USD28.2033

Ті, що живуть у соняхах (ФОТО)

Дорога на Схід починається з пояснень, де лежить твій бронежилет і каска. Хоча могли б і не показувати, касок в автомобілі 27 штук і вони скрізь. Хоч і б/у, але італійських, в чохлах – в таких мізки не закипають як алюмінієвій каструлі.

Про це пише “Українська правда”.

Каски, броніки, каремати, бензопили, ліки-аптечки, труси-носки, туалетний папір, печиво, дитячі малюнки їдуть в 51-шу бригаду, що тоді стояла під Мар’їнкою (31 км від Донецька).

“Коли запитуєш, що потрібно привезти, то спочатку кажуть, що нічого не треба. Потім скромно перепитують, а що можна”, – Сергій Вусик розповідає, як зазвичай складається розмова між волонтерами і військовими.

Оптику можна? – Можна.

Каски? – Можна.

Аптечки? – Можна.

“Далі вже починаю запитувати я, – каже Сергій. – Бензопили треба? Бронежилети? Труси-носки? А мені на це кажуть: а що, можна?”.

Сергій Вусик і Тарас Тополя – музиканти з групи “Антитіла”. Вони збирають гуманітарку для військових у воістину промислових масштабах.

Цього разу везли в 51-шу під Донецьк і в 72-гу, яка мала нас очікувати під Мелітополем. Бус під вантажем просів. Поки їхали – подзвонили: “У 72-гу не везіть”. Багатостраждальну 72-гу, яку збиралися знову кинути на передову, все-таки відпускають додому в Білу Церкву аж до 25 серпня.

“І так завжди, – пояснює Сергій. – То дзвонять: везіть швидше, чекаємо, то – все, не треба, нас переводять”.

Руслан Горовий, Магнолія-ТВ, і Тарас Тополя й Сергій Вусик, музиканти з групи “Антитіла”. Тут і далі – всі фото автора

Бус важко підстрибує на ямах. Каски час від часу падають на голову.

“Усім чоловікам вийти з машини, приготувати документи”, – перший раз за всю дорогу нас зупинили на блокпосту, буквально за 20 метрів до пункту призначення.

“Ви 51-ша? А ми до вас”, – говорить Сергій, і ми з’їжджаємо в чисте поле. Тут під соняшниками і живуть наші хлопці.

ДВА ВАСИЛІ, АНДРІЙ, МІША І ПЕТРО

“Хлопці, який розмір берців? 41-й є?”

Василь Деркач з Червонограда. Йому 23. Він шахтар і журналіст. Головний редактор газети “На шахті”. Щоправда, газета вже 5 місяців не виходить – редактор, він же журналіст, він же фотокор, він же верстальник, на фронті.

“Прийшла повістка. Сказали, що забирають на 45 днів, а я вже тут п’ятий місяць”, – сміється Василь. Каже, що все добре. Хлопці хороші. Командир розумний. Мудрий, говорить Василь. І додає з повагою “Кадровий офіцер. Навіть англійську мову знає”.

“Бронежилет мені друг дав – з себе зняв і на мене вдягнув. Я два місяці був взагалі без броніка. Каску купила наша церква, що у Червонограді. В армії видали форму. Але я тоді був механіком-водієм, так її електроліт повністю знищив. Другу форму мені брат купив”, –розповідає Василь.

Я запитую, чи можна його фотографувати, чи мама знає, що він тут. Він каже: можна, але мама не знає.

Василь Деркач з Червонограда, шахтар і журналіст 

“Не думайте, що я їй брешу. Коли вона питає, де ти, я тільки кажу: не можна говорити по телефону. Вона думає, що я в Миколаєві. Але нічого, фотографуйте, вона інтернет не читає”, – каже Василь і тут же пропонує професійну допомогу: якщо треба буде щось уточнити по статті, то дзвоніть, питайте.

Друг Василя теж Василь. Василь Костерний. Знайомить мене з Осою і Кокардою. Оса грається, Кокарда спить. Маленьких песиків підібрали в селі.

Мама другого Василя знає, що син в зоні АТО: “Вона в мене інвалід. Я їй раніше не казав, де я. Але потім люди почали байки травити, що я поранений, так я й признався”.

Василь Костерний, “майже доброволець”

Про себе Василь каже: майже доброволець. “Узимку був у Києві, на Майдані. Додому приїхав перед паскою – а там повістка. Я пішов”.

Бронежилет йому передали “з району”, як каже Василь.

Міші спочатку видали лише форму і берці. Потім з військкомату прислали жилет. З району. Знайшли спонсорів і прислали. Він з села Ясениця Турківського району Львівської області. Міші прийшла повістка 11 квітня. Він добре пам’ятає дату, бо це день народження дочки.“Тоді їй було 2 роки. А тепер – 2 роки і 4 місці”.

