USD28.2033

Світоустрій і міжнародна безпека все ще на краю прірви

Світоустрій і міжнародна безпека все ще на краю прірви

15-17 лютого в Мюнхені проходить 55 міжнародна конференція з безпеки, яка є найзначущішим майданчиком для зустрічі провідних світових політиків та експертів, пише у своєму блозі на “Новому часі” колишній міністр економіки України Богдан Данилишин.

Як завжди конференції передувала аналітична доповідь Munich Security Report про ситуацію з безпекою в світі. Цього року вона називається “Велика головоломка: хто підбере деталі?”. У вступному слові до доповіді голова Мюнхенської конференції Вольфґанґ Ішинґер, написав, що окремі деталі добре помітні – США, Китай і Росія. Але як організувати за їхньою участю майбутній світоустрій – незрозуміло. “Коли дивишся на поточний стан справ у міжнародних відносинах, складно уникнути відчуття, що ми стаємо не просто свідками низки малих і великих криз у світі. Проблема куди фундаментальніша. Очевидно, що в цих умовах нам потрібні нові інструменти управління”, – стверджує Ішинґер.

Також у доповіді наведено список топ-10 найгостріших конфліктів у світі. Він має такий вигляд: Ємен, Афганістан, розбіжності між США й КНР, конфронтація між Саудівською Аравією, США, Ізраїлем та Іраном, Сирія, Нігерія, Південний Судан, Камерун, Україна й Венесуела.

Ймовірно, укладачі цього “рейтингу” розташували конфлікти у спадному щодо їхньої гостроти порядку. Така думка впливових кіл у західній політиці щодо важливості (в їхньому уявленні) цих конфліктів.

Виходить, що інспірований Росією воєнний конфлікт у нашій країні вже не вважають чимось екстраординарним. Дійсно, воєнні дії мінімізовано й тепер вірогідність їхнього широкомасштабного відновлення не є такою вже високою (принаймні на думку авторів доповіді Мюнхенської конференції-2019). Отже, виходить, що проблеми України вже розташовані не на перших місцях у світовому політикумі.

Суперечки про ядерну зброю загрожують безпеці Заходу більше, ніж сама зброя – журналіст

До питань, пов'язаних із нашою країною, повернуся нижче, а зараз трохи про іншу сторону українсько-російського конфлікту. Відразу після того, як у 2007 року на Мюнхенській конференції виголосив свою гнівну промову президент РФ Володимир Путін, у якій по суті було анонсовано антизахідний розворот Росії, багато оглядачів заявили – відносини Росії та Заходу опустилися до найнижчої точки. Досить скоро (за історичними мірками) ці фахівці усвідомили всю хибність своїх припущень. За минулі з того часу 12 років ситуація змінилася до критичного рівня – фактично зараз уже немає механізму міжнародного діалогу між Заходом і Росією. Провідні актори світової політики розуміють (нехай далеко не всі це визнають публічно) – цей діалог у нинішній ситуації практично неможливий, оскільки Росія демонструє незацікавленість у ньому.

Читайте также:

Порошенко назначил 13 судей

Якщо подивитися в недавнє минуле, то ситуація в Україні вписується у процес відходу з-під опіки Росії, який переживали Грузія та Молдова. Очевидно, такий відхід створив потужний опір російських еліт, які відчувають сильні фантомні болі за імперським, совєтським минулим. Але нам довелося набагато складніше, ніж Грузії та Молдові – мабуть, керівництво РФ беззастережно вірить в одну з аксіом геополітики, в якій ідеться, що Росія як імперія нежиттєздатна без України, і якщо Росія втратить Україну, то лише питання часу, коли Росія звалиться. Війна в Україні стала реакцією владних російських еліт на втрату контролю над своєю колишньою територією, яка була завойована російською державою, що розширювалася в XVII-XVIII століттях. І яка була потім складовою частиною Російської імперії, а далі й СРСР.

Читайте также:

Желание учить русский в школе у украинцев уменьшилось – КМИС

Російська військова агресія проти України – це ще й “демонстрація сили”, спроба довести, що Росія залишається ключовим гравцем, чиїми “інтересами” не можна знехтувати. Наївно розраховувати, що кількість епізодів ескалації у відносинах між Росією та Заходом піде на спад. Росія взяла курс на зростання числа й інтенсифікацію воєнних конфліктів. Саме воєнні дії увляються російському керівництву єдиним реальним шляхом повернення їхньої країни у світові лідери. Тому нам, як країні, що зробила прозахідний вибір, але має довгий кордон із РФ, варто очікувати агресивних і провокаційних дій із боку північно-східного сусіда. Та й, щиро кажучи, важлива проблема в тому, що жодна зі сторін українсько-російського конфлікту не довіряє іншій. Зокрема й тому так складно домовлятися про щось і реалізовувати домовленості.

До речі, поступове наростання проблем в економіці Росії – не такий вже й привід для радості, яким його прийнято вважати в експертній спільноті. З історії відомо – якщо правлячі кола імперії не можуть поліпшити внутрішню економіку, то вони звертаються до зовнішньої політики. Яка набуває максимально агресивний характер і знаходить відображення в розв'язанні та загостренні військових конфліктів. Як підняти серед населення РФ рейтинг Путіна, що поступово знижується? Очевидно, що не високотехнологічним розвитком економіки, на що керівництво Росії виявилося нездатним, а через чергову ура-патріотичну хвилю, для чого не обійтися без ескалації військового конфлікту. Війна в Сирії не знаходить відповідного відгуку в жителів Росії, тому залишається один варіант.

