, я принципово не погодився із такою позицією ВРП та оскаржив цю відмову до КАС. Судді Мороз, Берназюк, Бучик, Гімон та Гриців відмовили мені у позові.
Що не так з цим рішенням? Фактично КАС відіслав мене до загальнодоступного джерела, що в ст. 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» зазначено як вид неправомірної відмови. Більше того, принципом згаданого Закону є те, що саме ним мають керуватися всі розпорядники інформації при вирішенні питань про доступ до публічної інформації. Тобто, що б там не було написано в ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», які б обмеження не були – вищу силу має закон про доступ.
Але КАС в цьому, вочевидь, не дуже розбирається, і просто списав аргументи із відзиву ВРП, розбавивши їх цитуванням норм законодавства.
Зараз це рішення переглядається Великою Палатою.
Прочитайте наведені рішення самі, і скажіть: КАС захищає органи державної влади, які його обрали, чи він просто непрофесійний?
Як на мене, то КАС захищає інтереси ВККС та ВРП, і робить це вкрай непрофесійно.
Чи піде Велика Палата проти ВККС та ВРП навіть у таких незначних справах?
Далі буде.
