USD28.2033

“Темний туризм”: подорожі, про які не заведено говорити

"Темний туризм": подорожі, про які не заведено говорити

Після нещодавнього серіалу “Чорнобиль” популярність турів у це місце екологічної катастрофи злетіла до небес. Але ще до серіалу Чорнобиль охрестили “перлиною українського туризму”, пише Ірина Малішевська у блозі для BBC News Україна.

За даними Міністерства екології, у 2018 році зону відчуження відвідали 63 тисячі людей. Це майже у вісім разів більше, ніж було ще п'ять років тому.

Я їздила в Чорнобиль і Прип'ять на початку 2000-х у рамках студентської конференції. Тепер, якщо ви іноземець, поїздка на один день обійдеться вам у сто доларів.

“Мертве місто” не самотнє у своїй популярності. Подорожі до місць трагедій, геноцидів, ув'язнення та катаклізмів мають назву “темний туризм” (в англійській мові є низка синонімів – dark, black, grief tourism тощо).

Хоча сам термін досить молодий, історія цього явища дуже тривала: масові відвідини Колізею у Давньому Римі, коли глядачі приходили подивитися на смертельні бої гладіаторів, – це подія такого ж штибу.

Розрізняють танатотуризм (концентраційні табори), некропольний туризм (кладовища, як-от Личаківський цвинтар у Львові чи Пер-Лашез у Парижі), туризм катастроф (Чорнобиль), містичний туризм (Стоунхендж, озеро Лох-Несс, окультні місця) та інші напрями.

Є окрема індустрія, яка спеціалізується на темному туризмі. Один із напрямів – постконфліктні території або ті землі, де й зараз триває війна, наприклад, Сомалі. Деякі фірми возять туристів у Північну Корею чи конфліктні пострадянські території, наприклад, Карабах.

І тут, окрім питання етичності, постає проблема безпеки таких подорожей для туристів.

Згадаймо історію американського студента Отто Вомбієра, який у складі туристичної групи відвідував КНДР наприкінці 2016 року. Його ув'язнили за “скоєння ворожого акту” проти країни (спробу вкрасти пропагандистський плакат з готелю) та засудили на 15 років трудових таборів.

Отто Вомбієр впав у кому в північнокорейській в'язниці. Через 17 місяців після ув'язнення його привезли на батьківщину в несвідомому стані, де й помер.

Відтоді КНДР для американців з країни, не рекомендованої для поїздок перетворилась на країну, заборонену для відвідування без спеціального дозволу від Держдепу.

Дуже дорогий туризм

Організований темний туризм – це дуже дорогий туризм і в такі тури їздять люди з розвинутих країн.

Хто вони? Любителі скорботи? Ті, хто переситилися звичними подорожами?

Ними можуть бути й ті, хто “колекціонує” країни, тобто хоче відвідати всі країни світу.

Англійський актор Дом Джолі, який 2010 року видав книжку “Темний турист” (The Dark Tourist: Sightseeing in the world's most unlikely holiday destinations) каже, що для нього темний туризм – це спосіб доторкнутися до історії.

Ті, хто цікавиться питанням, можуть навіть звернутися до робіт Інституту вивчення темного туризму (The Institute for Dark Tourism Research) на базі Університету Центрального Ланкаширу у Великій Британії. А прихильники Netflix можуть подивитись новозеландський документальний серіал “Темний турист” (Dark Tourist) 2018 року.

Популярні напрямки темного туризму

1. Північна Корея. Країна відкрила двері для туристів наприкінці 1980-х і наразі її відвідують тисячі людей на рік.

“Перлина” північнокорейського туризму – мавзолей Кім Ір Сена та Кім Чен Іра, розташований у столиці Пхеньяні. Іноземні туристи мають доступ до мавзолею двічі на тиждень у супроводі місцевих гідів, наданих урядом.

2. Меморіальний комплекс і музей 11 вересня. Музей нью-йоркської трагедії побудували в 2014 році у кратері від зруйнованих веж-близнюків Всесвітнього торгового центру.

Читайте также:

Політолог розповів, коли Україна нарешті заживе краще

3. Аушвіц-Біркенау. Колишній нацистський концентраційний табір на території Польщі перетворили на музей у 1955 році. 2017-го музей відвідали понад 2 мільйони людей.

4. Руанда. В Руанді є кілька місць пам'яті масового геноциду 1994 року, коли, за різними оцінками, загинуло від пів мільйона до мільйона людей.

5. Туольсленг. Музей геноциду “Туольсленг” у столиці Камбоджі Пномпені відкрився у 1980 році. Колишня школа була в'язницею за режиму Червоних Кхмерів, де катували і вбивали. Музей зберігає величезний фотоархів тодішніх в'язнів-жертв режиму.

Я розпитала українських мандрівників, які їздять “складними” країнами або регіонами, куди не ступає нога звичайного туриста, чим їх приваблюють постконфліктні території?

Оксана Лоїк. Мандрівниця, про Афганістан та Пакистан

Я б не ділила світ на країни “чорного” та “білого” туризму. Ці явища присутні у кожній країні.

