USD28.2033

Українські пристрасті довкола воєнного стану

Українські пристрасті довкола воєнного стану

Запровадження в Україні воєнного стану викликало хвилю обурення: “Чому саме зараз?”, ” Треба було вводити ще 2014 року!”, “А як же права людини?”. Насправді це вже було. 100 років тому, 9 листопада 1918 року, гетьман Павло Скоропадський запровадив воєнний стан у Миколаєві, Херсонській, Катеринославській, Подільській і північних повітах Таврійської губернії. А в ніч із 11 на 12 листопада до них доєдналися Чернігівська, Полтавська, Київська губернії та місто Київ.

Ситуація в країні була катастрофічною. Автор-Угорська імперія розвалювалася. У Росії відбувся більшовицький переворот. Величезна кількість полонених, дезертирів і вояків почали повертатися із фронту. Більшовицьке підпілля влаштовувало провокації: горіли склади, бастували заводи, типографії друкують прокламації із закликами до пролетарів усіх країн єднатися. Зростала злочинність. На кордоні з Росією відбувалися постійні перестрілки та спроби більшовиків просунутись углиб України. У Брянську та Курську накопичувалися червоні війська.

Одночасно опозиція готувалася  до чергової зміни влади. На 17 листопада було призначено Національний конгрес – з’їзд усіх українських політичних партій і громадських організацій. Організатори не приховували бажання “творити орган, який виявить волю української нації”, а також звинувачували гетьмана в підіграванні “колишнім” і “створенні реакційного ельдорадо”.

Введення в таких умовах воєнного стану видавалося цілком логічним. Суспільство, яке пережило роки війни, бунти, більшовиків і червоний терор, мало би гуртуватися навколо заклику до оборони країни. Але у відповідь на указ про початок із 30 листопаду призову до лав української армії та флоту студенти Києва й Одеси вчинили заворушення. Українцям тоді здавалося, що єдиний вибір, який у них є, – між Гетьманатом і Директорією, між соціалістами та поборниками Гетьманщини. Хоча насправді ніякого вибору вже не було. Потрібно було або давати відсіч загарбникам, або погодитися на терор, голод, репресії та смерть нації.

Друга історія вже з нещодавнього минулого. У грудні 2013 року українська розвідка доповідала президентові Януковичу про завезення росіянами до Криму великої кількості додаткових медикаментів, сухпайків і палива. У військових такі дії називаються “накопиченням резервів”. У січні 2013-го на півострів починають прибувати російські військові, яких таємно розміщують по кримських санаторіях і російських воєнних базах.

Адмірал Ігор Воронченко на суді проти Януковича згадує, як отримував доповіді розвідки про накопичення військової сили та зростання загрози. За статутом, перед тим, як бути доведеною до військових, інформація подається президентові, начштабу та міністрові оборони. Отже, Янукович знав. Не міг не знати.

Додайте до цього, що в Чорне море, нібито для безпеки Сочинської олімпіади, зайшли сучасні російські кораблі. А в самій Росії розпочалися позапланові військові навчання, через що впритул до кордонів з Україною було перекинуто величезні сили.

Читайте также:

Міф про нашу молодь зазнав серйозного удару

Попри все Янукович шукає спосіб використати армію та спецслужби для придушення антивладних протестів.

Є ще обставина, яку неможна не згадати. У Києві стояв Майдан. Подумаємо, а чи повірили би протестувальники в наявність військової загрози, якби у грудні 2013-го запровадили воєнний стан? Відповідь очевидна. Звісно ж, ні. Будь-яку спробу влади оголосити ВС сприйняли б як порушення права громадян на протест.

Зараз адвокати Януковича стверджують, що Майдан був змовою опозиційних політиків із російським керівництвом. Мовляв, якби не протести, Янукович не допустив би російської окупації півострова. Правдою є те, що для запобігання окупації Криму воєнний стан потрібно було вводити не в лютому 2014-го, а в грудні 2013 року. Робити це мав Янукович. І ніякий Майдан не заважав оголосити ВС по всьому периметру російсько-українського кордону.