Міша і його “Волинь” 

Читайте также:

Элитная тяжелая техника ВСУ превзошла все ожидания военных: видео

Міша мені дарує сувенір – кулон, зроблений з кулі.

“Це 5,45 ПС“, – ледь кинув оком на мій подарунок Сергій Вусик. Поки розмовляю “за жизнь”, він пояснює бійцям, чим небезпечні одні жилети: на пластинах немає антирикошета і захисту від осколків. “У мене від них купа друзів в лікарні“, – говорить Сергій і міняє хлопцеві на інші, які привіз.

“Держава тільки автомат дала – і йди…”, – говорить Петро Корніюк з Волині.

Воювати?”, – перепитую.

“Йди сиди під кулями”, – сміється Петро.

Бронежилет Петрові купило село. “І розгрузку”, – додає він.

“Я такий патріот дурний, що як мені повістку дають, то іду служити. Оце в квітні дали повістку, сказали, що забирають на перепідготовку на 21 день, і я пішов”, – розповідає Петро свою історію.

В нього своє фермерське господарство – 5 га городу, 4 корови, 6 свиней.

“Повернуся – а там повний нуль. А я ж не пив, не курив, на море не їздив. Чотири роки будував. На цей рік уже мав на нуль вийти. А на заробіток – на наступний. А тепер там батьки хазяйнують. Мамі 60 років, татові 66 років. Усе потроху продається…”, – каже Петро.

Його зарплата в армії така ж, як і у всіх мобілізованих тут, 2 500 гривень на місяць.

Петро Корніюк, колись був фермер, тепер – солдат

Петро теж дозволяє себе фотографувати: “Це добре, що ви фотографуєте, – каже він. – Бо ми тут всі числимося в різних підрозділах – хто де, тільки не тут. Мені не потрібна якась корочка. Просто прикро, якщо мені скажуть, що я тут не був – а так, от, доказ, преса”.

ЛІЖКА І ПОЛОНЕНІ

На обід нас пригощають м’ясом і кавуном. Кавун привезли з села. М’ясо теж – корову вбило мінометом.

Кілька днів перед тим на обід був гусак. Його знайшли в селі, сильно пораненого, довелося з’їсти, пояснюють хлопці. А от його гуска живе з нашими. Її лагідно називають “наша сепаратистка Мар’яна”. Мар’яна ходить з хлопцями в наряд, а при обстрілах ховається в окопі.

Читайте также:

Wizz Air в Украине: цены на билеты и новые маршруты в 2018 году

Сепаратистка Мар’яна

“А хочете покажу вам нашого полоненого?”

Андрій так дивиться, що вже ясно – жарт. Він веде мене до окопу і показує полонений РПГ (ручний протитанковий гранатомет). Каже: взяли в полон, он там, через дорогу. “В тій хаті, що вікнами на нас дивиться”. Зайшли туди – а він лежить.

Полонений РПГ 
Андрій збирається в село по воду

Андрій Павелко у мирному житті працює завгоспом у сільпо. Зараз він збирається в село по воду: одягає бронежилет, каску. Каже, що в селі до них ставляться добре. У село наші возять печиво, згущенку, цукерки. Для дітей. “Ми їдемо, а діти гукають: “Дяді, ви нам згущонку привезли?“.

Наш дім – окоп, говорить Василь, той, який редактор і шахтар. Бо намети ставити не можна. Намети – це цілі, по яких стріляють. “Наша цель – богатый и сильный Донбасс”, чомусь згадується борд на під’їзді до Мар’їнки, що тепер дивиться на дорогу обгорілими вікнами житлових будинків.

Спальня в бетонній трубі зрошувального каналу

Вони сплять біля окопу. Хтось прямо в окопі. Хтось в бетонній трубі зрошувального каналу.“Коли був обстріл, ми тут ховалися”. – “Та скільки ж тут може заховатися?” – у трубі тісно, як у родовому каналі. “Всі“, – чую у відповідь і не те, щоби не вірю – вірю.

Вони прийшли сюди під Мар’їнку 1 серпня. За цей час пережили кілька обстрілів, вирили кілька окопів, поставили польовий душ.

“Ось тут загинув наш екскаватор. Пряме попадання в мотор – поранення несумісне з життям”, – мені показують розрив від міномету і окоп, який екскаватор почав рити, але так і не закінчив.

Тут був екскаватор. Чорна ритвина – воронка від міномету, далі в кадрі – окоп, який екскаватор так і не встиг викопати

Читайте также:

Год безвиза: украинцы рассказали, как изменилась их жизнь

Ми говоримо про обстріли.

“Як обстріл почався, то добре, що всі правильно зреагували”, – говорить солдат, який представляється Дєд. Його так прозвали, бо йому 46 років. Аж 46 років, каже Дєд.

“А як це – правильно зреагувати? – цікавлюся. “Швидко в окоп і слухати звідки летить”, –пояснює Дєд.