Можна захоплюватись “прилизаними” містами Казахстану, а потім від'їхати на якусь сотню кілометрів від Нурсултану і пити чай, зварений на кизяках з майже червоної води.

Можна блукати у смітті вулицями Кабулу, а потім потрапити в райони міста, де розумієш, що “Афганістан” і “розкіш” – цілком тотожні поняття.

Можна захоплюватись архітектурними дивами Еміратів, а тоді жахнутись умов, у яких живуть заробітчани.

У моїй колекції з сорока країн більшість – не надто привабливі для туристів. Але з тих, які вважають небезпечними – Афганістан та Пакистан. Обидві мене позитивно здивували.

Я думала, що їду в глухе темне Середньовіччя, а приїхала в банально бідну країну (Афганістан) та країну разючих контрастів (Пакистан). Жодної хвилини не відчувала там страху і була заворожена їхнім туристичним потенціалом.

Читайте также:

Береза: Будут ли втихую колоть Pfizer Арахамии, Корниенко и остальным слугам? Или они будут колоть ноунейм? А Ермак что уколет? Спутник V?

Я не прагну розказувати, як безпечно в Афганістані та що все, поширюване ЗМІ, – це легенди. Ні, це все правда!

Просто зсередини все виглядає зовсім інакше – афганці живуть звичайним рутинним життям, а про всі теракти, як і решта світу, дізнаються із телевізора.

Пакистан, попри консервативний імідж, – абсолютно вільна країна, де можна собі дозволити і голі руки, і алкоголь, куплений у спеціальних точках чи у місцевого населення, і веселі гулянки (в умовах відсутності нічних клубів).

І попри все, ці країни – не для кожного. Щоб туди поїхати… ні, не обов'язково бути сміливим. Але потрібно забути все, що ти знав про них досі, сильно вірити в людей та людяність і бути готовим до пригод.

Костянтин Симоненко. Перший українець, який відвідав усі країни світу, про Сомалі

Відвідати всі країни світу було моєю початковою метою і давньою мрією. Усі країни – це саме всі, включно із Сирією, Сомалі, Єменом. Їздити до небезпечних країн я почав саме тому, я просто мав там побувати заради здійснення своєї мрії. Потім вже втягнувся, так би мовити.

Відвідування небезпечних територій, наприклад, Сомалі – це не знайомство з якимись визначними пам'ятками або красою природи, їх тут немає. Це абсолютно незвідана, смертельно небезпечна і повна адреналіну територія.

Уявіть, я йшов вулицями зруйнованого міста серед руїн колись гарних італійських маєтків, назустріч напівголі місцеві тягли на плечах тигрових акул… Ліворуч і праворуч від мене йшли автоматники в шльопанцях і з гранатами за поясом. Я відчував себе космонавтом.

Але не варто думати, що мандрівники, які їдуть в такі країни, – божевільні та безстрашні екстремали. Подібні поїздки дуже добре готують.

Читайте также:

Чернышев заявляет о мошенниках, терроризирующих его министерство

Передусім, це вивчення країни: де небезпечні зони, де відносно безпечні, коли не варто їхати, а коли в країні відносне затишшя і можна ризикнути. Завжди дуже ретельно вибираю приймаючу сторону, яка буде мене супроводжувати, і якій я, по суті, довіряю своє життя.

Зазвичай я користуюся рекомендаціями знайомих професійних мандрівників, які вже були в країні і користувалися послугами місцевих провідників.

Світлана Ославська. Журналістка,авторка книги про Туреччину “Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії”, про турецький Курдистан

Вперше я потрапила до Східної Туреччини (регіон цей ще називають Турецьким Курдистаном) у 2013 році, і одразу – в Діярбакир, неофіційну курдську столицю.

Тоді якраз був період потепління стосунків курдів і Туреччини і я багато провела в старому місті Діярбакира, ходила вузькими вуличками, дивилася, як бавилися діти і віталася двома мовами – курдською і турецькою – з жінками, які сиділи на порогах будинків або пекли хліб у печах надворі.

Це старе місто буде сильно зруйноване вже за кілька років, коли конфлікт загостриться знов.

Подорожувати було безпечно – ми з колегами-волонтерами багато їздили автостопом, люди були загалом раді бачити іноземців, бо це не дуже туристичні регіони, там немає втоми від туристів і немає ще відпрацьованих схем, як заробляти на тобі.

Але в усій Туреччині існує пристойне автобусне сполучення, тому автостоп – не єдиний спосіб там пересуватися.

Діярбакир, Мардін, Антакія, Ван, Шанлиурфа та інші регіони східніше та південніше від Ґазіантепа приваблюють людей, які шукають спадщину і архітектуру, або які просто хочуть знайомитися з людьми і дивитися на те, як вони живуть.

Даша Непочатова. Співзасновниця Creative Women Space, про Національний меморіал і музей 11 вересня у Нью-Йорку

11 вересня 2001 року, у день, коли стався теракт у Нью-Йорку, я працювала у Великій Британії у тренінговому центрі британської організації дівчат-гайдів і ми разом з ними бачили падіння веж-близнюків у прямому ефірі.