Російське підпілля вміло використовувало тему Майдану – як тоді, так і зараз – для мобілізації ударних антиукраїнських сил. Соратники колишнього президента рекрутували людей на антимайданні шабаші. Були сформовані загони “самооборони Півдня та Сходу” – загони, які згодом окупанти використовували для імітації “проросійських мирних громадян”.

Читайте также:

Труханов и Кернес “кинули” Порошенко – нардеп

Поки Янукович чіплявся за владу, проросійські сили по всій країні під приводом боротьби з Майданом розбудовували мережі, які потім сприяли окупації. Росія вже розгортала сили, а місцеві еліти майбутньої “Новоросії” займалися пропагандою, навіювали ненависть та створювали ілюзію, що найголовнішим вибором тих днів було “ЄС чи Росія”. Хоча насправді вибору вже не було. Підготовка до військової окупації України, яку було розпочато чи не в перші дні Майдану, вже йшла повним ходом.

“Але чому тоді ВС не ввели відразу після зміни влади в Україні?” – спитаєте ви. А хто вам сказав, що спроб введення воєнного стану не було? Путін? У перші ж дні кримських подій відбулося засідання РНБО, яке мало затвердити звернення до Верховної Ради про введення воєнного стану по всій країні. Всі ми бачили стенограми та знаємо, що тоді за ВС проголосував тільки в. о. президента Олександр Турчинов. Навіть військові та СБУ, які доповідали про загрозу, вирішили побути “голубами миру”. Тож, якщо вже так хочеться когось розпитати про відсутність на початку російської військової агресії воєнного стану, адресуйте свої запитання до тих, хто проголосував проти.

До речі. Після ганебного голосування РНБО виконувач обов‘язків голови держави вийшов на прес-конференцію із заявою про початок мобілізації. Забули? Тоді ВС де-факто запрацював. Були сформовані добровольчі загони, переформатовані боєздатні військові частини, а законодавство й економіка країни хоч і повільно, але почали підлаштовуватися під війну з Росією.

Читайте также:

“Мало кто так щедро обгаживает других людей, как сторонники Порошенко”, – Мочанов высмеял новый клип Бронюка. ВИДЕО

Після виборів президента та переобрання Верховної Ради вже ніщо не заважало Петрові Порошенку мобілізовувати країну на системну боротьбу з агресором. Воєнний стан, розрив дипломатичних відносин, боротьба із проросійськими силами та диверсійними мережами – були тими необхідними засобами, які суттєво покращили б ситуацію. Замість цього у владу почали повертатися “колишні”, а балакучі голови з усіх ефірів закликали “партію війни” не нагнітати.

Громадянське суспільство – принаймні патентована його частина – заколисувало українців промовками про мову ворожнечі та стандарти ворожого слова. Політики-псевдопатріоти долучилися до навіювання миру натяками на таємні домовленості з Путіним про повернення українських територій, якщо Україна обере іншого лідера.

Президент тут не відставав від тих, кого зараз звинувачує в підіграванні агресорові. Розгром коаліції, пакт про ненапад із “колишніми”, недоторканність російського бізнесу в Україні та російських кумів – усе це “голуби миру”, які морально роззброювали націю.

“Чому саме зараз?” – спитаєте ви. А чому би і ні? Перебуваючи у стані затяжної війни з Росією, українцям треба  звикнути, що ситуація може змінитися будь-якої миті. 25 листопада в Керченській протоці Кремль припинив робити вигляд, що Крим не є зоною міжнародного збройного конфлікту. Російські військові цілком свідомо відкрили вогонь по українських кораблях.