Читайте также:

Фурса: Именно в такие моменты в “Газпроме” открывают шампанское и благодарят наш Кабмин

Звичайно, на думку провідних міжнародних експертів у сфері безпеки, війна в Україні може займати лише дев'яте місце з 10 топ-конфліктів. Але для нас, українців, це тема №1, питання збереження держави Україна. Анґела Меркель говорила, що український конфлікт не має військового рішення. Але він точно не має мирного вирішення. Адже мирне рішення, яке влаштує Путіна – це капітуляція України, що повинна бути виражена, на його думку, у виході нашої країни із процесу інтеграції з ЄС, у відмові від вступу в НАТО.

Наполеон казав, що “великі батальйони завжди мають рацію”. Але в історії неодноразово були випадки, коли мала країна перемагала у війні велику країну. Розраховувати нам потрібно насамперед на самих себе. Підтримка країн Заходу, серйозна й дуже важлива для нас, передовсім базується на їхній користі. Державам Європи не потрібен (і навіть небезпечний) прямий територіальний контакт із Росією, поведінка якої стає все більш непередбачуваною. Тому вони й захищають себе, підтримуючи Україну як “буфер” між собою й агресивною Росією. Однак на прямий воєнний конфлікт із РФ заради збереження територіальної цілісності України вони не підуть. Можуть надати нам зброю, збільшити економічну та технічну допомогу. Але захищати нашу землю будуть українці, а не військові країн НАТО.

А взагалі необхідно чесне визнання подвійного підживлення багатьох міжнародних конфліктів. Вони виникають і посилюються не тільки внаслідок розколів між країнами або розколів усередині країн. Але вони ще й конфлікти цінностей та ідентичностей з національними, релігійними й історико-культурними акцентами. І поки що адекватних відповідей на ці виклики світової політикум не виробив. Напевно, виходячи з цього, й потрібно підбирати ті “нові інструменти управління”, про яких написав Ішинґер. До речі, й українсько-російське протистояння є не тільки частиною геополітичних процесів, це ще й конфлікт світоглядних цінностей.

Тема доповіді перед Мюнхенською конференцією 2018 року звучала так: “На край прірви – і назад”. Максимально короткий зміст доповіді – справи в світі ніколи ще не були такими поганими. Але за минулий рік вдалося стати на шлях вирішення лише однієї з проблем, що загрожують безпеці в світі – президент США Дональд Трамп зміг налагодити діалог із лідером КНДР. Решта проблем світової безпеки не знайшли вирішення, але отримали поповнення в кількості: конфлікт у Венесуелі, що загрожує перейти у збройне протистояння (Бразилію з Колумбією не приваблює перспектива прийняти на своїй території сотні тисяч голодних біженців з Венесуели, що зазнає економічного краху, тому вони можуть ввести туди свої війська), по суті припинено дію договору між США і РФ про ракети середньої та малої дальності, специфічні натяки лідера РФ щодо бажаності повномасштабного зближення із Білоруссю, що повинно насторожувати нас в Україні. Боюся, що думки, які будуть висловлені на Мюнхенській конференції-2019 про перспективи світової безпеки, виявляться не менш алармістськими, ніж рік тому.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"В управлении государством главное – соблюдать все формальности, а на мораль можно и не обращать внимания. "

© Марк Твен

Регистрация

(Максимальный размер файла 0,5Mb)

Восстановление паролю

Пожалуйста, введите ваш логин или адрес электронной почты.

Марчук: Боевики хотят использовать мост Станицы для бронетехники

Не політики керують олігархами, а олігархи керують політикою – Пекар

Конфуз Порошенко попал на видео: “болванчик вместо президента”

Міф про нашу молодь зазнав серйозного удару

“Нужна война!” Зеленский ошарашил планами по возвращению Крыма и Донбасса: чего ждать украинцам

Геращенко сказала, когда Украина откроет пункт пропуска Золотое

Чому повідомлення про можливість “об’єднання” Бойка з Тимошенко – маніпуляція

Зеленский срочно обратился к украинцам: “Время пришло”

Киев отреагировал на приговор российского суда 20-летнему Грибу

Казарин: Мы надели на себя бронежилет обиды – и видим в зеркале нимб

Порошенко допустил фатальную ошибку: “лишится власти”

НАБУ опровергло заявление Луценко о вмешательстве в выборы в США

Аtlantic Сouncil: Плохое предложение Порошенко

Экстрасенсы раскрыли, кто станет следующим президентом Украины: «Прирожденный лидер»

Луценко соврал о Йованович, показав совсем другой документ – ЦПК

“Момент Зе” – воспользоваться временной слабостью

Елена Бондаренко: Бойко участвовал в сговоре против Януковича

“Дела против Порошенко открыли в Евросоюзе, готовится побег в США”: Дубинский сообщил детали

Павел Гриб получил тюремный срок в России и объявил голодовку

Без американської парасольки? Ризиковані ігри з нульовою сумою