Той день назавжди залишив відбиток у моєму серці. Поїхати на місце трагедії стало моєю мрією.

Вперше я потрапила до Нью-Йорка через 16 років після трагедії. Мені не сподобалося це місто через його постійний шум і натовп.

Але, на диво, в ньому я знайшла місце, де почувалася добре: Граунд Зіро – частина нижнього Мангеттена, де стояли вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру.

Це місце спокою, утворене з неспокою. Місце тиші, народженої з шуму. Тут все пронизано колективним контактом зі смертю. Я почала повертатися сюди знову і знову. Граунд Зіро стало моїм місцем сили.

Це музей, у якому неможливо рухатися швидко, бо крім візуальної інформації, в ньому величезні пласти психологічної інформації, яку ми зчитуємо всім тілом на рівні несвідомого.

Окрім того, що музей розповідає про одну з величезних трагедій XXI століття, він ще показує те, як американці проживали горе від втрати близьких та знайомих.

Владислав Романович. Мандрівник, про Сирію та Пакистан

Я прагнув відвідати Сирію та Пакистан, аби побачити тамтешні численні історичні пам'ятки, та тому, що цікавлюсь подіями в світі. Хотів подивитись, як там насправді, а не з екрана телевізора, і переконався, що це – дві різні картинки.

Сирія, де я був двічі (у 2018 та 2019 році), лише за рік загоїла багато своїх ран, особливо в очі впадає інфраструктура та нові будівлі. Мирне життя повертається у міста.

Пакистан для мене – це країна з найгостиннішими людьми у світі. Так, люди живуть незаможно, проте намагаються якнайкраще показати свою країну. Чемні, виховані, доброзичливі. Майже кожен знає англійську, що мене дуже здивувало.

У ЗМІ сюжети про такі країни показують з точки зору небезпеки, війни, терору, проте реальність дещо інша.

Вулична злочинність у Сирії чи Пакистані майже дорівнює нулю. А уявити, що хтось вкраде твій телефон чи гроші, або підніме руку на гостя, – взагалі на рівні фантастики. Я спокійно залишав свій рюкзак з макбуком чи телефоном у Алеппо та Лахорі – і ніхто навіть не дивився на нього.

Дар'я Анцибор. Фольклористка та мандрівниця, про культуру пам'яті

Місця, пов'язані з певним травматичним, трагічним досвідом цікаві для мене з багатьох причин, починаючи з історичної, закінчуючи суто практичною.

Мені цікаво, що музеї роблять для того, аби не просто донести історичний матеріал, але й змусити відвідувачів по-справжньому осягнути жах трагедії.

Наприклад, в “Аушвіці” я була двічі, і досвід був геть іншим. Там є організовані екскурсії, і першого разу екскурсоводка закцентувала на зображенні повсякденності в'язнів – вона детально описувала спогади про життя в бараках, з усіма нюансами харчування, антисанітарії тощо. І це справило на мене колосальне враження.

Другого разу екскурсоводка більше розповідала про статистику, намагалася показати весь страх трагедії. Але наш мозок не здатен усвідомити, що таке 3 000 чи 30 000 загиблих. Він тільки усвідомлює, що це дуже багато.

І якраз тому для мене відвідання меморіалів та інших пам'ятних місць – це спосіб відчути та поспівчувати. І водночас проаналізувати, як цей досвід можна було б використати в Україні.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

    Чтобы оставить комментарий необходимо

    "Лучший аргумент против демократии — это пятиминутная беседа со средним избирателем."

    © Уинстон Черчилль

    Регистрация

    (Максимальный размер файла 0,5Mb)

    Восстановление паролю

    Пожалуйста, введите ваш логин или адрес электронной почты.

    Кинофестиваль в Карловых Варах перенесли из-за коронавируса

    Минцифры разработает смартфоны для правительственной спецсвязи

    Зеленский подписал закон о введении электронных трудовых книжек

    Ученые объяснили, почему сыр – лучшая закуска к вину

    Вышел официальный трейлер мультфильма «Виктор_Робот»

    Apple представил новую функцию для сохранения фото и видео

    Українці змінюють звички: як використовують платіжні картки

    В Китае показали снимки Марса с высоким разрешением

    Помощь пациентам с постковидним синдромом: Степанов создал рабочую группу

    Место проведения съезда судей перенесли – Аваков предупредил об угрозе

    Названо найбільш доброзичливі міста світу

    У Вінниці рятувальники врятували собаку, який опинився у крижаній воді

    Одесский кинофестиваль начал прием заявок

    На Солнце обнаружили сверхбыстрые частицы, опасные для жизни на Земле

    Стало відомо чи потрапить Вінниччина до “червоної” карантинної зони

    На Банковой обсудили инициативу создания Украинского ветеранского фонда

    Зеленский подписал решение СНБО о запрете двойного гражданства для политиков и чиновников

    У Вінниці склали протокол на будівельників ТЦ за засмічення території 

    У Вінниці посеред ночі поліціянти знайшли 5-річного хлопчика, який загубився

    “Міняємо Словаччину на Крим”. У Харкові розмалювали словацьке консульство. ФОТОФАКТ