Нікого не цікавить, чому більшість відео, які зараз гуляють мережею, зняли російські військові? На них чітко чутно накази до бою. Так чому Росія наче навмисно демонструє докази своєї агресії? Може, вона зацікавлена у зміні статус-кво? Враховуючи, що по всій довжині російсько-українського кордону накопичені ударні сили РФ, а всередині України здіймають голову антиукраїнські рухи, працює пропаганда, відбуваються постійні сутички, провокації та обіцянки розпочати релігійну війну – є привід замислитися, а чи не клюне нас усіх із дня на день черговий смажений “голуб миру”?

Гібридна оборона, до якої від самого початку вдавалася владна верхівка, має бути замінена на справжню політику держави, яка перебуває у стані війни. Це громадяни, усвідомлюючи небезпеку, мають закликати владу не покладатися виянтково на Мінські домовленості, не сподіватися на підтримку Заходу, а діяти самотужки на випередження.

Підозрами, що воєнний стан – це передвиборчий блеф президента, українців привчають сприймати спеціальний режим суто як “порушення права людини”. Ба більше, пручатися його введенню та домагатися скасування. Але ж якщо це імітація, саме суспільство мало би вимагати від влади кроків, які унеможливлюють повторення “кримського сценарію”.

Обмеження зв‘язків з путінською Росією, взяття під контроль вибухонебезпечних регіонів, захист національного простору від російського впливу, грошей та антиукраїнських сенсів. Зачистки країни від криміналітету, місцевих еліт-колаборантів, корупційної мафії та прямих агентів Кремля, які з 2014 році виступають “силами прикриття” для російської окупації. Ось чого має вимагати від Верховного головнокомандувача народ, поставлений на межу виживання.

Замість цього суспільство загрузло в теоріях змови та розбірках між кандидатами на посаду президента. Люди, яким нема куди тікати, переймаються, що голосувати за “тих самих однакових” їм доведеться не в березні, а у квітні, чи восени. Ну, чи не божевілля?

Нації, які не шанують власної історії, приречені на її повторення. Знову і знову. Як і сто років тому, країна перебуває в омані, що врятувати її може тільки переобрання влади. Найголовніша ілюзія, нав‘язана українцям, полягає в тому, що завадити президентові та політикам-популістам перетворити мобілізацію країни на якийсь “напіввоєнний стан” – це не в інтересах суспільства. Хоча насправді вибору вже нема. Або захищатися, або гинути усією країною у зрежесованому окупантом хаосі.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Для политиков реформы – это во-вторых, а может даже в-третьих. Любой ценой удержать себя во власти – вот что для них во-первых."

© Олег Попцов

Коли до Києва приїхав Портнов і хизується, це точно щось не так пішло – політолог

Стало известно имя первого помощника президента Зеленского: подробности

В’ятрович пояснив, чому неможливо скасувати декомунізацію

Пользователи Skype жалуются на сбой в работе мессенджера

“Национальный Корпус” призвал Зеленского наказать причастного к аннексии Крыма представителя “Батькивщины” Сергея Коровченко

С сайта президента исчез указ о назначении Зеркаль

“Подібне не можна ігнорувати”. Дещо про політичні настрої частини білорусів, які проживають в Україні

Цукербергу предлагают уменьшить власть над Facebook

Зеленский разрушит существующую власть: Украине напророчили «казни и разоблачения»

Богдан: К семи утра будет готов законопроект-компромисс о выборах

Аtlantic Сouncil: Украина получила нового президента. Как он справился в день инаугурации?

Вінничани збирають кошти на порятунок сина вінницьких журналістів

Вінничан закликали взяти у родину собаку з вулиці

Вінничани зібрали 4 мікроавтобуси гумдопомоги для бійців

Зеленский «обезглавил» ВСУ: детали судьбоносного решения президента

Ляшко: Будем собирать подписи о неконституционности роспуска Рады

Рішення про розпуск парламенту абсолютно правомірне. Коаліція припинила існувати 29 березня 2016 року, – Тимошенко

В Днипре стартовала космическая конференция

Зеленский подготовил первые важные назначения: кто возглавит СБУ и АП

Пройти повз, або зупинитись і допомогти