“Страшно було, коли я отам стояв в наряді, а поруч зі мною хлопцеві в голову потрапив осколок. Ми двоє стрибнули в окоп, а з нього кров хлющить, ти йому голову перемотуєш, перемотуєш, а в нього погляд гасне… Бачиш, які воронки лишає? Ти своїм автоматом нічого не зробиш. Можеш, лише лежати в окопі і молитися”, – розповідає Василь, шахтар і журналіст.

“Перший час було страшно. А тепер уже, як обстріл починається, так я і не прокидаюся”,– говорить Михайло, Міша. І просить: беруші привезіть, бо як міна летить – звук дуже неприємний.

“Що-що?”, – питає командир. Я пояснюю, що це такі пробки у вуха, мовляв, як в Одрі Хепберн у “Сніданку в Тіффані”. Майор сміється і просить беруші не привозити. Не треба.

Оса дозволила себе сфотографувати, а Кокарда втекла

ВІЙНА ДЛЯ ОБРАНИХ

“У відпустку не хочу. Бо приїдеш додому, а там всі проситимуть, щоб лишився. Вернуся, коли вже все закінчиться”, – каже Андрій і вирушає по воду. Пока, Андрію.

Петро від відпустки теж відмовився. Говорить так: хай їдуть ті, в кого є діти. Іноді, каже, поговорити хочеться. Ми обмінюємося телефонами. Щоб говорити.

“Не поїду”, – каже Міша. Той, в якого дочці 2 роки і 4 місяці.

Вона, каже, на мене по телефону свариться “Тато, приїжджай”.

“А я не приїжджаю. Бо приїду – одне розстройство. Вже і їхати не захочу. Дочка не пустить”, – віджартовується Міша.

“Ви не розумієте”, – перебиває нашу розмову майор. Той, якого Василь назвав мудрим.Станіслав Чорногорець.

Майор Чорногорець, про якого солдати кажуть, що їм з командиром пощастило

“Люди як жили, так і живуть. Нема ж такого, що все для фронту, все для перемоги. Усі живуть своїм життям. Ми от в Курахово приїжджаємо, в бронежилетах, людину залишаємо на охороні – бо в машині зброя. Заходимо в магазин, а там поруч водосховище – дівчата заходять в парео, пиво купують. Почуваєш себе… Ладно я, кадровий офіцер, а як хлопцям? Вони їдуть додому, а там нічого не змінилося – хіба що долар був 8, а став 12. Тобто вже 13… Таке враження, що це війна для обраних – нам треба, а нікому не треба. Війна для тих, хто попав”, – каже він.

Ми слухаємо і киваємо – ми ж не попали. Сергій питає, що ще треба привезти.

Долар тим часом стає по 13,5. Євро по 18,5. Кожна каска, та, що італійська, б/у, коштує 35 Євро. Бронежилет “Січ” з курсом за 1$ 12 грн. коштував 3100 грн. Тепер невідомо, бо вся сировина іноземна. А ще є оптика. А ще целокс.

…Наступної ночі їх знову обстрілювали. Один поранений. Сьогодні вночі було тихо.

PS: Реквізити для збору коштів:
Тополя Тарас Приватбанк. 
4149437829591393

Мар’їнка. 31 км до Донецька
Опори після мінометного обстрілу
 
 
Польовий душ
Польова гардеробна
Польова спальня
 
Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Все политики делятся на два класса: те кто прикрываясь добром творят зло, и тех кто творит зло не прикрываясь ничем."

Нація, що втішається танками в центрі мирної столиці, але толерує агресора, приречена – експерт

Убийство экс-депутата: жена нашлась в очень неожиданном месте

Илья Кива: Наша задача – предотвратить любые попытки незаконного выделения земли

Новий спортивний майданчик з’явився біля школи №9

Чому Європа не розповсюджує санкції на російських пропагандистів?

Главное за ночь: разрушительное наводнение и первая жертва “Момо” в Украине

Принуждение к миру продолжается: США ввели новые санкции против РФ

Насильство у сім’ї. До поліції Вінниччини надійшло понад 5 тисяч заяв

Курс валют на 22 августа: гривна замерла в ожидании чуда

Совсем скоро: Укртелеком напугал украинцев новыми тарифами

Работа мечты: топ самых высокооплачиваемых профессий Украины

Греки избавляются от российского влияния

В НБУ объяснили, почему “скачет” гривна

Зачем нам военный парад?

Как купить авиабилет со скидкой по акции

Погода на 22 августа: солнце сделает из украинцев краснокожих

Глава благотворительной организации украл 109 автомобилей, раскрыта схема

Понимает, что может умереть: Правозащитница о встрече с Сенцовым

Мы так близки, что встреч не надо

В Киеве автоледи играла с костром и проиграла: эпичные фото